У перервах між боями - пише картини та набиває тату побратимам. Історія воїна PICASSO з Делятина

Війна змінює життя, але не може знищити талант і прагнення творити. Саме це доводить історія 28-річного воїна Михайла Остап’юка з Івано-Франківщини.

Вже п’ятий рік прикарпатець служить у лавах Сил оборони України. Михайло – талановитий художник, до служби у війську розписував храми, створював дизайнерські інтер’єри у закладах відпочинку та працював тату-майстром. За свій талант від побратимів отримав позивний PICASSO.

Як штурмовик брав участь у контрнаступі на Запоріжжі та в обороні Сумщини. Взявши до рук автомата, захисник не закинув улюблену справу і в перервах між бойовими завданнями набиває тату побратимам – безпосередньо у бліндажі, під канонади ворожих гармат та гудіння роїв дронів. Каже, ці візерунки на тілі воїнів – набиті не модою, а правдою, клятвою, пам’яттю, гнівом та вірою. Окрім безпосередньої участі у боротьбі з ворогом, воїн-художник пише картини, а виручені кошти спрямовує на підтримку української армії.

Про власний бойовий шлях, фронтову творчість, роботу «польового» тату-салону, символіку натільних візерунків, які обирають українські оборонці, джерело натхнення та мрію відкрити власний «Бліндаж» – Михайло Остап’юк поділився із «Західним кур’єром».

По рації передали, що я вже «двісті»

Михайло із багатодітної родини з мальовничого селища Делятин. Він є сьомою дитиною у сім’ї Остап’юків. Має вроджений талант до малювання, створювати перші полотна почав ще у шкільні роки. Кілька років працював у Києві затребуваним тату-майстром, художником-стінописцем храмів та майстром дизайнерського розпису закладів відпочинку. У 2020 році повернувся до рідного Делятина і підписав трирічний контракт у місцевій військовій частині. Повномасштабна війна застала його у війську. Майже півтора року повномасштабки продовжував служити у тиловій військовій частині, виконував завдання із забезпечення бойових підрозділів необхідними ресурсами для ведення бойових дій, виконував функції логістики, супроводу тощо. Однак, зізнається, душа його рвалась до бою і він шукав шляхів потрапити на фронт. У травні 2023 року йому вдалось перевестись до 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади, в складі якої брав участь у контрнаступі на Запорізькому напрямку.

«Після приїзду на ППД бригади на Закарпаття, вже на третій день нас відправили на Запоріжжя, а ще через три дні я вже був на бойових позиціях», – розповідає воїн.

Бойове хрещення Михайло отримав ще на шляху у зону бойових дій. 128 ОГШБр якраз їхала заміняти 65 ОМБ «Великий Луг», коли ворог обстріляв їхню колону.

«Це було вночі поблизу села Нестерянка Оріхівської міської ради. За п’ять кілометрів, де ми мали пересідати на пікапи і вже безпосередньо заїжджати на бойові позиції, ворог зустрів нас артою, градами та фосфором. Перший свист артснаряду, який розірвався 70 метрів від нас, я не забуду ніколи. Ховались у погребах розвалених хат, цілих будинків там вже не було. Коли обстріл вщух, колона продовжила рух. Хати горять, ми мчимось на максимальній швидкості… Тоді вперше мені стало дуже страшно і я усвідомив, куди потрапив», – ділиться спогадами боєць.

Як стрілець-штурмовик Михайло Остап’юк дев’ять місяців воював у складі 128 ОГШБр на Запоріжжі.

 «Був випадок, коли ми робили зачистку, я відкриваю ворожий бліндаж, а там – застиглий ворожий солдат з гранатою в руці. Він був поранений і, розуміючи, що ми вже на підході, напевне хотів підірватись разом з нами. Не встиг – покинув цей світ раніше», – ділиться одним із фронтових епізодів.

За словами воїна, найбільш тривожними були для його родини 14 днів, коли вони перебували на бойовій позиції без зв’язку. Саме тоді він вперше отримав тяжку контузію та відчув біль втрати побратима. Найважче для піхотинця – це захід і вихід на позиції. Окрім загрози із неба, небезпека чекає і на землі. Росіяни ставлять дуже багато розтяжок, активно використовують дистанційне мінування, скидають заборонені протипіхотні міни – так звані «пелюстки».

