Без доступу. Чи готовий Франківськ приймати поранених воїнів

На стометрівці в Івано-Франківську на деяких закладах з’явилися червоні та чорні наліпки. Таку акцію запровадив художник Нікіта Тітов, щоб показати: місто не готове до великої кількості людей з обмеженою мобільністю, яких ми, на жаль, побачимо зовсім скоро.

Через війну проблема доступності для людей з інвалідністю стає дуже нагальною, часу зволікати уже не лишилося, пише Репортер.

Щоб не відводили очі

Нікіта Тітов – харківський художник, який уже живе у Франківську і вже встиг тут долучитися до багатьох проєктів. Він каже, хотів показати, що про доступність треба думати не лише на рівні влади, а й кожному індивідуально.

Проблема, з якою ми скоро стикнемося, дуже серйозна. Світ уже багато років не бачив таких воєн, як наша, – говорить Тітов. – І вона буде не лише у Франківську. Люди психологічно не готові до того, що вони скоро побачать на вулицях. І йдеться не лише про людей із втраченими кінцівками. Будуть, наприклад, понівечені обличчя й обличчя з опіками. Мені б хотілося, щоб люди дивилися в такі обличчя з гордістю, привітно, а не лякалися чи відводили очі. А ще є психіатричні хвороби, коли людина виглядає зовні нормально, але її внутрішній світ пошкоджений. Як спілкуватися з такими людьми?

Ідею Тітова перевірити хоча б одну вулицю у Франківську на доступність підтримали обласна лікарня і медіагрупа «Накипіло». Наліпки залишили на стометрівці – від Вічевого майдану й до кінця – а також на кількох прилеглих вуличках.

Я видрукував 50 червоних і 50 чорних наліпок. Червоних, які свідчать, що заклад інклюзивний, залишилось багато, а чорні наліпки, які символізують протилежне, використали майже всі, – каже художник. – У нас не було мети перевірити все місто, а просто привернути увагу. Незабаром я викладу у себе посилання на ці наліпки. Кожен зможе їх завантажити, видрукувати і самостійно перевіряти свої міста. Бо тут йдеться про всю Україну. І якщо часу на зміни у нас бракувало вже з 2014 року, то зараз його ще менше.

Будинок спорудили – пандуса нема

Роман Гулик уже 23 роки пересувається на візку. Травма стала наслідком невдалого стрибка у воду. За його словами, зараз місто поступово міняється на краще, завдяки постійним зверненням людей з інвалідністю.

Пішохідні переходи зазвичай тепер роблять добре. Хлопці на візочках їздять по місту, говорять свої зауваження і їх враховують, – каже Роман Гулик. – Комунальні автобуси майже всі доступні. Дуже багато магазинів, будинків стараються робити по нормах – хоч не завжди виходить. Буває, пандус зроблять неправильний. Ми завжди закликаємо, щоб нас запрошували, коли здають будинок, і ми могли перевірити, чи можливо виїхати цим пандусом.

За словами Романа Гулика, з аптеками останнім часом проблеми немає: вони дотримують вимог щодо інклюзивності, щоб отримати ліцензію. З банками й магазинами гірше.

Наприклад, коли їдеш по об’їзній, біля «Велесу», в будівельних магазинах у нових будинках можна побачити лише сходи, а заїзду немає. Вони десь рік працюють, я слідкував, нагадував, але пандус таки не зробили, – каже чоловік. – Але дещо міняється на краще. Наприклад, ми плануємо знову під’їхати в комунальне підприємство, пояснити новим водіям, як допомагати людині на візку заїхати в автобус чи тролейбус. Хоч там є пандуси, але все одно водій має під’їхати під бордюр.

Щодо автомобільних заправок, то по місту є лише три-чотири з туалетом для людей з інвалідністю, каже Роман. Не дуже інклюзивні й школи. Але найгірше, коли будинок, в якому живеш, не підлаштований під потреби людини на візку.

Радянські будинки – дуже погані для людей з інвалідністю, – каже Роман Гулик. – Наприклад, на Довженка є хлопець на візку, він за 11 років був лише три рази надворі. Живе в однокімнатній квартирі, мама і тато старенькі. Він навіть не мав візка, але ми зібрали документи, подали у МСЕК, і йому дали інвалідний візок. Але йому важко жити на п’ятому поверсі в будинку, де навіть немає ліфта.

