«Хабар» під розписку

«Це йому за асфальтний завод», — так сприйняли звістку про арешт свого війта жителі села Підгір’я Богородчанського району. Це ми повертаємося до теми, яку розпочали в номері газети за 25 квітня в публікації «Від кабінету війта — до камери сізо».

Нагадаємо, що сільського голову Підгір’я Романа Роспопу обвинувачують у цілій низці доволі серйозних злочинів. Зокрема в шахрайстві, вчиненому в особливо великих розмірах, отриманні хабара, що загрожує доволі тривалим — до 12 років позбавлення волі. Вже більше року чоловік, до речі, батько чотирьох дітей, перебуває в слідчому ізоляторі і жодне з тих, мабуть, близько трьох десятків клопотань про зміну йому міри запобіжного заходу, в тому числі й під заставу, не було задоволено.

Смолокурня біля хат

Оцей асфальтний завод складається з асфальтно-змішувальної та каменедробильної установок. Він розташований безпосередньо в населеному пункті біля річки Бистриці Солотвинської. Раджу звернути увагу на цей момент. 

Підприємство постало тут ще в 1976 році. Згадаймо, що тоді була злочинна комуністична влада і ніхто не переймався людьми. А тим жителям Підгір’я, яким не «пощастило» мешкати поряд із заводом, велося несолодко. Як лише смолокурня «запахтить», то білизну надворі краще не вивішувати, аби потім знову не прати. На відміну від інших частин села в цій практично не родили огірки, вишні, черешніѕ Ну а чим доводилося дихати людям, краще не знати. Щоправда, забігаючи наперед, зазначимо, що пізніше держуправління охорони навколишнього природного середовища в івано-Франківській області дасть дозвіл на викиди забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами. Але війт села з цим не погодиться, назвавши його в доповідній на ім’я тодішнього голови Богородчанської РДА В. Єфімчука сфальсифікованим і побачить тут привід для втручання екологічної прокуратури. На жаль, тільки він один.

Отож коли асфальтний завод перестав працювати, ніхто з жителів села не пошкодував за цим. Та зупинилася тільки смолокурня. Каменедробилка продовжувала гуркотіти. Підозрювали, що в її діяльності не все чисто. Наприклад, процитуємо одну з доповідних на адресу тодішнього начальника богородчанської міліції та прокурора, яку сільський голова Підгір’я Роман Роспопа написав 29 червня 2011 року: «На виконання подання прокурора Богородчанського району «Про усунення порушень вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Водного кодексу України» на  під’їздах до берега р. Бистриці Солотвинської з метою припинити в’їзд вантажних автомобілів для вибору піщано-гравійної суміші встановлено шлагбауми.

25 червня 2011 року працівники «Богородчанського райавтодору», використовуючи потужність екскаватора К-701 та чотирьох автомобілів КамАЗ та КрАЗ, облаштували в об’їзд закритого шлагбаума дорогу через чагарники і самовільно вивозили піщано-гравійну суміш.

Мої намагання самому припинити рух автотранспорту закінчилися рукоприкладством одного з водіїв стосовно менеѕ Я особисто повідомив про це чергову частину РВ УМВС та екологічну інспекцію. Близько 17.00 до мене у сільську раду зайшли два невідомі чоловіки, які погрожували мені неприємностями...

Прошу Вашої допомоги у приведенні функціонування вищезгаданої організації у відповідність з вимогами чинного законодавства та захисту мене як посадової особи самоврядування».

Мабуть, не здивуєтеся, коли зазначимо, що належної відповіді на це підгірський війт не отримав. Зрештою, як і на багато інших подібних до цього звернень, зокрема з вимогами перевірити законність функціонування вже згаданого підприємства. Тим більше, що з 30 червня 2011 року закінчився тимчасовий термін оренди земельної ділянки, де розташовувалися асфальтна і каменедробильна установки, який продовжувати сільська рада наміру не мала.

