Що робити Україні?

Попри міжнародний скандал, пов’язаний із виявленням російського розвідувально-диверсійного підводного човна, що потерпів аварію в територіальних водах Швеції, у світі й далі нагнітають напругу і щодо ймовірного масштабного вторгнення збройних сил РФ відразу в різні регіони України.

Власне, за найсвіжішими повідомленнями популярної групи «Інформаційний спротив» («ІС»), у Донецьку з’явилися нові підрозділи регулярної російської армії, що прибули на місце тих, які свого часу вивели з міста. Це кілька взводів спецназу ГРУ російського генштабу з Омська та до півтора роти солдатів парашутно-десантного полку з Костроми. Словом, відбулася своєрідна ротація військовослужбовців з контингенту збройних сил Росії на Донбасі.

До того ж, як засвідчує той самий «ІС», останніми днями з України до Росії регулярно рухаються колони тягачів з… макетами бойової техніки на своєму борту. «Ймовірно, – стверджують експерти «ІС», – що командування російсько-терористичних військ на сході України проводить спеціальну операцію з дезінформації Києва й міжнародних організацій на предмет того, ніби з території нашої держави дійсно виводять важку бронетехніку та живу силу». Тоді як насправді все відбувається з точністю до навпаки.

Зрештою, керівництво так званої «днр» відкрито заявляє про підготовку наступу на позиції українських військ, яке, мовляв, розпочнеться відразу після парламентських виборів. Ба навіть вкотре розгорнули «мобілізаційну» кампанію на підконтрольних територіях…

Та все ж попри промовисті ознаки підготовки до якихось дій складається враження, що в Москві ще не вирішили остаточно, що робити з Україною: вторгатися далі вглиб її території чи заморозити проект «Новоросія» на стадії постійно тліючого конфлікту. Власне, Кремль і так досяг свого – помстою українцям за ЄвроМайдан посіяв паніку у країнах «західної демократії» на кшталт тієї, що панувала там у часи «холодної війни», коли народилася крилата фраза «русскіє ідут!».

Втім, на цьому великоімперські зазіхання РФ можуть і вичерпатися. Бо й так у США та Європі зрозуміли з подій останніх місяців, що «руській мір» ще не дозрів до того, аби здатися на милість глобалістів, як це свого часу сталося з СРСР, чи увійти до так званого «вільного світу». Попередня ж позірна співпраця Москви з НАТО була або свідомою помилкою обох сторін, або ж намаганням приспати пильність потенційного суперника, який став ситуативним партнером.

Але хоч як, а що робити в цій ситуації офіційному Києву? Адже Україна залишається наразі наодинці зі своїми проблемами. Те, що тепер вона нібито остаточно визначилася зі своїм інтеграційним курсом, який навіки «узаконить» новообрана Верховна Рада, ще нічого не означає. Річ у тім, що між нашою державою та країнами ЄС сьогодні майже немає нічого спільного ні в управлінні, ні в економіці.

Ким є Україна в нинішньому світі? Схоже, що в колі інших народів можемо похвалитися тільки своїм славним минулим. Але, скажімо, Швеція теж має героїчну історію. Проте її знають не за подвигами вікінгів, а завдяки крамницям IKEA, автомобілям Volvo, музиці ABBA. І хай то суто споживчі стандарти – це передусім бренд країни, який упізнають зоддалека й який приносить їй чималі дивіденди.

Натомість Україна, приміром, за рейтингами стосовно легкості ведення бізнесу посідає нині абсолютно непочесне 112-ме місце. Аце для майбутнього 46-мільйонної країни – набагато страшніше від страхітливої обстановки на Донбасі. Це питання навіть не вступу до ЄС, а проблема виживання нації.

 Чи розуміє це хоч один із нинішніх кандидатів у народні депутати? Як і те, що робити насамперед, аби наша держава отримала перспективу?

Максим Відун, Анонс-контракт