Нечуючий волонтер з Франківська — про заробітки, власну справу та поїздки на фронт
Руслан Рубанов народився нечуючим у родині нечуючих батьків. Допомога людям з інвалідністю по слуху стала для нього однією з цілей життя. Чоловік створює для них робочі місця, а з початком повномасштабної війни допомагає евакуюватися на захід України та за кордон.
Історію прикарпатця з інвалідністю, який знаходить час і сили відстоювати права спільноти, розповіли Громадське.
«Я закінчив 9 класів спеціалізованої школи для нечуючих дітей у Калуші, адже в рідному Івано-Франківську такого навчального закладу немає. У 15 років одружився й невдовзі став батьком. Тож доросле життя почалося рано: потрібно було шукати роботу, щоб прогодувати сім’ю», — пригадує Руслан.
Відтак він почав їздити на заробітки за кордон. Спочатку в росію: ходив по вагонах, продавав газети та журнали. Пізніше торгував брелоками в Польщі та Греції. Це був чи не єдиний спосіб заробляти на життя, адже вдома держава не піклувалася про нечуючих людей.
2009 року Руслан вирішив, що час самому створювати можливості для нечуючих українців. Він повернувся до Івано-Франківська й облаштував у гаражі виробництво рамок для ікон. Бізнес виявився вдалим — уже за деякий час Руслан зміг орендувати повноцінний цех і набрати в команду 10 співробітників із порушенням слуху.
Постери фільмів, режисером яких є Руслан Рубанов
Наступним великим проєктом стали зйомки кіно з нечуючими акторами. Руслан каже, що хотів спробувати себе в новій царині, адже не може всидіти на місці. За 7 років чоловік випустив 13 фільмів, один із них здобув 5 місце на кінофестивалі для нечуючих режисерів у Франції.
Чимало часу Руслан присвячує волонтерству. Ще з 2014 року їздив на схід України — возив гуманітарну допомогу для бійців. Крім цього, вони з дружиною опікуються школами для нечуючих дітей. Одного разу під час поїздки в Миколаїв познайомилися з 11-річною Лізою, батьки якої позбавлені батьківських прав, — і оформили опіку над дівчинкою. Так 3 роки тому в їхній сім’ї з’явилася друга дитина.
Коли почалася повномасштабна війна, нечуючі люди опинилися в особливо вразливому стані — не чули сирени, не могли домовитися про евакуацію. Руслан із перших днів почав їздити в прифронтові міста та села, допомагати як із продуктами, так і з виїздом у безпечніші регіони. Багатьох буквально вмовляв наважитися на переїзд.
«Ми вивезли близько 300 нечуючих людей. Частина з них поселилася на заході України, але більшість поїхала до Європи. У мене там багато знайомих, також нечуючих. Я відвозив до них евакуйованих українців, а вони допомагали їм влаштовуватися, надавали житло та харчування», — розповідає Руслан.
Руслан Рубанов (крайній справа) з ВПО з Киїівщини
Зараз він продовжує підтримувати військових. Їздить у «гарячі точки», дізнається про потреби бійців і привозить необхідні товари. Нещодавно придбав тепловізор і 6 дронів — із коштами допомагають нечуючі європейці. Час від часу нечуючі іноземні волонтери самі приїжджають до України, а Руслан супроводжує їх у поїздках на фронт.
Волонтерити Руслан збирається до перемоги. Він мріє, що згодом Україна наблизиться до Європи у своєму ставленні до нечуючих людей. Наприклад, в українських школах для нечуючих досі не всі вчителі володіють мовою жестів. Руслан заохочує їх учитися, щоб давати дітям кращу освіту.
Також у його планах — розвивати культурну та спортивну діяльність серед нечуючих, аби вони могли проявляти себе максимально різносторонньо та почуватися повноцінними членами суспільства.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!
