"Щоб літак злетів, потрібно близько 100 людей" — пілот "Смерека" про війну в небі та переведення фахівців Повітряних сил

Іван Смеречанський ("Смерека") — пілот МіГ-29, командир авіаційної ескадрильї 114-ї бригади тактичної авіації. Підполковник ЗСУ. Льотчик 2-го класу, що означає понад 200 бойових вильотів. Повний кавалер ордена "За мужність".

Суспільне зустрілося зі Смеречанським на тлі розголосу, який спричинило звернення авіатехніків 114-ї бригади. Вони розповіли про плани перевести їх із Повітряних сил у Сухопутні війська ЗСУ, з чим не згодні. На звернення відреагували головнокомандувач та президент України. Про Повітряні сили як складний організм, специфіку організації бойових вильотів, а також про шлях до служби пілотом та про ведмедика-оберега — про це і не лише пілот "Смерека" у проєкті "Ремовська Інтерв’ю". 

Про оберіг та страх висоти

Ви прийшли на інтерв’ю з іграшковим ведмедиком — розкажіть про нього.

Це мій бойовий побратим. Він літає з початку повномасштабного вторгнення, навіть іще раніше — з 2018-го. Мені його подарували друзі. Ми навіть жартуємо, що в нього є свої льотна і медична книжка, бо він проходить зі мною комісії. Ми, пілоти — трішки забобонні. Цей ведмедик — і оберіг, і донька любить з ним гратися.

Один із фактів вашої біографії, який мене вразив — ви боїтеся висоти. Як це можливо?

При вступі в університет мене запитували, чи є страх висоти. Я відповів чесно, що є. Але бачите, став пілотом. Це нормально — боятися висоти. Якщо приходжу в гості до когось і це 8-9 поверх, на балкон не виходжу. Якщо лечу в цивільному літаку, мені страшно, бо ж не ти керуєш машиною. А коли я на службі, знаю, що це за "пташка", як нею керувати, тоді розумію, що вона не підведе, бо я володію ситуацією.

Ви є пілотом МіГ-29. Що потрібно знати про цей літак? Які завдання ви виконуєте?

Це винищувач радянського виробництва. Хороша машина, багато функцій. Зараз спектр можливостей та завдань, які може виконувати МіГ-29, розширився, завдяки тому, що партнери дають озброєння, а наші інженери допомагають прилаштувати його до літака.

Пілот МіГ-29, командир авіаційної ескадрильї 114-ї бригади тактичної авіації, підполковник ЗСУ Іван Смеречанський ("Смерека") під час інтервʼю Суспільному, Київ, 20 січня 2025 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про переведення фахівців з Повітряних Сил в піхоту

Так склалося, що поки ми домовлялися про інтерв'ю, ваша 114-та бригада тактичної авіації потрапила в новини. Авіатехніки розповіли у відеозверненні, що їх можуть перевести в піхоту. Яке ваше ставлення до цієї ситуації?

Варто пояснити деякі загальні речі. Аеродром — це як держава в державі. Потрібно багато людей, щоб його утримувати. Візьмімо ту ж охорону — зараз війна, можуть бути диверсії. Або згадаймо як важливо вправно обслуговувати F-16 — це примхливий літак. У нього повітрозабірник знизу. Якщо будь-які сторонні предмети на злітно-посадковій смузі потраплять у двигун, він стає непридатним.

Потім — зв'язок. Це окремі люди, які працюють, щоб був зв'язок керівника польотів з екіпажем. Тобто, щоб я чув команди. Далі — група керівництва польотами: ті, хто ухвалюють рішення про зліт чи посадку. А ще є — метеослужба.

Що стосується інженерно-технічного складу. Це — вузьконаправлені спеціалісти. Я не літаю на F-16, але з розповідей — цей літак складається з окремих блоків. Якщо є поломка, витягується один блок, вставляється інший. В радянських літаках, які є в нас на озброєнні, усе інакше. Авіатехніки повинні інколи навіть самі щось там перепаювати. Плюс зросла інтенсивність польотів, а це все — навантаження.

