Олександр Сич: Нині українці остаточно поривають з російським способом життя

Напередодні 24-ї річниці проголошення незалежності України недавній віце-прем’єр-міністр головний ідеолог ВО «Свобода» Олександр Сич в інтерв’ю для газети «Галичина» розмірковував над долею нашої держави, звернувши увагу, що Росія стала геополітичною потугою тоді, коли загарбала Україну, що Україна була ресурсним стовпом Російської імперії, а підрубати цей стовп — означає завалити імперію.

Політик наголосив, що головний корінь зла, від якого йдуть проблеми українців, він бачить в олігархах, які до держави ставляться як до вкраденого колись заводу, обдирають її до нитки й тримають народ у жебрацькому становищі, а також пояснив, чому синдром чужої влади негативно відбивається на процесі будівництва власної держави.

— Передовсім, пане Олександре, як ви вважаєте, чому не відбулися успішні перетворення в Україні після проголошення її незалежності?

— Пригадую, якось від спеціалістів-медиків чув вислів: людський організм виходить із хвороби настільки довго, наскільки довго в неї входив. Думаю, що така закономірність стосується не тільки людського, а й суспільного організму. Тому марно було сподіватися, що українське суспільство могло швидко повернутися до цивілізованого і впорядкованого життя, якщо останні 70 років перед проголошенням незалежності його так брутально рвалтував російсько-большевицький режим.

Не знаю, чи саме 70 років нам доведеться відновлювати свої здорові суспільні корені, але знаю точно, що миттєвих змін у таких масштабних справах не буває. Не буває такого, що 24 серпня 1991 р. проголошено незалежність, а вже зранку 25-го все українське суспільство стало іншим — позбулося совєтської ментальності, рабської психології меншовартості, насадженого протягом останніх століть російським колоніальним режимом чужого способу життя. Й що воно, лишень ніч перебувши, забуде весь тоталітарний кошмар та миттєво опанує всіма демократичними механізмами будівництва цивілізованої держави.

Будівництво нового суспільства і власної держави — це довгий процес. Він ускладнюється тим, що Україна вже давно втратила досвід самостійного державного життя, а той, який вона мала в ХХ ст., — це лише пунктирні миттєвості на тисячолітній мапі нашої історії. А ще й тим ускладнюється, що вона перебувала під особливою увагою репресивних органів та пропагандистської машини Кремля. Бо той розумів, що Росія відтоді стала геополітичною потугою, відколи загарбала Україну. Україна була ресурсним стовпом Російської імперії. Підрубай цей стовп — і вся імперія завалиться! Тому-то й винищували українську духовну еліту, викручували українську душу й наскрізь нашпиговували українське суспільство зрадниками, покручами, перевертнями і насланою з колоніального центру совєтсько-партійною номенклатурою. Все російське в Україні мало привілейований характер, а російська етнічна меншина після проголошення незалежності зуміла юридично і політично закріпити своє привілейоване становище. Недаремно ж до недавнього часу панівними в Українській державі були проросійські політичні сили чи то комуністичного, а чи «регіоналівського» штибу. Тому так важко і довго ми йдемо до вимріяної цілі. Цей шлях був би значно легшим і успішнішим, якби не відсутність національної еліти.

Стара і виплекана століттями була винищена російсько-большевицьким режимом. А нинішня — це химерний «мікс» мізерних залишків старої еліти, представників совєтсько-партійної номенклатури, тіньових ділків пізнього совєтського періоду та авторитетів кримінального світу. Бракує тих, хто може вести! і в цьому головна причина того, про що ви запитуєте.

— Як би ви охарактеризували нинішній розвиток України? Де криється корінь зла, від якого йдуть українські проблеми?

— Якщо у вашому запитанні розділити державну і суспільну сфери, то, думаю, нині ми переживаємо останній етап існування совєтської держави й остаточно пориваємо з російським способом життя.

