Справа «чорної роти», зіграна по нотах
Із втечею командира спецроти «Беркуту» Дмитра Садовника, підозрюваного у розстрілі 39 майданівців, — ця втеча не видавалася очевидною тільки для сліпця (або для зацікавленого, як у випадку з адвокатом Садовника), — справа про масовий розстріл людей на Інститутській, схоже, зайшла в глухий кут.
У Києві в СІЗО залишаються двоє підлеглих Садовника — сержанти Сергій Зінченко та Павло Аброськін. Адвокати Небесної сотні стверджують, що зібрана слідчими Генпрокуратури доказова база щодо двох беркутівців — така сама, як і проти їхнього командира. Але Садовнику, по суті, дали можливість втекти, а от 24-річному міліціонеру-водію Зінченку та 25-річному рядовому Аброськіну суд методично підтверджує запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. І саме вони, схоже, й «віддуватимуться» і за свого командира, і за інших колеґ, імена яких нам невідомі, і за командирів свого командира, імена яких нам відомі надто добре, але які ще довго залишатимуться недосяжними для українського та міжнародного правосуддя.
Теоретично компанію цапів-відбувайл Зінченка-Аброськіна могла би поповнити також суддя Печерського райсуду Світлана Волкова, яка на початку вересня звільнила Садовника з-під варти. У понеділок їй вручили повідомлення про підозру за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 375 КК України — постановлення суддею завідомо неправосудної ухвали, що спричинило тяжкі наслідки, а це — від п'яти до восьми років. Але є кілька обставин, через які підозра, вручена Волковій, навряд чи перетвориться на вирок. Одна з адвокатів Небесної сотні, Тетяна Козаченко, каже: «Знаючи порядок прийняття аналогічних рішень суддями Печерського суду, є розуміння того, що зміна запобіжного заходу для Садовника не є самостійним та незалежним рішенням судді Волкової. До речі, це та сама суддя, яка залишила під вартою підлеглих Садовника з тією самою доказовою базою».
Вже після нашої розмови з Тетяною з'ясувалося, що Світлана Волкова є дружиною брата керівника Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації президента України, колишнього судді Верховного Суду України Олександра Волкова. Про це спільноту ЄвромайданSOS поінформував інший адвокат. Волков, нагадаємо, свого часу був учасником гучної справи в Європейському суді з прав людини «Волков проти України» якраз щодо свого звільнення з посади судді Верховного Суду, і переміг у цій справі. Рішення ЄСПЛ про відновлення на посаді залишилося невиконаним. Востаннє Верховна Рада робила спробу проголосувати за відповідне рішення в липні, але забракло голосів. Зараз, як стверджують джерела ЄвромайданSOS, пан Волков, який багато кому асоціюється ледь не з дисидентством (що сумнівно, але це — окрема тема), приписує собі роль «нового Портнова». Чи можуть бути родинні зв'язки судді Волкової з керівником Головного управління з питань судоустрою та правової політики Адміністрації Президента України — просто збігом? Таких збігів не буває, вважають адвокати. Найпевніше, саме тут і варто шукати джерело недоторканності для судді Волкової, яка винесла кричуще рішення про звільнення Садовника з-під варти. Тим часом питання щодо відсторонення пані Світлани від посади, яке мала б розглядати Вища кваліфікаційна комісія суддів минулого понеділка, так і не було розглянуте через відсутність кворуму. За бажання у подальшому не так складно буде цей скандал «зам'яти»: сьогодні немає кворуму, наступного разу це питання відкладуть через брак часу, ще через раз про суддю Волкову вже ніхто не згадає. Зрештою, з погляду громадського інтересу зараз є набагато дражливіші теми типу справ проти «Айдару».
Садовник на судовому засіданні
Загалом беручи, складається враження, що справа Садовника — зіграна як по нотах. Оцініть самі.
Апеляційний суд скасував рішення Печерського райсуду про звільнення Садовника з-під варти лише з четвертої спроби, і вже після того, як Садовник зник. Під час першого засідання був відсутній адвокат — його начебто забрала швидка з гіпертонічним кризом. На друге і на третє засідання не прийшов Садовник — покликаючись на проблеми зі здоров'ям.
