Селяни Прикарпаття захищають свого війта від інформаційного бруду

У своїй журналістській практиці я не пам’ятаю, щоб громади будь-коли зверталися до «Галичини» за захистом від інформаційного пресу, потерпаючи від пера писаки, який не має нічого спільного з цілющістю й чистотою моршинських джерел. Спочатку інформаційним брудом облили місто Болехів та його керівництво, відтак село Козаківку Болехівської міської ради та голову села, а тепер — село Тяпче Долинського району і його керівника. У кожному з перелічених випадків автор вдавався до одного і того ж заборон

Дідова наука

Дід і батько вчили мене не в’їжджати у чуже село, а входити — не злодійкувато, крадькома, а неквапливо і статечно. З поклоном церковним храмам і з повагою до людей. Спочатку я планував приїхати до села потягом, а відтак передумав, бо тією дорогою, якою свого часу до села входив від залізничного зупиночного пункту головний провідник ОУН Герой України Степан Бандера, мені вже не раз доводилося пішкувати. Тож несподіванка голові села не вдалася — він чекав мене біля колії, а я ввійшов до села гостинцем. і побачив разду в селі, як кажуть, по халявах. Уздовж дороги чисто, фоси впорядковані і не захаращені, сільський стадіон скромний і ошатнийѕ Та й навіть ще радянське асфальтове покриття головної вулиці у кращому стані, ніж державна автодорога до райцентру.  Спілкування з тяпчанцями розпочинається одразу від придорожньої відчиненої каплички. Звісно, запитую: «Що ж то за керівника у селі ви собі обрали, якщо  таке недобре про нього пишуть?». Від тих людей, з якими по хвилині-другій спілкувався  дорогою до сільської ради і які з настороженим подивом реагували на запитання прийшлого незнайомця, я чув одну-єдину відповідь: «Наш голова і вдома добрий господар, і в селі. Є з сіном робота, але зараз люди прийдуть на схід до сільради — самі почуєте. Двері для всіх відкриті — ми й тих запрошували, що про нас таке понаписували. Може, прийдут...»

Або спростування, або суд
В актовій залі тяпчанці зібралися десь опівдні — за півгодини до планової сесії сільської ради. Але тих, кому хотіли б у вічі глянути, не дочекалися. А ми й особливо не чекали. Тож цілком закономірно дали можливість голові села зробити те, на що чомусь не спромоглися  автори інформаційного бруду: прокоментувати, звідки у тієї брехні вушка визирають?

Юрій ЩЕГЛЮК, сільський голова Тяпчого:
— Справді, все почалося ще з виборів до місцевих рад. Я хоч був членом КУНу, але балотувався не від партії, а як вільний кандидат. і переміг. Спочатку мені пропонували  секретарем голову одного партійного сільського осередку. Я не послухав і став неугодним. Згодом почалося обговорення потреби вирівнювання русла річки Свічі, забору її коси й укріплення берегів — проблеми, яка ще була за мого попередника. Згідно з розпорядженням обласного керівництва і за погодженням різних служб та інстанцій 2011 року було підписано угоду між сільською радою і Галицьким водгоспом, який виграв тендер. А субпідрядні роботи на Свічі мала провадити приватна фірма. Частину піщано-гравійної суміші згідно з угодою фірма зобов’язувалася вивозити за межі населеного пункту і реалізовувати для зарплати робітникам та на паливо-мастильні матеріали, а рештою — укріплювати річкові береги з боку Гошева і Тяпчого. Бо острів розділював річку на два рукави і вона завдавала шкоди селам. Почалися роботи. Але фірма не виконувала умови угоди, а лише масово вивозила піщано-гравійну суміш. Навіть вночі. Люди почали бідкатися, чому розбивають дороги, а не укріплюють береги. Відтак на початку 2012 року селяни перекрили дорогу, а мене взяли за барки з кабінету і допровадили на місце робіт. Таким чином фірмі заборонили виконувати надалі роботи, а ми створили комісію для перевірки. З’ясували, що журнал обліку на місці не вели, графіка не дотримувалися. Лише вивозили, вивозили й вивозили піщано-гравійну суміш. Тож у 2011 році згідно з угодою у сільраду п’ять відсотків від реалізації не надійшли. Ми угоду з фірмою скасували. А навесні вже 2012 року представники керівництва Галицького водгоспу та івано-Франківського облводгоспу, заступники голови Долинської райдержадміністрації приїхали до нас, щоб з моєю допомогою переконати людей дати надалі дозвіл для виконання робіт. Бо я сказав, що без врахування думки громади і рішення сесії ніяких дозволів не даватиму. Аж з третьої спроби якось людей умовили, і через сесію ми підписали з ними угоду. Але знову фірма не виконувала умови угоди. Виник скандал — люди запікетували, ледь до бійки не дійшло. А угоду з фірмою ми вже надалі не продовжили. Тож нам почали мстити — поливати інформаційним брудом і мене як голову, і село.