«Коли ми виходили з позиції, нас почали крити два танчики. Один зі снарядів розірвався поруч – вибух, спалах, крик… Оглядаюсь і бачу, що побратиму, який йшов метрів двадцять позаду, відірвало руку по плече. На жаль, врятувати його так і не вдалось. Він стік кров’ю через кілька хвилин. Я заскочив у бліндаж і тут – пряме попадання. Від вибухової хвилі мене «відключило» повністю. Як я вибрався із засипаного бліндажа, як йшов напівпритомний вночі майже кілометр замінованою посадкою до своїх – не пам’ятаю взагалі. Коли я прийшов, у ротного був шок, адже йому по рації передали, що я «двісті». Із собою я ще приніс автомат загиблого побратима. Про те, що я йшов по замінованій ділянці зрозумів тільки під час евакуації, коли в автомобілі розірвало всі колеса. Те, що я тоді залишився живим і цілим – направду прояв чуда Господнього. Напевне, хтось дуже сильно за мене молиться», – розповідає боєць.

У воїна була тяжка контузія, його направили на лікування. У цей час його підрозділ зазнав великих втрат. Михайло втратив багато побратимів, з якими встиг поріднитись на передовій.

«За дві доби – мінус дванадцять людей. Росіяни завжди люто відповідають на наші штурми. Якщо їх атакували – чекайте ранку, все буде зрівняне з землею. Щоб не дісталось ні нам, ні вам», – каже воїн.

«Тату-салон» у бліндажі

За свій талант Михайло отримав на фронті позивний PICASSO. Коли побратими дізнались про його вміння робити татуювання, відтоді він не випускав із рук тату-машинку. Коли спрацювало «сарафанне радіо», то звертались військові з цілої бригади і навіть суміжних підрозділів – як чоловіки, так і жінки, штурмовики, артилеристи, мінометники, бойові медики, дронщики, солдати, сержанти та офіцери. У перервах між бойовими завданнями воїн набивав візерунки побратимам прямо в бліндажі. За дев’ять місяців служби на Запоріжжі PIKACCO забив татуюванням майже всіх, хто був поруч.

За словами воїна, це було для нього та його побратимів віддушиною, розрадою та способом збереження пам’яті про пережите. Адже татуювання для воїнів має велике значення — воно підбадьорює, піднімає бойовий дух, сприяє самовираженню.

«Ці візерунки на тілі воїнів – набиті не модою, а правдою, клятвою, пам’яттю, гнівом та вірою. Коли я роблю тату, то трохи відволікаюсь від війни, думками повертаюся до цивільного життя. Це мене підбадьорює. Бувало, бив тату під час обстрілів. Навколо гепає, на голову земля сиплеться, а ми татуху набиваємо. Коли треба попрацювати – зняв рукавички, відпрацював, покурив і продовжував робити тату. Було на моїй практиці, що за два дні я зробив побратиму татуювання на цілу руку», – розповідає.

Стосовно якості зроблених татуювань PICASSO відзначає, що, навіть попри «польові» умови, постійну небезпеку, строго дотримувався стерильності та не допускав помилок під час перенесення ескізу та нанесення візерунку, давав поради воїнам, як доглядати за свіжим малюнком. У окремому рюкзаку в нього було все необхідне обладнання – тату-машинка, ліхтарик, необхідні мазі, креми, голки, антисептики, фарби, рукавички тощо. Запевняє, всі його «клієнти» залишились задоволеними, ускладнень чи претензій не було ніколи.

У більшості військові набивають татуювання, що символізують патріотизм, відвагу, братерство, силу духу та пам’ять про службу. Поширеними є зображення символіки та шевронів їхніх підрозділів, а також загальні символи мужності – козаків-характерників, звірів та птахів (як-от тигр, лев, вовк, орел, сова) та захисту (наприклад, тризуб, янгол).  Популярними є особисті символи та надписи, що мають для бійців особливе значення – імена дітей, коханої, лаконічні філософські та патріотичні вислови.  Найоригінальнішим тату, яке довелось Михайлові робити на передовій, було зображення пінгвіна із автоматом і піднятим середнім пальцем – промовистим жестом, адресованим окупантам. Такий натільний шеврон захотів собі зробити побратим з позивним Фукіс.

Також, татуювання, як би це жорстоко не звучало, для воїнів є одним із способів упізнання та ідентифікації у випадку загибелі. «На жаль, багато хлопців, яким я робив татуювання, зараз вже немає у живих. Деяких з них впізнавали саме по тату. І це, найбільше, що болить», – зізнається PIСASSO.