Авіація і Повітряні сили — це дорогий організм в ЗСУ. Згадаймо Зенітні ракетні війська, ті ж мобільно-вогневі групи, які збивають "шахеди" та ракети. Або згадаймо про ЗРК Patriot. Чому російська авіація не може близько підлітати? Бо знають, що тут у нас є система ППО.

Також не всі знають, що для того аби я, який базуюсь в Івано-Франківську, міг виконувати завдання на сході чи півдні країни, маю по дорозі залітати на так званий аеродром підскоку. Щоб дозаправитись, щоб на літак підвісили необхідне озброєння, бо МіГ-29 не дозволяє летіти прямо на такі відстані. Це означає, що на таких аеродромах теж мають бути фахівці. Одна людина не може знати й Су-27, і МіГ-29, і Су-25. Тобто ми говоримо про вузьконаправленого фахівця, який чергує 24/7.

Люди, які працюють на землі, можуть бути ціллю російських ударів. По Дніпру скільки було прильотів саме в момент, коли літак готувався до бойового вильоту. Скільки, на жаль, вже було сумних наслідків з інженерно-технічним складом, коли готували літак, дають ракетну небезпеку — і просто не встигають добігти до укриття.

Як розголос, який мало це відеозвернення, вплинув на процес? Чи залишаться авіатехніки вашої бригади на своїх місцях?

Від себе особисто і від нашого льотного братства скажу: "Дякую" вищому керівництву. Створена комісія, яка аналізує критичність посад. Важливість кожної буде врахована і будуть внесені певні зміни. Думаю, зроблять правильний аналіз. Як нам сказало вище керівництво, авіатехніків це (переведення у піхоту — ред) не буде стосуватися.

Чи в вашій 114-й бригаді вже були такі переведення раніше?

Так. Переводили з інших підрозділів — з батальйону аеродромно-технічного забезпечення, з роти охорони. Не критично, але декілька людей переводили.

З матеріалів, які Повітряні сили викладають на своїх сторінках у соцмережах, я зрозуміла, що фахівці Повітряних сил служили й служать у піхоті. Але мова донині йшла про відрядження в зону бойових дій. А тепер — саме про переведення, після якого людина не повернеться в Повітряні сили?

Так, ми це називаємо виключенням зі списків. У 2022-му люди з Повітряних сил самі зголошувалися на відрядження для виконання бойових завдань у Сухопутних військах. На місяць, два, три. Потім поверталися і далі виконували обов'язки на аеродромі. А зараз це вже з виключенням, тобто мова про переведення в інший рід військ.

Ви згадали, наскільки комплексним є обслуговування бойового літака. На прикладі вашого МіГ-29 — скільки людей потрібно, щоб ви могли здійснити один бойовий виліт?

Почнемо з інженерно-технічного складу, який готує літак — заправляє, перевіряє справність систем. Зараз літаки старші за мене, їм вже по 40 років. Багато відмов. Наприклад, гідросистема — ручка керування літаком, там ідуть спеціальні шланги, циліндри. З часом може бути, що шланг вже зношений, треба його замінити. Відмови бувають критичні, бувають ні. Дякувати Богу, в мене не було критичних — така відмова означає, що потрібно катапультуватися. Але навіть при некритичних відмовах ти не зможеш виконувати бойове завдання, мусиш повернутися. Тоді фахівці мають швидко поремонтувати літак.

Загалом для організації вильоту потрібно близько 100 людей: аеродром, зв'язок, обслуговування, інженерно-технічний склад, група керівництва. Це — мінімальна кількість людей, щоб пілот злетів.

Наскільки кількість людей, яка є в Повітряних силах, пропорційна до того, скільки авіатехніки в нас є на озброєнні?

Візьмімо приклад однієї з бригад, яка літає на Су-24. До повномасштабного вторгнення там було десь 3-4 літаки, які могли брати участь в бойових діях. Окремо говоримо про літаки, які можуть літати лише за мирних умов, а також про ті, що законсервували. З початком великої війни інженерно-технічний склад цієї бригади відновлював їх, щоб вони могли брати участь у бойових польотах.

