Манява – місце духовної сили та відродження

Манява – особливе поселення. Мабуть, по всій Україні не знайти подібного. Це місце духовної сили та відродження.

Назва села походить від слова «навмання». І можна зрозуміти чому, завдяки одній давній легенді. Дуже давно, коли була Київська Русь, а гори були по-справжньому дикими та неприступними, з Києво-Печерської Лаври вирушили в путь два ченці. Шукали вони святої землі на подобі київської. Йшли вони довго в спеку, дощ та сильний вітер. Йшли навмання, поки не приблудили до затишного та тихого лісу. Мир та спокій вселився в душі подорожніх, та було одне «але»: дуже вже хотілося монахам пити. Для цього звернулися вони в мовчазній та щирій молитві до Господа. І сталося диво! З каменя потекла справжня вода, що означало: місце по-справжньому святе. Так звершилося диво, яке вже віками живе у серці кожного мешканця «невеличкого острівця непохитної віри та любові» серед живописних Карпат, пише karpaty.love.

Знаходиться Манява в Богородчанському районі Івано-Франківської області, за 27 кілометрів від районного центру. Місцевим мешканцям є чим пишатися, адже в Маняві знаходяться знаменитий Манявський скит та один із найбільших водоспадів України. Кожного року Манява стає місцем паломництва для тисячі спраглих душ.

Припущення, щодо виникнення села

Досі не знайдено жодного запису, жодної згадки про виникнення Маняви. Більше про поселення можна дізнатися з легенд та переказів, що переходять з покоління в покоління та є найбільшим скарбом місцевого населення. Але існують припущення, згідно яких Манява, оточена скелями, утворилася ще в сиву давнину. Історик Прокопій Касарійський з Візантії так пояснює походження: предками сучасного населення були «склавіни», які заселяли велику територію сучасної України та Польщі. Таку дивну назву люди отримали від свого місця проживання.

Місця туристичного паломництва

Манявський скит

Це цілий монастирський комплекс, який відвідують тисячі мирян кожного року. На сьогоднішній час – це чоловічий монастир, який належить до православної церкви Київського патріархату. Засновником комплексу вважається виходець з Афону, ігумен Іов Княгиницький. Він заклав наріжний камінь монастиря в 1611 році. Одразу була зведена фортеця для оборони комплексу. По її периметру були зведені три оборонні вежі, які носили такі назви: Скарбниця, Стрілецька, Дзвіниця. Саме Дзвіниця була наділена дивовижними вміннями. Згідно переказів, дзвони самі сповіщали про наближення ворога, а їх «тривожний клич» було чути аж до Станіславова. Сама природа потурбувалася про захист святині: з одного боку – річка Манявка, з іншого – гора Вознесенка. Люди з спокійною душею довіряли своє життя та безпеку цим неприступним стінам. Скит був берегинею не тільки людських душ, а й вогнищем, яке живило людський розум. За стінами монастиря була неймовірна бібліотека з рідкісними екземплярами, тому монастир був відомим далеко за межами країни. Справжній мистецьким шедевром, без жодного сумніву, можна назвати головний церковний іконостас майстра Кондзелевского. Святиня проіснувала у відносному мирі та спокої до 1785 року.

Монастир можна було вважати повноцінною та самостійною державою. У 1620 та 1748 роках Манявський монастир отримав право ставропігії з рук самого Константинопольського патріарха. Таким чином святиня ставала незалежною від усіх навколишніх ієпархій. З початком ХVІІІ ст. були спроби змусити монастир підпорядковуватися Риму, на щастя, спроба видалася не вельми успішною. Таке рішення було прийнято в наслідок Унівського собору, та монастир до самого свого закриття залишався вірним правослов'ю. У часи свого найбільшого процвітання у стінах святині проживало понад 200 монахів. В 1628 році Київський собор приймає рішення, згідно якого монастир стає домінантним. У його підпорядкуванні знаходяться 556 менших монастирів.

Існує припущення, що на території монастиря знаходиться могила покійного гетьмана Івана Виговського. Як аргумент – його заповіт, в якому він бажає бути похованим на території святині. На жаль, в результаті розкопок в 30-х рр. ХХ ст. не було знайдено останків Виговського.