Написав в окопі картину, присвячену загиблим від рук рашистів діткам  

У час, коли PICASSO перебував на лікуванні та реабілітації, не залишався осторонь боротьби, писав картини для благодійних заходів на підтримку ЗСУ. Так, у 2024 році він створив полотно – копію картини «Соняхи» словацького художника Радо Явора, створену в 2014 році та присвячену загиблому бійцю АТО, Герою України Артему Абрамовичу. Цю копію делятинського воїна-художника волонтери продали за 120 тисяч гривень і купили позашляховик для бійців на Покровський напрямок.

Навесні 2025 року після закінчення лікування та відновлення Михайло Остап’юк повернувся на фронт. У складі 216-го батальйону 125 окремої важкої механізованої бригади брав участь у боях із ворогом на північному рубежі. Говорить, що на Сумщині робити татуювання в бліндажі вже не було можливості.  Продовжував розписувати тіла побратимів «на хаті» – у місцях відпочинку після бойових завдань.

Перебуваючи на бойовій позиції на Сумщині, після чергового масштабного обстрілу Києва, внаслідок якого загинули десятки цивільних людей, в тому числі, й діти, делятинський PICАSSO написав особливу картину. Каже, це єдине полотно, яке він не продає. Воно, як і відома робота Пабла Пікассо «Герніка», яку митець написав після бомбардування рідного міста в 1937 році, викриває жахіття війни та страждання людей. На фоні зруйнованих палаючих будинків сидять двоє ангелів – дітки із жовто-синіми крилами.

«Найбільша трагедія війни – те, що гинуть діти. Як батька, мене переповнює лють і ненависть до загарбників. Я їх навіть ворогом назвати не можу. Бо ворог б’ється на полі бою. Це варвари… Я писав цю картину в бойових умовах. Під обстрілами, коли від вибуху розлітались пензлики і фарби. Вона особлива для мене, тому я її не продаю. Хоча багато людей хотіли б придбати. Вона дорога мені, як пам’ять про пережите, як оберіг», – відзначає воїн.

І зізнається, що під час обстрілів найбільше боявся, щоб йому не відірвало руки. «З втратою ніг, мабуть, я б ще змирився. Але, втрата руки для мене означала б кінець моїй роботі, творчості. Дякую Господу, що вберіг», – ділиться воїн.

Вирвались з оточення на прорив 

Під час крайньої БРки на Сумщині – у селі Рижівка, що межує з РФ, їхня група потрапила в оточення.

«Ворожий дрон контролював нас 24/7. Замінити нас теж ніхто не міг, бо їх по дорозі просто б розстріляли впритул. До іншої посадки було метрів двісті, але ми не могли висунутись із бліндажа, бо це дорівнювало б моментальній загибелі. У нас закінчилась вода, харчі. Хоча пілоти скидали з дрона нам провізію, ми не могли вийти з окопу це забрати. Сиділи у землі й чекали, коли у противника закінчиться боєкомплект, або коли вже нарешті попадуть… Нас було четверо. Я, двоє десантників і один новобранець, який почав падати духом і нагнітати ситуацію.  Після того, як двоє з нас отримали контузії, прийняли рішення виходити на прорив. Кожен розумів, якщо його поранять, евакуйовувати його не будуть, бо загинуть всі. Один з побратимів каже: «Хлопці, ще не народився той кацап, який має нас сьогодні убити». Ми помолились і вийшли з бліндажа. Метрів тридцять прокрадались, не дихаючи, ворожі дрони гуділи над головою. Подальші 150 метрів я ще ніколи в житті так швидко не біг. Мчу, а по п’ятах – бемс, бемс, бемс. Буквально в тій секунді, коли я заскочив у окоп – приліт, мене прикрило землею. Дякувати Богу, ми всі вийшли живими. Контужені, але живі. Через деякий час цю позицію росіяни рознесли КАБами», – розповідає захисник.

Після чергового лікування, захисник продовжує службу в ЗСУ, набиває тату побратимам та долучається до благодійності. Зараз PICАSSO завершує написання чергової картини, щоб долучитись до збору на якісний сучасний протез побратиму, який втратив ногу на війні.

Михайло ділиться, джерелом сили та мотивації для нього є його сім’я – дружина Катерина, донечка Аня та синочок Іван. Наразі сім’я військового в очікуванні третьої дитинки. Також на повернення захисника з війни чекає мати, троє старших братів, троє сестер та дев’ять племінників. Перебуваючи на війні, оборонець кардинально переоцінив життєві пріоритети. Найбільше він цінує час, проведений у колі рідних та близьких людей. У людях поважає простоту і доброту.

Каже, після перемоги України обов’язково розвине улюблену справу, мріє відкрити власний тату-салон і символічно назвати його «Бліндаж».

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!