Щоб заколисати увагу громадськості, незабаром після звільнення з-під варти, на піку уваги до своєї особи, Садовник дав інтерв'ю, в якому всіляко підкреслював, що от він я, нікуди не тікаю. Видання «Депо» опублікувало фото з електронним браслетом на нозі силовика, який, з власних-таки слів беркутівця, він випросив сам — аби продемонструвати, що зникати не має наміру. Зважаючи на хрестоматійну історію з ректором Мельником, це відразу мало б збудити ще більшу підозру до майора. Набір меседжів, які тим часом постійно відтворює сторона підозрюваного, є стандартним: Садовник не тікає, бо якби він хотів втекти, він би це зробив давно; Садовник та інші беркутівці не винні в розстрілі людей на Інститутській, а хто стріляв — невідомо; чому всі торочать тільки про вбитих майданівців і ніхто не згадує про вбитих працівників міліції (хоча про них згадують, цю справу розслідує МВС, а компенсація їх родинам, даруйте за меркантильність, була виплачена нарівні з компенсацією родичам героїв Небесної сотні); Садовник не міг стріляти через свою травму (це категоричне твердження легкоспростовує адвокат Євгенія Закревська, а також, як не дивно, сам Садовник у тому самому інтерв'ю, кажучи, що коли треба, він може і стріляти, і гранати кидати). Ці установки повторювали і адвокат Вилков, і група підтримки підозрюваного, і сам Садовник. Різниться тільки рівень виконання.
Порівняйте манеру стрільби: ліворуч — Садовник на вишколі, праворуч — стрілець на Інститутській
У підсумку, коли скандальну ухвалу Печерського суду Апеляційний таки скасував, взяти під варту лишалося хіба дірку від бублика. Тому складається враження, що кожен найменший поворот у справі Садовника — зовсім не випадковий, а все це дуже нагадує авантюру. Непевним залишається тільки коло залучених у цю авантюру державних органів. Із судом усе зрозуміло: йдеться не тільки про Печерський суд, а й про Апеляційний — який затягував справу. Роль міліції так само проглядається: Садовнику дали втекти з-під домашнього арешту, і тепер Генпрокуратура допитує правоохоронців, які були за нього відповідальні. Сумнівною наразі залишається роль самої Генпрокуратури, адже на останньому судовому засіданні, в підсумку якого колеґія суддів все-таки ухвалила рішення про взяття Садовника під варту, прокурори виступали дуже палко. Саме Генпрокуратура порушила справу проти судді Волкової і, як вже було зазначено, шукає відповідальних за зникнення підозрюваного, а старший прокурор ГПУ Олексій Донський натякнув, що незабаром Садовника можуть оголосити у міжнародний розшук. Хоча якщо Садовник перетнув східний кордон, то ніякий міжнародний розшук тут не зарадить, це знову ж таки брязкальце для вгамування розбурханого народу. Так само, як вся активність ГПУ може виявитися не більше ніж роллю «злого поліцейського» в цій виставі.
Власне, і сам Садовник для ролі підсудного міг бути обраний невипадково: батько трьох дітей, інвалід, який втратив кисть руки на службі державі. В Апеляційному суді його адвокат протягом 15 хвилин перелічував набір нагород, регалій і заслуг майора перед українськими органами внутрішніх справ. Зокрема, йшлося про нагороди з рук екс-міністра МВС Юрія Луценка, і на цьому Вилков робив особливий наголос. Коротше кажучи, в особі Садовника громовідвід знайшли дуже вдалий. Тетяна Козаченко бере ще масштабніше: вона вважає Садовника бездоганною моделлю для відпрацьовування технології «відмивання» всіх підозрюваних у злочинах проти майданцівців.
Характерно, що на останнє судове засідання в Апеляційному суді Києва, на відміну від попередніх, не з'явилася група підтримки Садовника у вигляді особового складу вже розформованої беркутівської роти. Вони приходили на кожне слухання і часто встрявали у бійки з прибічниками Майдану. Вочевидь, цього разу їх участь виявилася непотрібною. Хоча напередодні ввечері в ефірі каналу «Інтер» колишній беркутівець, а тепер працівник органів внутрішніх справ, переконував глядачів і родичів загиблих майданівців, що силовиків не звозять до суду, що вони прибувають туди з власної волі. Якась колективна воля у беркутівців: якщо приходять — то всією зграєю, а якщо не приходять — то не з'являється ніхто. Хоча саме останнє судове засідання стало найбільш конструктивним і вирішальним з-поміж усіх попередніх. Це вже не кажучи про виставлений у мережі відеодоказ підвезення силовиків до суду автобусами з синіми міліцейськими номерами.
