Чи можлива нова атака Кремля?..


Павло Мезерін: «Зараз в оточенні Путіна йдуть серйозні перемовини: так звані партії миру (Дворкович) і війни (Рогозін) торгуються за свої позиції у разі розвитку конфлікту і введення нових санкцій»

Сьогодні Володимир Путін може почуватися переможцем: Forbes назвав його найвпливовішою людиною року. Агресивна політика Президента Росії, розв'язний образ такого собі мачо, який дозволяє собі вульгарно жартувати то про бабусю з дідусем, то про першу шлюбну ніч, можливо, виглядає переконливіше, ніж обережна і боязка поведінка лідерів США та ЄС. Втім, на довгій дистанції ця перемога цілком може виявитися пірровою. 

Наша бесіда з фахівцем з українсько-російських відносин, петербурзьким політологом Павлом Мезеріним, який після підтримки Майдану в лютому цього року був змушений покинути рідне місто й оселитися у Львові, розпочалася саме з запитання про самовідчуття російського президента. Продовжилася розмова магістральної темою українсько-російського конфлікту та прогнозами щодо майбутнього Росії.

- Як Путін почувається у спілкуванні з Порошенком? Хто з них комфортніше себе почуває?

- Вони живуть у різних вимірах. Порошенко зараз досить впевнено себе почуває. Він отримав справжню легітимність, довіру українського народу. І він веде перемовини з Путіним, відчуваючи за спиною підтримку українського народу. Путіну така підтримка не потрібна. Він - намісник Бога на землі, месія, який творить історію. Він абсолютно всіх, хто стоїть нижче за нього, скажімо так, земних громадян, глибоко зневажає. Тому він включає свою оболонку, а сам у цей час перебуває в якійсь нірвані.

- Який сьогоднішній порядок денний у Москві щодо «українського питання»?

- Мета-максимум - ліквідація державного утворення Україна. Її можуть перестати декларувати, але вона була, є і буде, принаймні до того часу, поки при владі Володимир Путін. Тактичні завдання коливатимуться залежно від поточних обставин. Мета-мінімум у вигляді Криму вже досягнута. Зараз є нові цілі: сухопутний коридор до Криму і реінтеграція Донбасу під формальний український протекторат при фактичній залежності від Москви. Це дасть можливість утримувати Україну в зоні російського впливу і перешкоджати плідним перемовинам про вступ до євроатлантичних структур.

- На Донбасі нас чекає друге Придністров'я?

- Напевно, тут навіть більш доречне порівняння з Північною Ірландією. Очевидно, що Україна не пустить російські війська далі вглиб своєї території. А якщо це відбудеться, то це вже буде повноцінний початок загальноєвропейської, як мінімум, війни. Якщо ж припустити, що статус-кво, який зберігається нині, влаштує обидві сторони, або принаймні вони не знайдуть з нього виходу, то конфлікт затягнеться на довгі роки - на 15-20 років. Північноірландський конфлікт триває вже майже 100 років, і починався він аналогічним чином. Щоправда, я сподіваюся, що на Донбасі конфлікт закінчиться набагато швидше, бо очевидно, що з Путіним закінчиться Росія в тому вигляді, в якому вона існує зараз.

- Яка ймовірність загострення конфлікту і нового переходу в гарячу фазу?

- Москва і Київ спочатку розуміли, що це вельми умовне «перемир'я», яке утримувалося в межах Мінських домовленостей, - тимчасове. Воно досягнуто для того, щоб перевести дух і підготуватися до нового витка конфлікту, який, безперечно, настане. Складно сказати коли, але очевидно, що це більшою мірою залежить від Москви, яка грає першу скрипку в протистоянні. Зараз в оточенні Путіна йдуть досить серйозні перемовини: так звані партії миру і війни торгуються за свої позиції у разі розвитку конфлікту і введення нових санкцій. Ідуть підготовчі роботи, покликані максимально убезпечити вразливі галузі та олігархів, які за ними стоять. Коли це буде готово, коли Москва відчує, що всіх внутрішніх домовленостей дотримано, піде нова атака.

- Хто представляє партію війни і партію миру в оточенні Путіна?

- Поділ на «яструбів» і «голубів» в оточенні Путіна вельми умовний. Він «править» Росією одноосібно і всі ключові рішення ухвалює сам. Проте в боротьбі за «доступ до тіла» постійно сходяться різні групи політиків і білякремлівських політологів. Сьогодні «партію війни» очолюють віце-прем'єр уряду РФ Дмитро Рогозін і радник Путіна академік Сергій Глазьєв, навколо яких групується т. з. «силовий блок» - керівництво ФСБ, МВС, армії. Ідеологічно їх «підживлюють» Олександр Дугін та Олександр Проханов. «Партію миру» неофіційно очолює інший віце-прем'єр Аркадій Дворкович, навколо якого об'єдналася група наближених до влади олігархів і бізнесменів, які не мають прямого доступу до бюджетних коштів. Їхнє завдання - захистити свій бізнес, який дуже страждає від уведених Заходом санкцій. Геополітичні фантазії їх не турбують. Їх мало турбує доля України. Як, втім, і Росії.

