Хвилі революції по-прикарпатськи


Вночі з 15 на 16 лютого івано-франківський Штаб національного спротиву вийшов із захопленої три тижні тому облдержадміністрації. Поки всі мучилися запитанням, чому це відбувається, адже перемоги не видно, керівник Штабу Василь Попович передавав приміщення міліції. Барикади обіцяли не чіпати, але вже наступної ночі їх тишком-нишком хтось розібрав. І, певно, влада подумала, що люди здалися. Але у вівторок сталися криваві події в Києві, і Франківськ не лишися осторонь.

Виносили на руках

Найтяжче було усвідомити «здачу» ОДА тим, хто досі не слухав нічиїх команд, а керувався власним серцем. А таких було немало. Решта – три опозиційні партії, Правий сектор, Народна Самооборона отримали команди від київського керівництва, зібралися та й пішли без надмірних емоцій.

Неструктуровані пручалися. Маємо на увазі представників Народної ради, студентів, дівчат на кухні і т. д. «Для чого йти? – питали вони. – Ми що – вже перемогли?». Остерігалися, що завтра-післязавтра знесуть барикади, сюди повернеться голова ОДА Василь Чуднов, і це доведе остаточну поразку. Активіст Ростислав Микитюк заспокоював. «Чуднов боїться сюди зайти, – казав Микитюк. – Ніхто не буде забирати барикади». Як виявилося пізніше, він помилився.

Майданівці свято вірили, що нікуди не підуть, а залишаться у Білому будинку і надалі. Василь Попович не сперечався. Дозволив Народній раді залишитись у приміщенні облради, а дівчатам – на кухні. Але потім один із активістів почав інсценувати підпалення шин, кидав у них коктейлі Молотова. Тому більшість таки вий­шла із будівлі, боячись, що він підпалить споруду. Одну дівчину з кухні навіть винесли на руках – вона воліла залишатись там до останнього. А жоден із коктейлів так і не загорівся…

Що пояснили Василь Попович і його заступник Михайло Королик майданівському активу? Сказали, що це рішення Майдану на вимогу ОБСЄ, яка прагне від опозиції продемонструвати контроль над активістами.

Так, у Києві опозиція погодилася звільнити КМДА, зробити проїзд на вулиці Грушевського та залишити чотири захоплених ОДА, серед яких була і франківська. У КМДА за домовленістю мали зайти представники ОБСЄ, а не правоохоронці, а до нас ОБСЄ не поїхало. Віддувалися політики на місцях. І це було далеко не на їх користь.

Найбільше критики дісталося Поповичу. Він не втомлювався пов­торювати, що виконує вказівку Штабу з Києва, оцінювати її не може, натомість назвати конкретне прізвища або показати документ він не хотів. Напевно, тому що, як з’ясував пізніше «Репортер», прізвище було свободівське – віце-спікер Ради Руслан Кошулинський. А люди не хотіли слухати жодні партії.

Силовики за комунальників

Віче 16 лютого зібрало у Франківську понад 10 тисяч майданівців. І не тільки тому, що приїхав нардеп Петро Порошенко, а ще й тому, що в людей були запитання. Політики говорили одне – наступний тиждень дуже важливий для нашого майбутнього. А 17 лютого Порошенко назвав днем, який вирішить, яким шляхом піде розвиток конфлікту «між українським народом та неукраїнською владою».

Саме в понеділок мав вступити в дію закон про амністію, яку планували застосувати до невин­них людей. Опозиція вимагала не амністії, а реабілітації для сотень активістів, на яких відкрили політичні кримінальні справи. Того дня так нічого й не сталося, принаймні із закриттям кримінальних справ.

А от у Франківську революціонери продовжили здавати позиції. Вночі невідомі комунальники розібрали барикади. За чиїм наказом – досі невідомо.