Зауважимо, що з цим підприємством тривалий час відбувалися певні юридичні метаморфози. Спершу воно з’явилося при місцевому колгоспі, далі стало приватним, одержавши назву «Богородчанишляхбуд». У 2006 році 
ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» ДП «Івано-Франківський облавтодор», по суті, купила його, придбавши відповідні приміщення.

Та повернемося трошки назад. Звістка про можливе відновлення діяльності асфальтного заводу викликала в селі серйозний спротив. Було навіть проведено щось на зразок місцевого референдуму, де люди однозначно висловилися проти, щоби в їхньому населеному пункті знову курила смолокурня та гуркотіла дробильня.

Аби унеможливити відновлення роботи асфальтної установки, сільська влада почала роздавати плани під забудову поблизу підприємства. Точніше, в так званій екологічній зоні. Спробуй тепер варити асфальт під людськими вікнами! Щоправда, для самого підгірського війта ця ідея коштувала чимало нервів. Дуже не хотіли її узаконювати. Як говорив на суді Роман Роспопа, за це від нього вимагали хабара. За дивним збігом обставин, його сума  мала дорівнювати 38 тисячам гривень — саме стільки, скільки начебто війт отримав за вирішення питання щодо виділення земельної ділянки під гольф-клуб. Між іншим, за словами Романа Ярославовича, він звернувся до правоохоронних органів з приводу вимагання хабара, вказавши, які конкретно посадові особи до цього вдалися, та «силовики» чомусь не зреагували на його сигнал. 

Історія з асфальтним заводом наразі закінчилася на тому, що ніби власник цього підприємства — ДП «Івано-Франківський облавтодор» (точніше, мабуть, будемо говорити про його Богородчанську філію, але вона у цих судових документах не фігурує) звернувся до Підгірської сільської ради щодо передачі їм земельної ділянки площею в півтора гектара. Зауважимо, що на добрячий шматок землі зазіхнули (до речі, це сталося за 20 днів до того, як сільського голову затримають за підозрою в отриманні хабара). Та сесія сільської ради їм відмовила. Знайшли зачіпку в тому, що нові разди не змогли надати документи на право власності на асфальтну та дробильну установки. Останні звернулися до ўосподарського суду, але Феміда ухвалила рішення на користь селян. 
 

Коса на камінь

Щоправда, на момент судової тяганини сільського голову Підгір’я вже було затримано за підозрою в хабарництві, і він сидів у слідчому ізоляторі. Але ж історія з асфальтним заводом, до якого причетний, як стверджують, родич колишнього голови Богородчанської РДА, почалася значно раніше. і, як заявляє сам Роспопа, саме з того моменту в нього зіпсувалися стосунки з районною владою, які до цього були цілком нормальними. Хоча, наскільки стало відомо авторові цих рядків, можливо, конфлікт навколо заводу став тією критичною крапкою, коли у владних осіб урвався терпець. Люди, котрі десь були в курсі цієї ситуації, розповідали, що Роман Роспопа, якого, до речі, вже п’ятий раз обрали на посаду сільського голови, — не з тих, якими можна керувати. Домовитися з ним можна було лишень у тих справах, у яких село мало з того користь. Хоча від конфлікту насамперед село й потерпіло. Зокрема, воно мало отримати з Державного бюджету 120 тисяч гривень субвенції для ремонту доріг комунальної власності, але в підсумку ці гроші дісталися іншим.

Своєю чергою підгірський війт не приховував свого негативного ставлення до посадовців з районного керівництва, інколи висловлюючись занадто різко. Не раз його пробували «напоумити», що, мовляв, це просто так не минеться, та Роспопа легковажив попередженнями. «Я особа виборна, що мені зроблять?» — відповідав на це. Забув війт, що в нашій державі, особливо останніми роками, панує старий радянський принцип — була б людина, а стаття, мається на увазі Кримінального кодексу, знайдеться.