— То від кого зокрема той бруд пливе на Тяпче?

— Найперше — від тієї фірми.

— Чому так думаєте?

— Бо писанина фактично захищає і вигороджує цю фірму. Мовляв, вони б перерахували півмільйона, але я не хотів підписати угоду і використати ті кошти. Пишуть, що я панічно боюся підпис ставити і печатку, а спочатку раджуся з громадою і депутатами. Словом, суцільний бруд. А ще я став неугодним, бо не погодив кандидатуру бібліотекаря замість тієї, яка виходила на пенсію. Мені «пропихали» партійну функціонерку, а я віддав перевагу нашій односельчанці — матері трьох дітей. Тоді голова райдержадміністрації Олександр Криницький (нині — заступник голови облдержадміністрації. — Авт.) звернувся у прокуратуру, що я не мав на це права і що я, мовляв, корупціонер. Але прокурорської перевірки не було, очевидно, хотіли мене трохи настрашити. Згодом, уже десь влітку минулого року, видається, що підіслали до мене одного чоловіка з села, щоб я дозволив узяти дві машини шутру. Я не погодився, а пояснив, що не маю на це права — не моя компетенція. Але той чоловік поїхав. Згодом інспектор-еколог з івано-Франківська спіймав порушників на річці, а ввечері привів до мене додому і тракториста, і шофера, і клієнта. інспектор каже, що той посилається, буцімто я давав дозвіл. Заступник начальника СБУ казав мені, що я корупціонер. Та я пояснив, що чоловік викручується, а я маю свідка нашої з ним бесіди. Ми всі написали пояснення. Більше мене не сіпали. Вже наприкінці 2012 року фірма надіслала мені угоду. Мовляв, за ті кошти, за які мали виконати заміряні обсяги роботи на річці, вони готові виконати якісь інші роботи для сільради. Кажуть, склади кошторис. Я пояснив, що я не будівельник: приїдьте зі спеціалістом, хай той усе виміряє, а відтак я підпишу. Але ніхто не з’явився. Бачите, як тим інформаційним брудом людей вводять в оману: мовляв, ваш голова села не підписав угоди, бо не хотів використати півмільйона гривень для сільради. Тобто автор пише власне те, що керівники фірми-субпідрядника говорили на останній сесії. Звинувачували також, що я не хочу зрізати старі дерева. Але ж не поінформували читачів, що дерева перебувають на балансі не сільради, а дорожньої служби. Чим міг, тим я допоміг, а право зрізати має лише дорожня служба.

— Автор інформаційної каламуті пише, що в селі за високими парканами горують купи сміття. Але я їх не помітив.

— З початку своєї каденції — 2011 року, коли ще не було екологічних коштів, ми в селі вивіз  сміття організовували на добровільних засадах. Я найняв машину, визначив маршрути, а люди платили по дві гривні з мішка. Ще угоди з комунгоспом не було, тож правдами-неправдами домовлявся про захоронення вже на полігоні. А з 2012 року ми вже мали офіційну угоду на захоронення. Великий стихійний смітник, який був на нашій території, орендованій НГДУ «Долинанафтогаз», разом з керівництвом управління ми впорядкували. і підтримуємо порядок. Надалі вивозитимемо сміття централізовано — вже замовили контейнери й укладатимемо угоду з комунгоспом. Нам вистачить для вивезення однієї машини на місяць. Ось такі справи в селі...

Збурену громаду підтримали і сільські депутати: якщо часопис не спростує брехливої інформації про село Тяпче і його голову, то шукатимуть правди в суді.