- Які галузі російської економіки постраждають від нових санкцій?

- На сьогодні найбільше постраждав банківський сектор економіки Росії, якому суттєво обмежили можливості кредитування за кордоном. Крім того, за шість останніх місяців відтік іноземних інвестицій з Росії склав понад 150 млрд доларів. Переважно це були спекулятивні «короткі» гроші, розміщені в інвестиційних фондах, керованих провідними російськими банками. Наступним на черзі стане відхід з Росії довгострокових іноземних інвесторів, що позначиться на всьому спектрі економіки країни. Найбільш уразлива - енергетична сфера, в якій не завершена реформа, розпочата Анатолієм Чубайсом на залучені з Заходу «довгі» інвестиції.

- Ви сказали, що з Путіним закінчиться Росія в теперішньому вигляді. Що ви думаєте про популярні розмови щодо розпаду РФ?

- Це найбільш імовірний із усіх сценаріїв. Російська Федерація - це недорозвалений Радянський Союз, штучне квазіімперське утворення, яке тримається на нафтових грошах, на силових структурах, що фінансуються за рахунок нафтогазових надприбутків, і на машині пропаганди, доведеної до досконалості. Тільки-но ця держава ослабне, почнуться регіональні бродіння. У Росії не буде Майдану за українським зразком. Регіональні еліти, що присягнули на вірність Путіну, розв'яжуть регіональні ігри, почнуться регіональні Майдани, які призведуть до розпаду Російської Федерації за радянським сценарієм. Упевнений, що він буде набагато більш складний і кривавий завдяки Путіну, однак це єдиний закономірний підсумок процесів, що відбуваються сьогодні.

Це стосується і суспільства. Єдиної політичної нації в Росії немає. Саме з її відсутністю і пов'язана нинішня 80-відсоткова підтримка Путіна і його дій, зокрема анексії Криму. Це гарячкова спроба знайти якусь національну ідею. І цим дуже вміло маніпулює Кремль, підміняючи національну ідею подібного роду наркотичними ін'єкціями, які дозволяють громадянам Російської Федерації раптом набути, хоча б на короткостроковий період, сенсу свого існування. Дія цього наркотику проходить досить швидко, за рік усі забудуть про Крим і Путіну треба буде придумати якусь нову військову перемогу, щоб знову зробити укол російському народу і подовжити його відчуття себе нацією. А нації насправді немає. Є територія, яка, на мій погляд, вже років сто як зжила себе як єдина держава і вже років сто болісно розпадається. Величезна територія, яка живе поза часом, застрягши десь у глибокому минулому, не здатна усвідомити свого місця в майбутньому. Саме завершення 700-річного проекту Московія - Росія - Радянський Союз - Російська Федерація дасть новий сенс існування людям, які живуть на цій території. У нових незалежних державах вони усвідомлять себе частиною своїх справжніх «малих батьківщин», по-справжньому своєї землі, на якій вони живуть.

Після розпаду європейські регіони органічно стануть частиною євроатлантичної ойкумени. Сибір і Далекий Схід інтегруються в Азіатсько-Тихоокеанське економічне співтовариство, як інтегрувалися туди Австралія і Нова Зеландія, які при цьому не стали Азією - це англосаксонські держави, держави Британської співдружності. Але вони включені в політичні та економічні відносини в межах азіатсько-тихоокеанського регіону. Так само туди інтегруються Сибір і Далекий Схід. А далі можна буде говорити про розширення блоку НАТО (або його наступника), і ми побачимо ту саму Європу від Лісабона до Владивостока, про яку мріяв маршал де Голль.

- Чим можуть бути спровоковані тектонічні зрушення такого масштабу?

- Економічні проблеми. Як показує історія Російської держави останніх 150-200 років, серйозні тектонічні зрушення відбуваються тільки внаслідок різких погіршень економічної ситуації. Люди дуже не люблять ризикувати своїм добробутом. При ціні на нафту, що нездатна підтримувати рівень життя, до якого звикли росіяни під час нульових, почнуться спочатку ремствування, потім бродіння, потім хитання і, зрештою, - регіональні Майдани і розпад Російської Федерації. Упевнений, що це буде за нашого життя, ми це побачимо на власні очі.

Сергій СТУКАНОВ, політолог, День