Слідами Собакевича

Першу кримінальну справу було порушено щодо нього за підозрою у шахрайстві. Нагадаємо, що в попередній статті ми згадували, що з тих осіб, які начебто потерпіли від дій Романа Роспопи, троє звернулися до суду з клопотаннями не розглядати їх як потерпілих, бо жодних збитків вони не зазнали. Коротко кажучи, справа розвалювалася. і це ж треба, аби в час, коли над підгірським війтом навис дамоклів меч тривалого ув’язнення за обвинуваченням у скоєнні одного тяжкого злочину, він «примудрився» ще більш загрузнути в кримінальному болоті за підозрою у хабарництві, причому в особливо великих розмірах. Нагадаємо, начебто вимагав 160 тисяч гривень за виділення земельної ділянки під гольф-клуб. Гроші брав, так би мовити, траншами.

Історія з «першим траншем» нагадала персонажа роману М. Гоголя «Мертві душі» Собакевича, який чесно зізнавався: «Беру. Але чим беру? Борзими цуценятамиѕ» Ну а голова с. Підгір’я взяв акваріумом з рибками. і в ході процесу так і не було з’ясовано всіх обставин, пов’язаних з цим. Зокрема, за матеріалами обвинувачення, «потерпілий» С. повідомив богородчанську міліцію про вимагання у нього підгірським війтом хабара 26 березня після обіду. До цього моменту, стверджували місцеві правоохоронці, вони потерпілого не знали, хоча пізніше, на суді, таки зізналися, що купили акваріум до обіду, отримавши інформацію з райвідділу щодо вимагання хабара.

Якось заплутано все виходить, бо ж заяву С. було відібрано о пів на другу годину дня. А вже через 30 хвилин він іде до Підгірської сільради з акваріумом, уже обробленим спеціальною фарбою. Але працівники сільради стверджували, що С. з’явився там ще до обіду. Більше того, на фототаблицях, які є в кримінальних справах, час встановлення цієї ємності різниться від показань С., працівників міліції тощо. На це в матеріалах справи є лист управління оперативно-технічних заходів України в івано-Франківській області, що невідповідність стосовно часу на оптичних носіях інформації виникла через системний перебій відеореєстратора, який під час проведення оперативно-технічних заходів усунути було неможливо. Але ж за такої «якості» міліцейської апаратури голову Підгір’я можна було б засудити і за вбивство Кеннедіѕ Зрештою, роз’яснити ситуацію міг би товарний чек із крамниці «Природа», де вказано час придбання акваріума, на витребуванні якого наполягав підсудний. Але йому відмовили. Мовляв, вистачить і накладної.
Взагалі з цими оперативно-технічними заходами якісь дивні нюанси. За словами підсудного, дозвіл на їх застосування суд видав ще 22 березня 2012 року, тоді як працівники міліції «познайомилися» з заявником С. аж на чотири дні пізніше. Наші читачі — розумні люди, самі докумекають, що тут і до чогоѕ А щоби поставити крапку в цьому епізоді, зазначимо, що отой «перший транш» хабара у вигляді акваріума Роман Роспопа виставив на всезагальні оглядини у своєму службовому кабінеті. Якось і з «другим траншем» — у вигляді 10 тисяч гривень готівкою — вчинив дивно. Написав про їх отримання розписку, яку ще й завірив круглою гербовою печаткою Підгірської сільради. Пізніше Роспопа продемонструє цей документ на суді, чим викличе неабияке здивування судді.

Скільки я писав про хабарників, але вперше зіткнувся з таким, котрий бере хабар під розписку. Щоправда, в ній стверджується, що ці гроші були потрібні для виготовлення проекту відведення земельної ділянки. Про це йшлося і в телефонних перемовинах Роспопи з С., розшифровку яких було озвучено на судовому засіданні. Та надалі  таку цілком зрозумілу постановку питання було кваліфіковано як намагання, так би мовити, «завуалювати» хабар. Знаєте, за понад 20 років ведення кримінальної тематики вже не вперше зустрічаюся з буйною уявою наших правоохоронців, якій могли б позаздрити провідні фантасти світу. Проблема лише в тому, що люди, які є персонажами цих «творів», потерпають реально. До речі, ці гроші видали С. у Богородчанському райвідділі міліції. Але чомусь купюри не стали позначати спеціальною фарбою, а лише переписали їх номери та серії.