Зараз маємо більшу кількість літаків, ніж було до повномасштабного вторгнення — за рахунок відновлення, розконсервування старих. Завдяки інженерно-технічному складу, який це все відновлював.

Пілот МіГ-29, командир авіаційної ескадрильї 114-ї бригади тактичної авіації, підполковник ЗСУ Іван Смеречанський ("Смерека") під час інтервʼю Суспільному, Київ, 20 січня 2025 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про початок карʼєри

До речі, ваш батько — авіатехнік. Якщо я правильно зрозуміла з історії вашої родини, він був на пенсії, але повернувся до роботи.

Так. Батько у 2006-му пішов на пенсію. А коли почалося повномасштабне вторгнення, приїхав до мене під КПП і каже: "Я буду відновлювати літаки". І так і сталося — відновлював і відновлює, тримає в справному стані.

А чому ви вирішили бути саме пілотом? Батько не відмовляв вас?

Я ніколи не розумів батьків, які змушують іти в якусь професію. Я сказав батькові, що хочу стати пілотом. Він відповів: "Я тобі не забороняю, це твій вибір". Це був 2011 рік. Конкурс був 7-8 людей на місце. Важливий критерій — здоров'я. Якщо теоретичну частину можна було підтягнути, то здоров'я — воно або є, або нема. Дуже сувора льотно-лікарська комісія, уважно все перевіряють — серце, зір. Барокамери, висотні випробування. Але я пройшов і мене зарахували. Знаєте, як кажуть: знайди роботу мрії й ніколи не будеш працювати. Я себе не бачив в іншій професії.

2011 рік. Ви обираєте Харківський інститут Повітряних сил. Російсько-української війни ще немає. Як ви для себе уявляли службу пілотом?

Нам з першого курсу казали, що це будуть не просто красиві польоти — хмаринки, сонце. Нас готували до війни. Так, ніхто не знав, що вона буде таких масштабів. Але ж ми таки дали відсіч.

Тоді я ще уявляв, що ми будемо потихеньку переходити на новіші зразки літаків. Не розумів, що РФ буде противником. Ми просто мріяли, що будемо опановувати щось західне — дивилися відео про F-16. Мріяв, що будуть якісь міжнародні навчання. Дивився відео з "Українськими соколами" і думав, може, я буду в пілотажній групі виступати десь на "Ле Бурже".

Єдине, що знав напевне — що буду саме військовим пілотом, не цивільним.

Коли був ваш перший бойовий виліт в умовах російсько-української війни?

Ми випустилися у 2016-му, тож перший бойовий в умовах АТО, а потім ООС, — на початку 2017 року.

Коли ви вже опинилися в середині війни — у 2017 році, а потім у лютому 2022-го — не було такої думки: "У що я вв'язався"?

Жодного разу. Хоча, згадуючи перші дні повномасштабної війни, пригадую, скільки побратимів не поверталися. Знаєте, нам не можна казати "останній виліт", але я тоді розумів, що кожен виліт може бути саме останнім. Але щоб закралася думка: "Нащо мені це все?", що треба тікати за кордон чи десь ховатися — не було такого.

Ви згадали, що зараз працюєте по наземних цілях ворога. Чи були готові до цієї задачі? Чи вона була для вас бажаною?

Дійсно, по землі частіше працюють штурмовики Су-25. Я ніколи не міг подумати, що буду на МіГ-29 виконувати такі ж завдання, як бомбер, як у нас кажуть. Але завдяки західним друзям і нашим інженерам, які це зробили можливим, західні бомби можуть застосовуватися з МіГ-29.

Тобто з'явилася можливість модифікувати МіГ-29 таким чином, щоб застосовувати ті ж бомби JDAM чи ракети HARM?

Так. Партнери зрозуміли, що в нас немає з чого вибрати. На F-15, F-16, F-22 система вже налагоджена під такі боєприпаси, все приходить з заводу готове. А в нас радянські літаки. Але бачите, знайшли вихід, зараз все відпрацьовується точно.

За три роки великої війни, яка операція вам запам'яталася найбільше?