Чому совєтської держави? Бо принципово нової моделі державного життя ми так і не започаткували, а всі майже 25 років пристосовували, латали й перелатували стару і нежиттєздатну совєтську модель. А інакше й не могли, бо всі ці роки державою керували ті, хто мав совєтський управлінський досвід й іншої моделі просто не уявляв. На всіх рівнях влади управлінцям саме такої категорії надавали перевагу. і навіть тут, у нас, у нібито національно свідомій Галичині! Бо існувало переконання, що тільки представники совєтсько-партійної номенклатури є тими небожителями, які вміють управляти таким складним механізмом, як державна машина. А от допускати до керма недосвідчену молодь боялися. А тому чи не кожен політичний лідер національного, регіонального та місцевого рівня, що був винесений на поверхню державного життя хвилею національного й антикомуністичного піднесення, намагався свою кадрову політику будувати на тій же комуністичній номенклатурі. Знаходячи при цьому виправдання, що комуністи, мовляв, поділяються на хороших і поганих і що серед них слід відбирати саме хороших. Отож сьогоднішня держава, за великим рахунком, є плодом діяльності «хорошої» совєтсько-комуністичної номенклатури.

Вона ж, керуючи державою, і в суспільному житті консервувала насаджені протягом останніх століть колоніального поневолення російські стандарти життя. Як не парадоксально, але нищівного удару по них завдав сам же «цар всія Росії» Владімір Путін, вчинивши військову агресію проти України. Цим самим він пере­креслив століттями напрацьований російською пропагандою міф про братерськість двох народів. Навіть більшість тих українців, які ще вчора перебували в павутині цього міфу й тягнулися до російського способу життя, сьогодні зрозуміли його облудність і те, що треба жити власним розумом, розбудовувати власну державу та відновлювати природний український спосіб життя.

А головний корінь нинішнього зла бачу в олігархах. Вони до нитки обдирають нашу державу й тримають народ у жебрацькому стані. Так легше керувати! Бо знедолений українець щоденно зайнятий тим, як вижити, як прогодувати сім’ю і як дитину одягти та відправити до школи. Й поза цим він просто не має часу роздивитися навколо і проаналізувати, що відбувається, та знайти причини, чому держава така злиденна, а з нею злиденний і він сам. Натомість олігархи за пограбовані національні статки створили власні кишенькові партії, з їх допомогою захоплюють владу в державі і використовують її для подальшого грабунку та для примноження своїх статків. А щоби полегшити просування своїх партій у владу, через власні телеканали перед кожними виборами зомбують український люд. Олігарх до держави ставиться, як до вкраденого колись заводу. Він його не модернізує, вичавлює останні соки зі старого енергозатратного обладнання і платить робітникам копійки. Захопивши владу в державі, він і її вважає своїм бізнес-підприємством і також не збирається модернізувати. А оскільки олігарх є, до того ж, і неукраїнського походження, то йому байдуже і до українських цінностей, і до способу життя українців.

— Дехто вважає, що нині Українська держава потребує не перезавантаження, а радше, з огляду на її радянську «упаковку», — перезаснування. Які маєте міркування з цього приводу?

— Що означає «перезаснувати»? Дати можливість російським реваншистам ліквідувати нашу державу, а потім знову її відвоювати в Російської імперії і заснувати по-новому? Світова політика — це не шахова дошка, на якій ти можеш зробити хибний хід, програти одну партію, а в наступній відігратися. Другої партії може й не бути! Тому слід цінувати ту державу, яка постала завдяки жертовній багатолітній боротьбі наших попередників. Ми ж навчилися гучно славити подвиги героїв ОУН та УПА. То чому б не навчитися і їхньої жертовності у невтомній розбудові цієї держави?!

