Про «чинник тепла»

Чи враховує влада негативні варіанти розвитку чинної ситуації?

Після міланських переговорів у виступах українських керівників знову почали звучати фанфари. Хоча й не надто гучні, але… Мовляв, відкрився шлях до домовленостей із Путіним щодо газового питання та проблем Донбасу (хоча конкретних результатів стосовно газу й немає, проте от-от, і вони будуть), мовляв, українські прикордонники зможуть узяти під контроль усі ділянки державного рубежу, мовляв, держава запасла достатньо газу, щоб перезимувати у теплі. І щодо стану Збройних Сил та Національної гвардії чуємо ледь не суцільний позитив – мовляв, зимове спорядження на фронт (цього слова ретельно уникають, проте промовці мають на увазі саме його) вже надходить, ніяких загроз оточення немає, то все вигадки, напруга на лінії розмежування спадає, так чи інакше президентський мирний план стосовно Донбасу буде виконаний, інша річ, що пізніше, ніж хотілося б. А в результаті виборів неодмінно буде сформована парламентська коаліція, що сформує ефективний уряд і поведе Україну шляхом європейської інтеграції…

Що ж, дуже добре було би, якби подальший плин подій був саме таким, як змальовують нам українські керівники. А якщо кремлівський володар, утне якусь чергову силову авантюру? Щоб спробувати не тільки Україну на коліна поставити, а й послабити і розколоти Європу? Бо ж досить однією-двох масштабних диверсій, учинених «зеленими чоловічками», щоб енергозабезпечення України опинилося у критичному стані. Це був би елементарний хід з боку «кремлівського чекіста», і чи зможуть «прорахувати» такі ходи і запобігти їм наші спецслужби? Недавнє створення очолюваного Ігорем Смешком Комітету з розвідки – крок у цьому напрямі, але зроблений з великим запізненням.

Потрібна ще низка подібних кроків, потрібна реанімація державних і недержавних аналітичних структур, які було вже почали створюватися в Україні в минулі роки, але останнім часом звелися до обслуги поточних рішень влади, потрібні відмова влади від того, що автори «Дня» (№189 за 9 жовтня 2014 р.) Олег Білий і Віктор Козловський звуть «проективним мисленням» (хоча значно точніше було би назвати його «лінійним» чи «лінійно-проективним») і забезпечений аналітикою перехід до грамотного стратегування, до врахування варіантів розвитку подій і створення сценаріїв реагування на зовнішні та внутрішні виклики.

Яскравим виявом лінійно-проективного мислення та відповідного мовлення став телевізійний виступ прем’єра Арсенія Яценюка 19 жовтня. Глава уряду заявив, що Україна не замерзне взимку, оскільки ресурси для проходження опалювального сезону є. Правда, для нормального проходження зими треба ще 5 млрд. кубометрів газу, але це, здається, не знижує оптимізму Яценюка – мовляв, у когось та купимо. А ще прем’єр наголосив, що уряд готовий включити опалення відповідно до законодавства, тобто коли середньодобова температура повітря протягом трьох діб падає нижче за +8Со. «Путін хоче заморозити нас. Путін заморозить таким чином Донецьк і Луганськ, тому що у нас технічно не буде можливості навіть постачати туди газ», - додав він.

А тепер спробуємо проаналізувати, чи все так просто, як вважає прем’єр. Почнімо з ввімкнення опалення. Справді, за чинними законами слід вмикати його після триденного середньодобового падіння температури нижче за +8С. Але погляньмо на метеопрогнози по Києву: у них передбачається різке похолодання, починаючи з 23 жовтня та мінусові температури уночі й близькі до нуля вдень наприкінці цього тижня. І далі буде якщо й тепліше, то ненабагато. Ввімкнення опалення – тривалий процес, не менше 7-10 діб. Це означає, що у столиці вимерзатимуть пологові будинки й лікарні, вкрай холодно ставатиме у житлових будинках та дитячих садках тощо. У Львові ж наприкінці тижня нічна температура за прогнозом буде менша за -10С… Чи треба пояснювати, з яким настроєм за таких обставин пересічний виборець прийде (якщо прийде) на дільниці для голосування? Натомість «залізний електорат» комуністів та «регіоналів» неодмінно використає бюлетені, щоб висловитися проти «націонал-фашистського режиму». Тож результат виборів може виявитися зовсім не таким, на який чекає влада. Ба більше: оскільки люди намагатимуться зігрітися, масові ввімкнення електронагрівальних приладів потягне за собою неминучі техногенні аварії, і добре, якщо вони не набудуть (якраз перед виборами!) великих масштабів. А на додачу агентура Путіна була би зовсім нікчемною, якби не скористалася моментом і не вивела на вулиці замерзлих міст бодай по кількасот антиурядових мітингувальників, давши цим потрібну «картинку» для телебачення, і не спробувавши зірвати голосування в низці округів, використавши настрої певної частини населення – не забуваймо, що попри різне падіння популярності російського лідера в Україні, він досі є кумиром для кількох мільйонів людей…