Міліція намагається розборонити прибічників Майдану та бійців колишнього «Беркуту»
Та найбільш інтриґуючим у цій історії залишається питання, куди подівся Садовник. Адвокат далі наполягає на версії, що майора викрали. На підтвердження цієї версії дружина беркутівця Юлія подала відповідну заяву до органів внутрішніх справ, разом із заявою про погрози, що висловлюють їй та родині (включно із Садовником, звісно). Врешті-решт Вилков заявив, що його підзахисного вже, ймовірно, нема серед живих. Такий сценарій справді не варто відкидати. Командир, безумовно, — кадр дуже цінний. Чого вартий перелік статей звинувачення, зокрема про організацію масового вбивства (що передбачає поінформованість про те, хто саме давав наказ і, відповідно, хто саме його виконував). Що цікаво, Генпрокуратура версії про те, що Садовника могли прибрати, не відкидає. Хоча при тім прокурор Донський коментує саме твердження адвоката про викрадення підзахисного експресивним вигуком «Абсурд!» і багатозначно додає, що в СІЗО Садовнику було б набагато безпечніше…
Але будьмо реалістами: навряд чи Садовник, який очолював спеціальний полк (!) «Беркуту», багаторічний працівник силових структур, обвішаний медалями-орденами та зв'язками в системі ОВС, наївно вважав би, що йому в разі спроби втекти нічого не загрожує. Навіть у лікарні майор, кажуть, постійно перебував у компанії чотирьох лобуряк зі складу своїх екс-підлеглих, які забезпечували йому охорону. Впевнена, що він реалістично оцінював ризики. Ця втеча точно не була «жестом відчаю затиснутого в кут силовика», як нас намагаються змусити думати.
Навіть якщо прийняти версію Вилкова, що головного підозрюваного у розстрілі Майдану таки викрали, — дивним виглядає те, що цей інцидент ніяк не коментують Арсен Аваков і Петро Порошенко. Адже справа, згодьтеся, гучна. І принципова для уряду, який вийшов з піни Майдану. Реагує тільки Антон Геращенко. Але так, що краще б не реагував. З абсолютною незворушністю радник міністра пише на своїй Фейсбук-сторінці про «пропал – объявлен в розыск» і про те, що ми маємо зробити серйозні висновки та переглянути принципи застосування домашнього арешту. Такий коментар тільки зміцнює впевненість у продуманому до дрібниць сценарію втечі Садовника.
Родичі загиблих та активісти на судовому засіданні
Людину, яка стежила за процесуальними поворотами в цій справі, складно переконати, що версія про викрадення є правдивою. Ще й тому, що бути підозріливими нас привчила щедра на політтехнології пострадянська політична дійсність, де кожен дрібний чорний піарник може одного дня перетворитися на голову «народної республіки» в котромусь із депресивних реґіонів з хронічною бідністю та наркоманією. Не здивуюся, якщо одного дня, після довгорічного блимання в списку розшукуваних осіб, ми побачимо знайоме обличчя майора у якомусь Придністров'ї чи іншій утримуваній на російські гроші дірі в амплуа Фелікса Едмундовича. Так, як це було, приміром, з колишнім очільником ризького ОМОНу Антюфеєвим. Після того, як його підлеглі в серпні 1991 року відкрили вогонь по мирних людях, він утік до Придністров'я, де очолював «госбєзопасность», а останнім часом пристав до берегів так званої ДНР, де здійснював, зокрема, комунікацію з Володимиром Жириновським, про що є відповідні перехоплені СБУ аудіосвідчення. Є тільки один оптимістичний момент у цій історії: Антюфеєву ж, мабуть, також свого часу хтось дав втекти, і всі ці роки він перебував у розшуку — доки Латвія трансформувалася в країну з порівняно високими стандартами життя, безпеки, правової культури, члена НАТО та ЄС. Тому навіть якщо беркутівця Садовника та його «крилатих» побратимів, яким вже повидавали російські паспорти, так і не вдасться спіймати, головне питання зараз в іншому: чи були ці люди останніми в нашій історії правоохоронцями, які розстрілювали беззбройних людей на вулицях мирного міста? Принаймні свіжий інцидент з нападом, імовірно, міліціонерів у цивільному на громадських активістів змушує в цьому засумніватися.
А Садовник, кажуть, вже в Криму.
