Філософський камінь для народного депутата

Не очікуючи офіційного початку роботи Верховної Ради VIIІ, пан Мустафа Найем почав законотворчу діяльність - з написання депутатського кодексу.Про що й повідомив у Твіттері.

Кодекс Хамурапі, Кодекс Юстиніана, Кодекс Наполеона... Кодекс Найема.

У твіті багато не розкажеш, але можна зрозуміти, що надій на цей документ у досвідченого журналіста і нового депутата багато. Щойно ВР прийме депутатський кодекс, депутати почнуть жити по новому. Відповідно, Рада запрацює ефективно і прозоро.

Поки не пописано багато аркушів, варто було б пану Найему дослідити долю інших документів, метою яких було впорядкування діяльності наших народних депутатів - того ж Закону про регламент Верховної Ради, наприклад. Довгий час журналісти, юристи, громадські діячі і навіть деякі політики цілком слушно наголошували, що допоки регламент юридично є внутрішньою інструкцією, неможливо притягнути нардепів за його порушення до відповідальності, навіть адміністративної. А от стане Законом...

Закон встиг підписати Президент Ющенко 10 лютого 2010 року. А вже за три тижні у відставку відправили прем'єра  Юлію Тимошенко - брутально порушуючи вже Закон про регламент. І пішло-поїхало - призначення Азарова, Харківські угоди, "закон про язикі", бюджет-2013 за сорок хвилин, бюджет-2014 за шість хвилин, тушкування, кнопкодавство... Не можна сказати, що у ВР ніколи раніше такого не траплялось. У принципі, змінилось лише те, що у часи Януковича депутати плювали вже на Закон, а не на інструкцію про виконання робот з прийняття законів України.

І що, видатний знавець регламенту, тушка 5-го рівня (5 фракцій та груп у 7-ми скликаннях ВР) Макеєнко когось спробував покарати? Подавав заяви до суду, прокуратури, Печерського РВВС? Чи сам був покараний за недотримання вимог Закону України? (Агов, Генпрокурор Ярема, цей підозрілий громадянин ще й київський метрополітен зупиняв!)

Тим не менш, українське суспільство продовжує дивним чином поєднувати зневагу до законів із загальним переконанням, що достатньо прийняти якийсь універсальний, всеохоплюючій закон, після чого всі закони почнуть виконуватися. Такий собі філософський камінь, здатний, за переконаннями алхіміків, будь-що перетворити на золото. Всі наші президенти, наприклад, марили і марять або новою конституцією, або змінами до діючої (з булавою ця інфекція передається, чи що?), після чого все у державі, нарешті, має налагодитись.

Не налагодиться. СССР у 1936-му прийняв конституцію, текст якої приводив у щирий захват багатьох тогочасних поборників демократії у всьому світі. Конституція України у будь-якій редакції передбачає дотримання прав людини, і відповідальність уряду перед народом. А Велика Британія живе без писаної конституції - хіба що наступного року відсвяткують 800-річчя Великої хартії вольностей.

І де у людини насправді більше прав? І чиї уряди дійсно відповідальні?

Підозрюю, кодекс депутатський мало чим відрізнятиметься від "Присяги народного депутата", "Присяги держслужбовця України" та "Морального кодексу будівника комунізму". В частині зобов'язання суворо дотримуватись законів та працювати виключно на благо рідної країни (грубо кажучи - не красти) - так точно.

Ніякий депутатський кодекс не змінить сутності Леся Довгого, Антона Яценка, Володимира Литвина та інших, менш знаних, депутатів-гречкосіїв нашої епохи. Певен, всі вони за нього радо проголосують - і не за таке голосували, не звикати.

А от кропітка робота над кодексами податковим та кримінальним, ухвалення нарешті виборчого кодексу, могла би створити перешкоди для проникнення таких особ у найвищий  представницький орган країни. Але тільки якщо депутати оновленої Ради нарешті візмуться за здійснення контролюючої функції парламенту. Коли найвищі державні службовці будуть примушені регулярно давати вичерпні відповіді на жорсткі питання, які, без сумніву, вміє ставити майстер журналістських розслідувань п.Найем - і не тільки він. І це буде відбуватись як в американських політичних детективах - у присутності преси, під камери і мікрофони. Коли суспільство постійно буде бачити інтелектуальний рівень тих, хто запитує, і тих, хто відповідає.

Може тоді діючий генеральний прокурор і колишній міністр оборони нарешті зрозуміють, що вони підзвітні не стільки президенту, який подав їх кандидатури на затвердження, а у першу чергу народу.

Тільки так можна примусити прем'єрів та міністрів не купувати підтримку у сесійній залі домовленостями у кулуарах Мінфіну, АМКУ та Держмайна, а, нарешт,і ретельно працювати в інтересах усієї країни. Генеральні прокурори перестануть аналізувати кримінальні справи лише з метою організації чергової провладної більшості для чергового президента. А народні депутати стануть читати проекти законів, а не банківські свіфтовки.

У нової Ради обмаль часу, і багато справ. На щастя, вона має план роботи, яку треба виконати - текст Угоди про асоціацію з ЄС. Лишень 1200 сторінок.

Видалити з українського законодавства те, що заважає, ухвалити те, чого не вистачає, жорстко контролювати виконання того, що має бути зроблено.

Може, це і має бути філософським каменем українського парламентаризму?

Віктор Мішковський, Укрінформ