На 100 переходах зроблять пониження

Як пояснює заступник міського голови Івано-Франківська, директор департаменту житлової, комунальної політики та благоустрою Михайло Смушак, питання інклюзії під час будь-яких робіт у місті навіть не обговорюється – вона має бути за замовчуванням.

Поняття доступності – це не лише про людину з інвалідністю на візку, воно набагато ширше, – каже Смушак. – Інфраструктура міста має бути однаково доступною для дорослої здорової людини, малої дитини, людини старшого віку, людини, яка зламала ногу і стала маломобільною, матері з візочком – і, звісно, людини з інвалідністю. Ми маємо доручення міського голови перетворювати вулиці на інклюзивні, коли проводиться реконструкція чи капремонт. Але зараз такий час, що ми не можемо всюди робити капремонт чи реконструкцію. Тож є доручення виділяти додаткові кошти і вже виправляти пониження на дорогах.

У понеділок, 17 липня, у франківському виконкомі збиралася комісія з доступності. Сюди входять не лише чиновники профільних департаментів, а й з десяток людей з інвалідністю, які є її членами, і з якими узгоджують зміни щодо доступності.

На комісії затвердили понад сотню переходів у різних районах Франківська, де збираються зробити пониження, тобто з’їзди, якими можуть скористатися люди на візку, щоб перетнути дорогу. На це виділять понад 1 млн грн. Більшість понижень планують зробити наприкінці року, перед цим провівши тендери або уклавши необхідні угоди з підрядниками. А загалом у списку є понад 400 об’єктів, які потребують змін.

Також стараються не забувати про людей з порушення зору чи слуху.

Зараз в усі пониження, які ми робимо, закладаємо тактильну плитку для людей з вадами зору, – каже Михайло Смушак. – А для людей з вадами слуху інклюзія більш загальна – написи. У більшості випадках є озвучка на свтілофорах. Якщо порівнювати з іншими містами України, по доступності у нас зроблено багато. У порівнянні з Європою – дуже мало. Ми тягнемось до кращого, тож треба працювати.

Недоступність – норма дискримінації

Гірше – коли недоступним є приватний магазин, банк чи заклад харчування. Тут вплинути на власника не так легко, каже Михайло Смушак.

На законодавчому рівні не передбачена відповідальність і штрафи для підприємців, які не дбають про інклюзію, – пояснює заступник міського голови. – А це мало би бути, бо, коли є чітко прописана матеріальна відповідальність, люди реагують швидше. А 90% всіх проблем, які є у місті, – це якраз оці магазини, банки та інші приміщення, куди людина з інвалідністю не потрапить.

За словами представника урядового уповноваженого з питань людей з інвалідністю в Івано-Франківській області Миколи Макара, українське законодавство інколи суперечить самому собі у питаннях, пов’язаних з інклюзивністю.

Одні норми прописані в ДБН, інші – в інших законах. В одних прописано, що має бути кнопка виклику, в інших її немає, – говорить Микола Макар. – Немає чіткої відповідальності, щоб власник чи державна установа відповідали за відсутність доступності – бо це вже норма дискримінації. А ми ж цивілізована країна, прийняли конвенцію про права осіб з інвалідністю, тож поняття дискримінації карається законом.

Та, за словами урядового уповноваженого, люди на практиці часто не знають своїх прав, передбачених законом. Бо притягнути до відповідальності власника, який зробив свій заклад недоступним для людей з інвалідністю, можна. Але для цього треба пройти багато юридичних процедур, суд – тому прецедентів майже немає.

Все ж люди стали активніші, і це теж позитивний результат, – каже Микола Макар. – Люди оголошують про свої проблеми, а відповідальні за це органи влади нам сприяють. Загалом, у нас не катастрофічна ситуація, але є куди покращуватися. Усі ми розуміємо, що скоро прийде багато воїнів, які потребують доступності. Тому потрібно більше змін.

Авторка: Ольга Романська

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!