Зате точно на монастирському подвір'ї можна побачити поховання Феодосія та Іова Княгиницького – засновників комплексу. Серед дорогоцінних реліквій можна побачити давні ризи, хрести, хоругви, ікони, а ще копії Богородчанського іконостасу.

1776 рік приносить для монастиря біду – вороги зрівнюють, здавалося б, неприступні стіни святині з землею. Та тверді духом та сильні волею монахи дійшли з проханнями до царя, навіть власні кошти вклали. Таким чином ченці повернули свій дім.

І ось той самий 1785 рік. Нова австрійська влада не змогла стерпіти на своїй землі православного монастиря. Іншого виходу, як підкоритися не було. Та звідкись монахи за два тижні до закриття дізналися про це. Вони дістали з підвалів запаси з вином та медом і пригощали всіх вірян. Кажуть, що таємно від усіх у монастирські стіни завозилася цегла для будівництва таємного сховку, де б монахи змогли заховати незліченні скарби.

І ось настав «судний день» для монастиря. Якраз правилася Свята літургія, храм був повен людей, коли на його поріг ступила нахабна персона Штрассера. Без жодного слова, немов господар, пройшов через всю церкву з собакою за пазухою і всівся на самий престол. Так без боротьби рідні стіни покидали ченці та прості люди, тільки старий та мудрий настоятель промовив до посадовця Штрассера:

– «Ось тобі ключ, якщо зможеш знайти двері з замком для цього ключа, тоді монастир навіки в чужій власті, якщо ж ні – тоді ми повернемося сюди!»

Як не старалися австрійці знайти ті кляті двері, але намарно. Пророцтво збулося. Тепер стіни храму знову чують такі рідні молитви.

Відродження Манявського скиту

1970-1980 рр. – воскресіння святині. Внаслідок археологічних та реставраційних робіт Скит здобув статус історико-архітектурної пам'ятки України. А знаменитий Богородчанський іконостас знайшов свій дім у Львові, де за ним доглядають і бережуть як зіницю ока.

Блаженний камінь

Знаходиться це диво в лісі, приблизно за кілометр від монастиря. Блаженний камінь – величезна брила, з-під якої витікає цілюща водичка. То саме та вода, яка врятувала ченців від спраги. Після дивовижного порятунку вдячні монахи поселилися в печері і допомагали місцевим селянам з лікуванням. Сама вода сприяла одужанню хворих. Дивовижно, але під час закриття монастиря вода раптова зникла і появилася тільки з відкриттям святині.

Камінь творить дива! Без жодного сумніву, стверджують місцеві. Якщо вмитися водою, то можна покращити зір; якщо бездітна пара переночує в печері, то буде мати дитинку; а якщо просто доторкнутися до каменю та покаятися в усіх гріхах – їх буде прощено. Це й не дивно – атмосфера тут, як у тисячолітньому храмі, в якому кожне покоління якнайщиріше молилося. Відчуття не порівняти ні з чим, просто фантастично!

Манявський водоспад

Справжнє диво, яке варте уваги кожного мандрівника. Манявський водограй прийнято вважати одним із найвищих в Україні, його висота приблизно 20 м. Водоспад розділений на дві частини, одна з яких ширша. Тільки уявіть, як потужна маса води з гуркотом розбивається об камінь. Гул від води чутно задовго до приходу до водоспаду. У підніжжі водограю утворилося невеличке озеро, яке навіть в найспекотніші дні прохолодне та приємне для купання. А ще кажуть: річкова вода наділена молодильними властивостями. Тобто, кожен, хто скупається у водоймі, гарантовано відчуватиме себе мінімум на 5 років молодшим.

Але прикро, що водойма має статус пам'ятки тільки місцевого значення. Саме тому потрібно всім нам, всією Україною завітати до Маняви. Тоді про водоспад дізнається все більше і більше простих українців, і можливо, тоді він стане гордістю всієї держави.

До самого водоспаду можна дістатися вбрід через річку у випадку, якщо мало води. Або центральною дорогою з села, яка приведе до затишного лісочку. Не спішіть, прислухайтеся до шуму води, він вас не підведе, а приведе до місця призначення. Відчуйте зв'язок з природою, довірте їй свої думки та печалі – і зовсім скоро ви забуде про них. З Маняви починаються Карпати, тому це чудовий початок знайомства з Українськими Карпатами.