Станиславівські оголошення: нова пошта старого міста

В епоху цифрових технологій звичайні паперові листи практично відійшли у небуття. А колись мешканці нашого міста з нетерпінням виглядали поштаря і вкладали душу в написання листів рідним і коханим.

Але, мабуть, це тонке мистецтво вдавалося не всім, бо в 1911 р. газета "Кур’єр Станиславівський" надрукувала напівжартівливі поради, як правильно писати й відправляти листи і телеграми, пише Курс.

"Поштою можна висилати листи сімейні, наукові, любовні, повідомлення про народження і шлюб, прохання про позичку, поштові перекази, підписи на векселі тощо. На конверті має бути написана докладна адреса, а отже, листи з адресами на кшталт "до коханої Касі у Львів" чи "на склад у Закопанему" не можуть бути доставлені адресату. Орфографія у листі може бути будь-яка, лише б адреса на конверті була написана чітко і зрозуміло. За результат листів, що містять прохання позичити гроші, поштова дирекція відповідальності не несе. Оплата за листи стягується відповідно до їхньої матеріальної, а не моральної ваги…"

Тим, хто бажав відправити телеграму, належало пам’ятати, що згідно з приписами моральності в тексті телеграми можна написати “цілую тебе”, але забороняється фраза "поцілуй мене", а також те, що телеграму не можна надіслати в кредит і зразки товару відправити телеграфом неможливо.

Поштова служба запрацювала у Станиславові в 1830 р. Найдавніша міська пошта розташовувалась на місці сучасної будівлі по вул. Незалежності, 10. Будинок згорів під час сумнозвісної "мармулядової" пожежі в 1868 р., після чого пошта довгі роки винаймала приміщення в різних приватних будинках. На зламі дев’ятнадцятого і двадцятого століть вона знаходилась у кам’яниці по вул. Смольки ( вул. Бачинського, 4) і мала ще дві філії – на сучасній вул. Дністровській та на вокзалі.

В 1903 р. в Станиславові пройшла "скринькова реформа". Поштові скриньки міста було замінено на нові, що були значно більші за розміром і дозволяли поштовому службовцю швидко виймати листи, підставивши знизу мішок. На скриньках з’явився покажчик, який повідомляв, коли з них наступного разу будуть виймати листи. Для місцевих листів було запроваджено скриньки іншого кольору, що дозволяло вручити їх адресатам значно швидше.

Незважаючи на всі ці покращення, в 1904 р. магістрат висловив рішуче невдоволення діяльністю пошти. Зазначалося, що у приміщеннях пошти завжди панує тлум, і люди нерідко чекають годинами, щоб вирішити свої справи. А отже, час подумати про нове приміщення. Рекомендувалося також запровадити "експрес-листи" для доставки по місту, збільшити кількість поштових скриньок, листонош і забезпечити поштових працівників велосипедами. Збільшувалась і тривалість роботи пошти – тепер вона працювала з восьмої ранку до восьмої вечора. Магістрат наголошував на необхідності встановити у будинку пошти газове освітлення замість застарілого гасового і відкрити два нових відділення – на вул. Ґолуховського поряд з казармами (нині вул. Чорновола) й на вул. Сапєжинській (нині вул. Незалежності).

В 1906 р. міська пошта винаймала приміщення по вул. Липовій (нині вул. Шевченка). 12 грудня 1906 р. при перевезенні поштових переказів з головного поштового управління до філії на вул. Газовій (нині вул. Дністровська) була здійснена одна з найбільших крадіжок в історії місцевої пошти, зокрема було вкрадено величезну на той час суму – 54 612 корон.

В 1909 р. місто нарешті отримало нову пошту. Оголошення у "Кур’єрі Станиславівському" від 3 жовтня 1909 р. повідомляє, що поштове управління разом з телефонною станцією тиждень тому переїхало у новий триповерховий будинок (нині вул. Січових Стрільців, 15), який був власністю друкарського магната Станіслава Хованця. Газета зазначає, що зведення цієї будівлі було великою заслугою пана Хованця, адже незважаючи на різні труднощі, він вніс відповідну пропозицію. Проектантом був відомий архітектор Ян Кудельський, і йому вдалося створити справжню окрасу міста. Поштові службовці отримали просторі й зручні кабінети, а відвідувачам пропонували всі зручності, які лише були доступні у той час.

Але на цьому поштові покращення не закінчились. Щоб міська пошта була нічим не гіршою, ніж у великих містах, у 1912 р. було отримано дозвіл Міністерства торгівлі на встановлення п’яти автоматів, у яких можна було придбати поштові марки, вкинувши відповідні монети. Ці автомати планувалося встановити у вестибюлі головного поштового управління, двох філіях, у пасажі Гартенберґів та на вокзалі.

В 1938 р. пошта знову переїхала у нове приміщення, яке служить і досі.