«Перезавантаження», «перезаснування» — це лише гарні терміни. Треба просто будувати власну державу. Невтомною і щоденною працею кожного українця на його життєвому місці. Вона ж бо сама по собі не стане такою, як ми про неї мріємо! Величезною бідою стало тотальне хабарництво і корупція? То кожен почни з того, що не давай і не бери хабарі! Знаємо, що стара совєтсько-комуністична номенклатура за визначенням не може управляти державними органами по-новому? То не допускаймо, аби ті чиновники, які прийшли на посади завдяки Революції гідності, обкладали себе такими кадрами! Коли я працював віце-прем’єр-міністром України, то сформував свою невеличку службу з молодих людей. Так, це нелегко було — щоденно вчити їх кожної дрібнички й це особисто мені дуже ускладнювало роботу. Але я па­м’ятав, що затрачені зусилля обов’язково відкладуться у них зерном досвіду і що за такими дітьми — перспектива України.

Знаємо, що олігархи є злом для держави? То не забуваймо про це і під час виборів, не берімо від них подачки за проданий голос, не допускаймо їхніх наймитів до парламенту, обласної чи районної ради і не ставмо їх своїми руками на чолі нашої держави і наших міст та містечок! Й не піддаваймося інформаційному зомбуванню під час виборів. Принаймні пам’ятаймо, що телеканал «1+1» належить олігархові Коломойському, «інтер» — Фірташу, «Україна» — Ахметову, «5 канал» — Порошенку, «24 канал» — Садовому і що кожен з цих телеканалів подає інформацію так, як вигідно власникові і його політичній силі.

— На початку 90-х країни Прибалтики проголосували за відновлення старої державності, а в Україні пройшло лише партійне перефарбування. Яким є ваше ставлення до того, що українська державність фактично не має при­в’язки до історичного коріння?

— Скажімо так: прив’язка до історичного коріння є чисто символічною. Досвід українського державо­творення залишився в історії, але його нема у свідомості теперішніх українців. Жодне із поколінь нинішніх українців не жило довший час у власній національній державі, а тому й не може передати цей досвід наступним поколінням. Натомість всі покоління українців, за винятком народжених вже у період незалежності, пам’ятають чужі і ворожі їм держави — російсько-большевицьку, польську, румунську, чехословацьку, угорську. Навіть у Чехословаччині, яка у міжвоєнний період найкраще ставилася до українців, вони почувалися людьми другого сорту.

Звідси у свідомості багатьох поколінь українців сформувалася психологічна травма, яку я називаю синдромом чужої влади. і от саме цей досвід, що кожна влада є чужою і ворожою, вони передають своїм нащадкам. Це також негативно відбивається на процесі будівництва власної держави. Вже не у чужій, а у власній державі, українці самотужки обирають владу і на другий же день після її обрання ставляться до неї вороже. Доки ми не навчимося обирати порядну владу, а обравши її, — шанобливо до неї ставитися, доти наші зусилля збудувати власну державу залишатимуться марними. Й доти будемо по-дідівському самобичувально прорікати: «Нам би німця з нагаєм!»ѕ    

— Якою бачите Україну в найближчій перспективі?

— Бачу Україну переможцем, який, втомлений і щасливий, повертається з поля бою до свого європейського дому, зберігаючи свої традиційні християнські, національні і родинні цінності. Нашу державу бачу такою, в якій політичний процес, як процес формування влади, набув цивілізованого характеру, коли громадяни обирають з-поміж себе найкращих, найпорядніших, найосвіченіших, а не багатих, брутальних і цинічних, яких засобами масових технологій нав’язують виборцям як нібито найкращих. А також, що ось така нова освічена й інтелігентна владна еліта зробить життя в Україні настільки соціально комфорт­ним і привабливим, що нашим співвітчизникам не буде потреби кидати напризволяще свої сім’ї та шукати десь у світах кращої долі.

Принаймні я бачу таке українське завтра. Сьогодні ж перед очима — занедбані суспільні і державні нетрі та безмежне поле для щоденної і важкої праці. Але шлях подолає той, хто йде!

газета Галичина