Перше застосування HARM — звільнення Харківщини. Це була перша операція, коли ми не розуміли, як себе поведе зброя. Партнери сказали: ось так і так, але не було випробувань. Це був момент, коли ти думаєш, чи ця ракета зійде, чи не дай Боже під крилом підірветься. Але партнери переконували, що все спрацює — так і сталося. Та все одно легенький мандраж був. До нас із МіГ-29 такого ще ніхто у світі не робив.

Пілот МіГ-29, командир авіаційної ескадрильї 114-ї бригади тактичної авіації, підполковник ЗСУ Іван Смеречанський ("Смерека") під час інтервʼю Суспільному, Київ, 20 січня 2025 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про російських пілотів

Якщо згадувати початок великої війни. Коли ви побачили, що російські пілоти бомблять українські цивільні цілі, як ви це сприйняли?

Я застав початок під Харковом — бачив, як росіяни бомблять це бідне місто. Коли я чую оце їхнє: "Ми не знали, що там мирне населення", ну, слухайте, пілот — людина з вищою освітою. Ти ж готуєшся до бойового польоту. Забиваєш координати в навігатор, дивишся на карті. Бачиш, що це Харків. Ми навіть обговорювали з побратимами, а що я б зробив на їхньому місці? Якщо говорити за свідому людину. Ну скинь ти ту бомбу за містом, скажи, що щось не спрацювало. Хай тебе посадять в тюрму. Але краще так, ніж будеш знати, що скинув її на місто. А розказувати, що "ми не знали" — так не буває. Ти кожну ціль аналізуєш і дивишся, куди будеш застосовувати зброю.

Як ви вважаєте, що керує такими людьми? Пропаганда? Високі зарплати?

У них розвинута пропаганда. Вони вкидають великі кошти, щоб "зомбувати" людей. Коли був початок повномасштабного вторгнення, як їм казали? Мовляв, там ППО нема — летіть, скидайте бомби. І для мене дивно — вони ж бачили, що той чи інший товариш не повернувся, тобто його збили. То постав собі питання: значить, там щось таки є, щось збиває?

Але це велика країна. Там пілоти між собою можуть і не перетинатися. Тобто йому скажуть: нікого не збили, просто твій попередник сів на інший аеродром. Ну і людина вірить. Але ж хай це місяць-другий працює, а далі ти ж бачиш, що збивають.

Якось їм навіяли, що ми — вбивці, і в них вже виробилась ненависть до нас. По-іншому не знаю, як пояснити.

Восени в Росії ліквідували пілота, причетного до ударів по торгівельному центру в Кременчуці у 2022-му. Які емоції у вас викликають такі новини?

Людина на це заслуговує. Ти повертаєшся додому, на тебе чекає дружина, діти. Ти знаєш, що пустив ракету по торговому центру, по будинках, по цивільних. І як ти спокійно лягаєш з цим спати? Але таких совість не мучить, вони вважають це нормою.

Ви згадували в одному інтерв'ю, що коли почалася окупація Криму, ви були курсантом. І тоді більшість з ваших однокурсників з Криму повернулася на півострів. Ці люди продовжили опановувати професію льотчика? Щось вам відомо про них?

Коли все це трапилось, нам на курсі сказали: хто бажає, хто з Криму, можете піти. Хоча для мене це було дивно. Як можна готувати людину на пілота, а потім просто відпустити в окупований Крим? Пішли тоді всі, крім одного — Олександра Корпана. На жаль, він загинув 2 березня 2022-го. Перший з нашого випуску, хто загинув під час повномасштабного вторгнення.

Щодо решти — конкретний приклад. На першому курсі ми жили в казармах. Ліжка були поруч одне з одним. Людина, яка спала біля мене, повернулася в Крим. А потім я дізнався, що він літає на Су-25 і бомбить наші міста. Це людина, з якою ми сиділи за однією партою. І всі вони зараз спокійно це роблять, розуміючи, що ми тут.

Якщо говорити в цілому про російських пілотів як про ворогів, яку б ви дали їм характеристику? Крім, звичайно, морального аспекту, який ми проговорили.