Будемо об’єктивні і зазначимо, що ті 10 тисяч гривень війт, очевидно, використав не за призначенням. Але свої витрати ретельно нотував, і під час його затримання ці записи знайдуть у нього в службовому сейфі. Мабуть, більш оригінального хабарника світ не бачив. Головне, що, як заявив Роспопа на суді, він ту суму віддав С. і цьому є свідок, бо брав гроші з каси сільради. Адже, як ми писали в попередньому матеріалі, з’ясувалося, що територія, на якій планувалося розмістити гольф-клуб, на карті сільради перебуває в межах Підгір’я, але реально їй не належить, і розпорядником цієї землі є вже Богородчанська РДА. Отож, за словами Романа Ярославовича, він повернув гроші С., пояснивши, що тепер від нього нічого не залежить. Однак у матеріалах кримінальної справи цей момент відсутній. Якби на суді був присутній потерпілий, то принаймні почули б, чи було так насправді, чи ні. Але ж скільки не вимагав, підкреслимо, підсудний аби С. доставили в примусовому порядку на процес, бо ж добровільно він з’являтися не бажав, то це наш принциповий суд не спромігся вирішити. Один зі свідків на суді сказав: «Юрко набрав грошей і тепер ховається, бо всі його шукають». Це чомусь дуже не сподобалося як судді, так і представникові обвинувачення. Зрештою, це їх позиція. Головне, що суддя заявив Роспопі про неможливість забезпечити явку потерпілого на судові засідання. Мовляв, відповідні клопотання було направлено аж на адресу МВС та Генпрокуратури України і куди вже вище звертатися? Цікаво, що Роман Роспопа, який перебуває за рратами, був більш обізнаний, де є С., ніж оті високі відомства, котрі начебто займалися його пошуками. Принаймні він передав авторові цих рядків відомості (озвучив їх також і на судовому засіданні), скільки разів С. за цей час перетинав кордон України. Складається враження, що силові структури, на совісті яких ця справа, дуже вже не бажали бачити на суді особу, завдяки якій їм вдалося організувати цю «оборудку».
 

П’яний хабар

Зрештою, для Роспопи це конкретний привід для звернення до Європейського суду з прав людини. Адже відсутність потерпілого, якому він мав намір поставити чимало запитань, не дала йому можливості для повноцінного захисту. Та й присутнім у залі суду дуже хотілося послухати С. Бо ж якось нелогічно виходить, що потерпілий, знаючи від сільського голови, що той уже не в компетенції вирішити його питання з земельною ділянкою, піддається, по суті, на вимогу дати ще 38 тисяч гривень хабара (нагадаю, що на початку публікації ця сума вже прозвучала), інакше йому землі не бачити. До речі, підгірський війт ще й не міг на це вплинути, бо, згідно з законодавством, право на оренду тієї земельної ділянки могло бути викупленим винятково через аукціон. В матеріалах справи є розшифровка розмови між сільським головою та потерпілим із цього приводу, але на суді її не було озвучено. Отож можемо послуговуватися тільки тими даними, котрі, наприклад, побачили під час демонстрації відео про затримання Романа Роспопи в його службовому кабінеті, коли йому дали 38 тисяч гривень. Відразу згадується, як про це говорилося в обвинувальному висновку. Зокрема, що С. поставив на стіл перед сільським головою пачку грошей, а той підсунув її обома руками до себе. Але ж на відео видно, що гроші не перед Роспопою, а на куті стола, біля якого стовбичить якась чоловіча постать, як з’ясувалося... працівника міліції.