Відповідальності за це на себе так ніхто і не взяв. Виступаючи на віче, Василь Попович визнав, що не знає, хто, чому і за чиєю вказівкою розібрав барикади. Майданівці сміялись у відповідь. «Є тут представники Самооборони, які чергували вночі, а я не знаю, чому їх розібрали», – продовжив він і почув «Ганьба!» у відповідь. Попович не розгубився і додав: «Треба було їх захищати»…

Керівник Народної самооборони Тарас Бородач побіг на балкон пояснювати. «Ми бачили, як приїхала техніка та люди у формі, берцях та накидках комунальників, – сказав він. – Але було видно, де є справжні комунальники, їх було 15-20 чоловік, а де були силовики, одягнені під них».

За словами Бородача, він вирішив, що немає сенсу піддавати загрозі людей через барикаду, яка у цю мить уже не була потрібною. Більше того, сказав Тарас Бородач, вона б заважала взяти ОДА в разі наступного штурму, а цю можливість ніхто не відкидав.

Студенти вийшли знову

Змиритися із здачею ОДА та розбиранням барикад не захотіли і студенти трьох найбільших університетів міста, які вранці 17-го оголосили страйк. Вони навіть влаш­тували студентській штаб в обласній «Просвіті». Якимось дивним чином їм вдалося домовитися із обласним керівником організації Степаном Волковецьким, щоб той пустив їх до зали. Правда, сам він через стан здоров’я не прийшов, а домовлявся зі студентами його заступник. Відповідальність за стан приміщення взяли на себе студентські лідери Андрій Чепіль та Іван Харків. Вони просили влаш­тувати тут штаб на період страйку, конкретної дати не визначили.

Для чого створювати штаб? «Нам треба працювати, щоб забезпечити людей у Києві усім необхідним, – сказав Іван Харків, представник Прикарпатського університету. – Треба буде робити бронежилети чи навчати медиків – будемо це робити. Ми повинні працювати для того, щоб люди в Києві мали все необхідне».

Крім цього, вони виступили із кількома вимогами. Перша та основна – звільнити від кримінальної відповідальності всіх студентів-активістів. Згадали і про конкретні студентські вимоги: підвищення стипендії, відміну платних відпрацювань за пропуски, цілодобовий доступ до гуртожитків, створення студентських комісій по боротьбі з корупцією, забезпечення проїзду громадського транспорту до півночі, безкоштовний доступ до інтернету в гуртожитках і бібліотеках тощо.

До речі, студенти знову ж таки заявили, що все це – без жодних партій. «Якщо сюди прийдуть політики, то я звідси піду та заберу з собою Андрія», – сказав Харків про себе та Андрія Чепіля.

А ворог єдиний

Як того можна було чекати, франківські політики студентів не зрозуміли. І навіть заговорили про розкол. Тож понеділок став днем з’ясовування стосунків. Стало видно, що певна купка людей ставиться до революцію у Франківську як до чогось особистого, немов наклавши на неї монополію, приватизувавши балкон чи ідею на певний захід.

У вівторок опозиція разом із Правим сектором повернулася в ОДА. Василь Чуднов пішов геть, як і прийшов. Вирішили, що більше не створюватимуть масштабного захоплення, бо його важче конт­ролювати. Того ж вечора Ростислав Микитюк назвав студентів тими, які «працюють на владу»…

А в Києві гинули люди.

Майданівці, студенти, Правий сектор і кілька опозиційних депутатів пішли під обласне МВС. Вимагали очільника прикарпатської міліції Василя Фелика написати заяву, засвідчити, що він з народом. Той відмовлявся, казав, що міліція і так із народом, бо свого часу народу присягала. Людей це не задовольнило. Вони почали бити вікна.

Міліціонери просили депутатів заспокоїти людей, але це було неможливо – їх уже ніхто не контролював. Били вікна, кидали пляшки з горючою рідиною. Спершу захопили міліцію, а для правоохоронців зробили живий коридор і відпустили їх з миром. Потім дійшла черга до приміщень СБУ та прокуратури. Василь Фелик написав заяву на звільнення.

На момент верстки номера прикарпатські правоохоронці віддали протестувальникам свої приміщення й не дали пролитися жодній краплині крові, чим довели, що вони, напевно, таки з народом. У Києві все було знач­но гірше…

Репортер