На Прикарпатті планують відновлення Успенського собору
Впродовж багатьох століть давній Галич був важливим релігійним центром регіону. Ми не говоримо за той період, коли це місто було центром Галицької держави.
Тоді це було природно і закономірно. Ми говоримо про часи забуття, коли володарі різних країн хотіли поставити на Галичі «хрест», а він воскресав, мов фенікс, і знову на куполах його церков піднімалися золоті хрести такої непідкупної і сильної віри галичан. Галич, а точніше теперішнє село Крилос, де він стояв у Х-ХІV століттях, має надзвичайну ауру, яка по-своєму впливає на людей і притягує до себе. І це має своє пояснення. Адже коли ще Галич був столицею, кожен краянин хотів побачити це диво-місто, і якщо не часто, то навідувався до нього раз або два за життя.
І те, що він бачив там, десь надовго закарбовувалось в його пам’яті, а відтак через гени передавалось нащадкам. А так як ми нині сущі (хоч можливо не всі, але більшість ) вважаємо за своїх предків тих людей, які жили тут у епоху середньовіччя, то через гени відчуваємо певну потребу навідатися до Галича-Крилоса і зарядитися його потужною енергетикою.
Цікаво, а що найбільше могло здивувати наших предків у тому давньому місті? Безперечно, це Успенський собор – найбільша святиня галичан, символ держави. Після маленьких сільських церков цей величний храм й справді був дивоглядом. Хто переступав його поріг, той, направду, відчував Божу велич і свою людську меншовартість. У такому храмі присутність Бога потроювалась, а людська душа прагнула сягнути висот.
Про собор із літопису було відомо не так уже й багато. Є про нього згадки із часів правління Ярослава Осмомисла (власне тоді він був збудований), боротьби Данила Галицького і Мстислава Удатного за Галич, перебування угорської залоги у нашому стольному місті. Саме Успенський собор став останнім місцем пристановища для захисників столиці у час нападу монголо-татар. Їхні кістки і черепи ще донедавна знаходили археологи,які намагалися розкрити його таємницю.
Навіть зараз сам фундамент собору вражає. За розмірами (32,5х37,5м) він лише на півтора метри за шириною та довжиною менші від найбільшого київського храму Святої Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням храм не поступався жодній найвизначнішій святині того часу. Як виглядав храм тоді, наразі невідомо. Однак, ученим, використовуючи новітні технології, а також аналогії збережених пам’яток на півночі Росії, до речі, збудованих галичанами, можуть відтворити його зовнішній вигляд. Збережений фундамент викладений з грубо оброблених блоків крейдяника та вапняка. Стіни були зведені з тесаних блоків алебастру та вапняку. У такому вигляді собор був білокам’яним і виднівся здалека. Чисельні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дозволяють нам уявити як виглядала ця велична споруда. Входи до храму були оздоблені порталами, у зовнішньому декорі застосовувались зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи.
Внутрішня частина галицького собору також мала багато прикрас. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, на яких були рельєфні зображення рослин і фантастичних тварин. Судячи з фраґментів штукатурки зі слідами фресок, храм всередині мав розписи. Баня собору й опуклі поверхні склепінь були покриті свинцевою бляхою, а дах – червоною черепицею. Вчені припускають, що у храмі Успіння було зображення Оранти.
У притворі храму, під час розкопок 1937 р., Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримується думки, що собор збудовано за князювання цього галицького князя до 1157 р. і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів – Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. – переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і «школа Осмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці.
На жаль, усе це кануло в Лету. Однак, і науковців, і пересічних галичан усе ж турбує питання, якою буде доля цих фундаментів, чи постане колись на них храм? Як у даному запитанні думки розходяться: науковці виступають за консервацію решток фундаменту, більшість наших краян – за відбудову собору. Уже в даному старослов’янському слові закладено глибокий зміст. Собор – це місце зібрання людей, місце їхнього єднання з Всевишнім. Велелюдні прощі, які щороку збирають на Крилоській горі по кілька десятків тисяч прочан, засвідчують бажання людей до спільної молитви і ця молитва повинна акумулюватися у певному місці.