Підемо далі. Під час проведення змивів з рук «хабарника» сліди спеціальної фарби у сільського голови виявилися не тільки на пучках пальців, а й на, що дивно, ребрах долонь. Ну візьміть у руки грубу пачку грошей і подивіться, як вона ляжеѕ і згадаємо ще такий момент, як явка з повинною, яку написав Роман Ярославович 24 квітня (день затримання) у Богородчанському райвідділі міліції. За висновками обласного наркологічного диспансеру, тоді у нього в крові було зафіксовано 3,4 відсотка алкоголю. Наскільки відомо авторові цих рядків, 5 проміле алкоголю вже може бути смертельною дозою для пересічної людини. Тепер уявіть, в якому стані був підгірський війт, зізнаючись в отриманні хабара, даючи пояснення з цього приводу, які потім суд визнав як доказову базу. Щоправда, амбулаторна судово-психіатрична експертиза доводить, що на час, який відноситься до інкримінованого злочину, Роспопа перебував у стані, в якому здатний повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. Цікаво, в якому стані був сам експерт, коли робив такий висновок? Скажімо, один із працівників міліції, котрий затримував сільського голову Підгір’я в момент одержання хабара, в показаннях на суді казав, що Роспопа був практично неадекватний. Щось там викрикував на кшталт: «Налийте сто грамів, бо помру».  Та найбільш цікаво, що у вироку ця експертиза датуєтьсяѕ 14 квітня 2012 року. іншими словами, її було проведено за десять днів до того, як Романа Ярославовича... затримали. Дивні якісь речі виходять. А коли згадати момент про заведення оперативно-розшукової справи на війта ще за чотири дні до того, як працівники міліції довідалися про те, що він вимагає хабара, то висновок напрошується тільки один — справа, як то кажуть, шилася...

Але ми ще не закінчили з експертизами. Бо є ще один висновок, знову ж Івано-Франківського обласного наркологічного диспансеру. Згідно з ним у Роспопи спостерігаються розлади психіки та поведінки. Однак цей висновок аж ніяк не був на користь підсудного. Він був для іншого — заперечення ствердження Роспопи, що коли, як сам каже, йому підкинули хабар, у горілці, яку розпивав разом з С., було щось підмішано, відповідно він перебував під дією психотропних препаратів. Ні, дорогенький, сказали експерти, нічого тобі не підсипали. Просто алкоголю вживав забагато...
 

Вирок

...Незважаючи на ці та багато інших нюансів, обвинувачення, не моргнувши оком, запросило для війта вісім років позбавлення волі за хабарництво. Суд виявився менш кровожерним і відміряв на три роки менше. Та «п’ятирічка» поглинула і чотири роки ув’язнення за шахрайство, в якому також обвинувачували сільського голову Підгір’я, але ми не чіпали тієї теми, бо були присутні на процесі від «стадії» хабара.

Зауважимо, що тим вироком суд доволі серйозно «кинув» прокуратуру. Річ у тім, що найвищий результат для обвинувачення — це коли суддя погоджується з запропонованою ним мірою покарання. Таке, щоправда, трапляється рідко. Адже прокурор, як правило, просить з надлишком. Тож допускається, що вирок може бути на рік-півтора менше. А тут «маржа» аж у три роки. Цілком можливо, що прокуратура захоче оскаржити вирок за м’якістю. А може і ні. Адже головної мети досягнуто —  Романа Роспопу засудили.

У Підгір’ї вирок сприйняли пригнічено. Отож позиція людей — сільських і навіть деяких районних депутатів, педагогічного колективу школи, різних громадських організацій тощо, які виступили на захист Романа Роспопи, нічого не означає. Як би не той асфальтний, нічого б не було, переконані місцеві жителі. Працював би їх сільський голова далі, «грішив» би потихеньку, як «грішать» інші сільські голови. Щоправда, днями розговорився з одним колишнім працівником прокуратури, тож довідався, що Роман Роспопа давно був на «гачку» в органах, шукали тільки нагоди. Тепер залишається очікувати на рішення Апеляційного суду. В разі якщо воно буде негативне для війта, справа може піти й до Вищого суду. Принаймні Роман Ярославович здаватися наміру не має...

Ігор НИКИРОВИЧ, "Галичина"