Майдан через вибори

Варто визнати: останні пар­­ламентські вибори не при­­вели до оновлення влади. Тобто до так званої природної люстрації, коли людей у владі змінюють еволюційним, а не революційним шляхом.

І це одна з найбільших поразок Майдану, бо як ще можна пояснити наявність у постреволюційному парламен­­ті льовочкіних, вілкулів, мірошниченків, геллерів тощо. При цьому старі кадри в усіх гілках влади, яких усереднено можна назва­­ти «комсомольці 1980-х», остаточно довели за останні півроку не просто небажання здійснювати реальні зміни в країні, а й свою цілковиту нездатність до цього. Вони не можуть жити по-новому мало не на рівні фізіології, бо походять з іншої політичної реальності, де все вирішується підкилимними «договорняка­­ми» у супро­­воді корупційних грошей. Су­спільство дуже добре відчуває це, тому так жорстко вимагає люстрації й не збирається біль­­ше терпіти її практично відсутність. Сьогодні Україна впритул наблизилася до точки неповернення, після якої мирне очищення влади цілком може змінитися хаотичними та кривавими «розборками». Тим самим Майданом-3, який просто дурники та московська агентура вже з рік роздувають у мережі. Тому прийняття нового виборчого законодавства, яке унеможливить появу в парламенті людей із заплямованою репутацією й, що ще важливіше, забезпечить приплив нової крові, є чи не найнагальнішим завданням Банкової та парламенту.  

Отже, сьогодні в країні діє потворний гібрид партійно-списочної та мажоритарної виборчих систем: половина депутатів обирається в загальнодержавному багатомандатно­­му окрузі, ще половина – у мажоритарних округах. Нагадаємо, що цей монстр з’явився як компроміс між опозицією та тодішньою проянуковичівсь­­кою більшістю напередодні парламентських перегонів 2012 ро­­­ку, які впевнено визнані найбруднішими в історії незалежної України.

Як засвідчують останні вибори 2014-го, обидва сегменти системи мають величезні коруп­­ційні складові та загрози. Якщо місця у списках купуються чи партійні вожді наділяють ними за заслуги та особисту відданість, то мажоритарка є плідним полем для найбрудніших фальсифікацій. Від купівлі членів комісій до маніпуляцій із бюлетенями та протоколами. При цьому рядовий виборець не впливає ні на той, ні на інший сегмент, а партії як ідеологічний чинник у суспільстві так само відсутні. Тобто маємо парадоксальну ситуацію, коли за рік після Революції гідності вже дві кампанії відбулися за старим, недолугим виборчим законом, що був вигідний лише старій політичній еліті. Остан­­ня фактично править Україною, передаючи владу у спадок із радянських часів. Результати відповідні: понад половина зно­­ву обраних депутатів. Це вирок виборчій люстрації. При тому що вибори проводити однознач­­но треба було. Особливо в умовах, коли від переможного Майдану у владу пішло буквально кілька компромісних і погоджених із тим-таки старим політичним класом людей, до того ж на невпливові, суто формальні посади. Тобто коли рік тому можливості припливу свіжої крові з революційної площі у високі кабінети свідомо й по-візантійськи вміло заблокував старий політичний клас, хай і під демократичною вивіскою.

РІК ТОМУ ПОЛІТИЧНИЙ КЛАС СВІДОМО ЗАБЛОКУВАВ ПРИПЛИВ СВІЖОЇ КРОВІ З РЕВОЛЮЦІЙНОЇ ПЛОЩІ У ВИСОКІ КАБІНЕТИ

Але Майдан усе одно пробудив бажання боротися за свої права не тільки в середнього класу, а й у решти громадян. Ось тільки вони не знають достеменно, як це робити й хто винен, чим і пояснюються спорадичні акти «сміттєвої люстрації». Водночас у суспільстві знову наростають очікування «твердої руки», яка прийде й наведе лад у всьому й назавж­­ди. Тому повернення довіри до демократичних виборів як головного засобу впливу громадян на владу є чи не найбільшою гарантією виживання української державності. Якщо Майдан-3 і має відбутися, то виключ­­но через вибори.

Отже, зрозуміло, що нове виборче законодавство має нарешті зафіксувати перехід до принципу відкритих партійних списків. Тобто партія в кожному окрузі висуває свого конкретного кандидата, голосуючи за якого люди підтримують її. Ніякого голосування просто за партійний бренд – тільки підтримка політсили через конкретних представників. Такий принцип забезпечить прив’язку депутатів до свого округу, що є сильною стороною мажоритарної системи, й унеможливить прихід до вла­­ди вождистських партій зав­­дяки лише популярності ліде­­ра. Власне, саме така система діє в більшості розвинених західних країн. Окрім того, вона робить конче потрібним для політичних сил залучення якомога більшої кількості людей на місцевому рівні, за яких голосуватиме і яких підтримуватиме населення. У наших умовах це означатиме необхідність нового політичного призову, адже гречка вже не здатна гарантувати 100% результат. До того ж на відміну від виборів за мажоритарною системою, коли переможцю потрібно набрати просту математичну більшість голосів, у випадку відкритого партійного списку кандидат у своєму окрузі має набрати більшість в абсолютному значенні. Адже мандат отримає лише той, хто здобуде більше голосів порівняно з колегами по партії. Це зробить принцип чесної, здорової конкуренції панівним у виборчій системі, що є головною умовою оновлення політичного поля.

Але термінових змін потребує і ще одна важлива річ, за допомогою якої політична еліта контролювала потрапляння нових людей у свої кола: прохідний бар’єр і право балотуватися. Впевнений, що для розмивання старих кланів і партій, які повністю скомпрометували себе та виборчий про­­цес, потрібно зняти будь-які обмеження на формування виборчих блоків, що дозволить малим політсилам створювати цілком життєздатні конфігурації. Одним із важливих положень нового виборчого закону має стати забезпечення доступу до виборів як їх суб’єкта не тільки власне партій, а й громадських організацій, що дасть змогу всім охочим брати участь у перегонах. Можна дискутувати з приводу того, чи варто надавати ГО право самостійно висуватися, чи просто дозволити входити до виборчих блоків, але саме таким чином можна забезпечити швидкий та ефективний кар’єрний ліфт у владу для активних представників громадянсь­­кого суспільства. Також необхід­­но зменшити прохідний відсоток хоча б до 3% і суму грошової застави, яка явно була прописана для того, щоб ніхто, окрім мільйонерів, не міг навіть думати про балотування.

Усі описані заходи мають повернути людям надію на те, що вони на щось впливають у цій країні. А разом із тим прибрати спокусу вирішувати питання збройною рукою, загроза якої в умовах різкої мілітаризації суспільства невпинно зростає. Відлік часу пішов.

Богдан Буткевич, Тиждень.ua