Теперішня Успенська церква для цього замала, тому Богослужіння відбуваються на відкритій площі перед нею. Однак, у Крилосі, якщо ми хочемо бачити його справді сакральним центром Галичини, повинен бути об’єкт, що має стати нашим духовним орієнтиром. Такою домінантою у цьому місці, як і колись, має бути відновлений Успенський собор. Хай що там говорять дослідники, може, вони ще з нашого атеїстичного минулого, а в мене серце щемить, коли буваю у Крилосі і бачу ті непривабливі залишки фундаменту. Це ніби відкрита рана нашої історичної пам’яті.
А якби серце раділо, якби тішилось душа, якщо б на тому фундаменті був споруджений храм. А фундамент ні від якого будівництва не постраждає. Якщо є така потреба, то його при сучасній техніці цілком можна залишити для огляду. Тільки кого він буде цікавити, якщо людина увійде у храм і відчує дух минулого, спрямований у майбутнє. Адже, на наше переконання, тільки у такому місці вона зможе поєднатися із Богом та зі своїми предками.
Зауважимо, що уже було кілька спроб відбудувати Успенський собор. Перший у 1991 році, коли начебто і була можливість в тому числі й фінансова. Але була одна перешкода, через яку вищі сили навіть не дозволили розпочати будівництво. Тоді храм мали зводити біля Галичиної могили, але Бог цю ідею відкинув. У 1996-1997 роках авторський колектив Інституту «Укрзахідпроектреставрація» розробив проектні пропозиції щодо консервації автентичних фундаментів Успенського собору і влаштування крипти для перепоховання Ярослава Осмомисла. Тоді ж запропоновано збудувати на рештках Успенського собору храм, архітектурне вирішення якого ґрунтувалося б на гіпотетичній реконструкції О.Воробйової й О.Тіца У 1997 році з нагоди святкування 1100-літнього ювілею давнього Галича на обласному рівні було ухвалено постанову «Про відбудову митрополичого Успенського собору». Тоді навіть були проведені певні роботи, але через фінансову скруту вони скоро припинились.
Згодом якась певна байдужість охопила галицьку спільноту. Хоча, як нам відомо, у Крилосі та й Галичі є активна громадська ініціативна група, яка працює над тим, щоб ідею відновлення Успенського собору втілити у життя.
На щастя, сама ідея не померла, та й хіба може це статися, коли велика кількість людей її підтримує. І ось тепер під час одного із чергових відвідин «серця давнього Галича» керівник області Михайло Вишиванюк дав доручення у вересні 2013 року організувати науково-практичну конференцію про шляхи та можливості відновлення Успенського собору в с.Крилос. Сподіваємося, що, можливо, тепер проблема зрушиться і уже найближчим часом на одній із традиційних прощ відбудеться його освячення. Це буде і данина пам’яті, і відновлення історичної справедливості, що так довго гальмувалось людьми далекими від патріотизму. І не важливо, за яким проектом це буде зроблено. Адже усі вони є привабливими і науково обґрунтованими.
Нас із минулим поєднує тоненька невидима ниточка. Інколи вона обривається і тоді зв’язрк із минулим втрачається. Однак, на щастя, у нашому випадку нитка ціла. І завданням Києво-Галицької Митрополії УГКЦ, місцевої і державної влади зробити її міцною і надійною. Бо тільки історія дає нам наснагу і ми маємо бути горді із того, що мали таких попередників. Також і ми не маємо права осоромитися перед нащадками. Вони нас іще спитають, чиїх синів ми діти? Наші предки залишили нам храм і пам’ять про нього. Ми ж повинні відновити його для нашого покоління і для нащадків. В іншому випадку, якщо нам не потрібен собор, то що ж тоді?..
Іван ДРАБЧУК, "Галицьке слово"