Вони вчаться, аналізують, дивляться нашу тактику. Все копіюють у нас: ми щось придумали нове — вони це повторили. Водночас літаки в них набагато потужніші, модернізовані. Зараз вони вже навчені, як правильно робити.

Коли ми говоримо про "панування в повітрі" — що це таке на практиці?

Нашим літакам уже по 40 років, а їхнім модернізованим — до 10-ти. Це як автомобіль — старий і новий. Щоб перемогти в перегонах з новим автомобілем, треба теж мати новий. Тому в плані літаків більша перевага в росіян.

Але в нас є ППО, якого вони бояться. Тому не можна сказати, що вони панують в повітрі. Інакше б спокійно залітали будь-куди на нашій території та робили все, що їм заманеться.

Яка мрія українського командира авіаційної ескадрильї? F-16, F-35? Чи, перш за все, достатня кількість літаків на озброєнні?

Якщо брати ескадрилью, я б мріяв, щоб у мене вся вона була з F-22 і F-35. І щоб таких ескадрилей було декілька по Україні. Тоді буде однозначно панування. Бо росіяни будуть розуміти, що ми їх бачимо і чуємо ще здалеку. От таке я уявляю майбутнє.

Пілот МіГ-29, командир авіаційної ескадрильї 114-ї бригади тактичної авіації, підполковник ЗСУ Іван Смеречанський ("Смерека") під час інтервʼю Суспільному, Київ, 20 січня 2025 року. Суспільне Новини/Олександр Брамський

Про мотивацію

Бачила по вашому інстаграму, що ви періодично зустрічаєтеся зі школярами, але також з курсантами, майбутніми військовослужбовцями Повітряних сил. Як вони налаштовані? Велика війна не відлякала їх від мрії бути військовими?

Багато дітей хочуть в майбутньому захищати країну. Всі добре знають про "Привид Києва" — ми свого часу вигадали таке уособлення всіх пілотів, що захищали столицю.

Багато розпитують: чи важко літати, навчатися, як пройти медкомісію, якою має бути фізична підготовка. Стараюся мотивувати.

Як ви власну мотивацію підтримуєте? За умов, що у вас вкрай небезпечна і складна робота.

Перша моя мотивація — це дружина з донечкою. Розумієш, заради кого воюєш, що на тебе чекають. І що повинен захищати свою родину. І не лише їх. І ще мотивує думка, щоб загибель побратимів не була даремною. Щоб не було соромно дивитися їхнім дітям в очі.

Як командир ескадрильї, я маю мотивувати свій особовий склад. На тебе рівняються. Якщо сам будеш сидіти, а їм скажеш — летіть, в них не буде мотивації. Тому просто збираюся з думками та продовжую боротьбу. Щоб це все не було даремно.

З донькою говорите про війну?

Їй три рочки. Коли чує повітряну тривогу, каже: "Це москалі погані, включили тривогу". Я не хочу її обманювати, що це "швидка" чи поліція.

Дитина розуміє, що коли я їду в ротацію, місяць чи два буде без батька. Всі дні народження — телефоном. Але вона знає, що я пілот. Якщо питають, як звати тата, каже просто: Пілот. Я їй говорю, що не треба про це всім розповідати.

На цьому етапі війни ви ще відчуваєте підтримку від цивільних?

Так. Знайомі запитують, яка допомога потрібна. Звичайно, це все вже не в такому масштабі, як було у 2022-му. Зараз важко збір закрити. Але підтримка є.

Якщо на початку повномасштабної війни були потрібні комбінезони, інше якесь спорядження, зараз це все є. Тому завжди кажу: допомагайте нашим піхотним побратимам. Ті ж РЕБи, дрони тощо.

Можливо, ви щось хочете сказати цивільним, які прочитають інтервʼю?

Не забувайте підтримувати армію. Пам'ятайте, що хлопцям важко — і тим, які в окопі, і тим, хто їх обслуговує, і тим, хто літає. Але це наш обов'язок, ми повинні захищати. Не забувайте донатити. Ті ж 10-20 гривень, повірте, дуже вирішують.

Пам'ятайте, якщо літають наші літаки, значить, небо під замком і все буде добре. І перемога швидко настане.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!