Чи можна запобігти такому перебігу подій? Можна. Порушивши букву, але дотримавшись духу закону. Треба розпочати опалювальний сезон 21-22 жовтня, терміново підключивши лікарні, пологові будинки і дитячі садки та повідомивши громадян про вживані владою заходи. Крім того, у нас існують МВС та СБУ, які повинні бути готовими запобігти провокаціям, чи не так?

Але це ще не всі ґанджі прем’єрського виступу (і не тільки його, а й виступів інших державних лідерів). Чи має українське керівництво план дій у разі, якщо Путін усерйоз намірився взимку виморозити кілька мільйонів «хохлів»? Перекривши, скажімо, газ для Європи і списавши цю акцію на «крадійство з боку України» (такі заяви з боку офіційних осіб уже лунали у Росії)? Чи до межі зменшивши поставки «блакитного палива» до Європи – мовляв, нам самим не вистачає, у нас холодна зима? Додайте до цього провокування дій бойовиків на Донбасі та закидання диверсійних груп із метою вивести з ладу якомога більше вугільних шахт – і картина постане дуже тривожна. Плюс перевантаження електромереж з неминучими проблемами, плюс інші речі…

Інакше кажучи, «чинник тепла» може бути успішно використаний Путіним і його місцевими пахолками для того, щоб спровокувати виступи великих груп населення задля якщо не скинення влади, то значного її послаблення та введення до уряду на ключові посади «прагматиків». Так званий «бунт» солдатів ВВ – це тільки репетиція того, що може статися у розпал зими.

Чи існують інструменти, щоб запобігти такому розвитку подій? Існують. Їхнє описання потребує окремої статті. Тут же відзначу, що слід уже сьогодні розробити план запобігання національній катастрофі, взяти під державний контроль на період зими всі обленерго й облгази, визначити підприємства та установи, діяльність яких можна зупинити на цей період тощо. Економіка зазнає нових утрат – але ніде й ніколи ніхто під час масштабної війни (нехай і неоголошеної) не керувався виключно вільноринковими принципами.

І ще одне. Справді, прем’єр має рацію – дії Путіна неминуче призведуть до «заморожування» Донецька, Луганська й низки інших – контрольованими російськими маріонетками – міст регіону. Але ж саме це і потрібно володарю Кремля! Це – чудова нагода для російської «гуманітарної інтервенції»: мовляв, «київська хунта» нездатна забезпечити елементарні життєві потреби жителів «Новоросії», тож ми змушені взяти справу у свої руки, рятувати жінок і дітей від «злочинних націоналістів». До речі, така інтервенція може початися навіть у день виборів – прогноз погоди по регіону також не надто втішний. Чи проаналізована така «гілка можливостей» і подібні до неї, ще більш масштабні («гуманітарний коридор до замерзаючого та голодного Криму»)? Чи розроблені владою ефективні сценарії протидії?

Насамкінець повторю ще раз: справа не у самому тільки прем’єрі Яценюкові, а у загальній стилістиці діяльності чинної влади. Прийнятні й ефективні за спокійних часів мисленнєві інструменти й методи діяльності втрачають свою силу за надзвичайних обставин. Та й у відносно спокійні часи необхідно постійно аналізувати тенденції розвитку, можливі внутрішні та зовнішні виклики, вибудовуючи сценарії відповідей на ці виклики. І нехай 9 з 10 таких сценаріїв ніколи не знадобляться – але робота над ними має йти постійно. А переможних фанфар у виступах державних діячів має звучати менше. В цьому плані українським лідерам варто було би взяти за приклад довірливі бесіди зі співгромадянами, які вів президент США Франклін Рузвельт, чесно окреслюючи проблеми і небезпеки – але водночас і пропонуючи такі методи виходу з кризових ситуацій, де потрібна участь і допомога кожного (а тим часом інтелектуальна команда американського лідера невпинно працювала над розробкою все нових і нових таких методів). Добре було б, якби і в нас була запозичена та творчо освоєна саме така стилістика діяльності влади.

Сергій Грабовський, День