Танцюриста видно зразу. Франківці привезли 13 призових місць із фестивалю в Польщі

У середині травня учні франківської хореографічної школи повернулися з Польщі — з грандіозного фестивалю, куди з України їхало аж 600 людей.

З собою вони привезли 13 (!) призових місць і спеціальну відзнаку — кубок депутата польського сейму. То чому класичний танець — це круто, а танцівника робить не талант, а працьовитість? Пише Репортер.

Франківська дитяча хореографічна школа заховалась у дворику на Вовчинецькій. При вході зустрічає її директор Василь Васірук і зразу веде показувати, що у них і як. Світлі коридори, на стінах фото випускників, великі зали з дзеркалами і танцювальними станками. Васірук каже, діти приходять тренуватися навіть у позаурочні години — от хочеться їм. А зараз тут тихо — у малих танцівників уроки у звичайних школах.

Столи в кабінеті директора вщент заставлені призовими кубками, а стіни грамотами. Поки що окремо від усіх — найсвіжіша нагорода, кубок, який вони привезли з Польщі, саме за популяризацію класичного танцю.

«Ми їздили у місто Єлєня Гура, а сам фестиваль називається «Silesian dance festival 2016», — розповідає Васірук. — Грандіозно було! Уявіть, їде 7-8 автобусів з українськими танцівниками, така собі танцювальна колона, аж дух перехоплює».

Щодо самого фестивалю, то цьогоріч він відбувався вперше, організований завдяки співпраці нашої ГО «Арт Франківськ» і польської «ARS MUNDUS». Мета проста — зробити стосунки між українцями та поляками ще тіснішими і, звісно, популяризувати танець серед молоді.

«З того, на якому рівні відбувся цей фестиваль, нам уже зрозуміло, що продовження буде, — каже директор школи. — Нас їхало десь 600, й не тільки з Франківська, а з усієї України. Поселення в готелі, екскурсії для дітей. А сам конкурс проходив у чотири відділи, і всі вони були розраховані по різних вікових категоріях. Дуже багато номінацій було — народний танець, класичний, хіп-хоп… Ми привезли 16 танців і маємо 13 призових місць: сім перших, три других і три третіх».

Директор показує грамоти — польські стоять зверху, а за ними ще стосик інших відзнак — і з українських конкурсів, і з міжнародних. Про успіхи своїх учнів він, здається, може розказувати годинами. Дуже потішною для нього є відзнака депутата польського сейму, яку отримали саме за популяризацію класичного танцю.

«Від заснування школи, а це було 15 років тому, у нас в рішенні написано — розвиток і популяризація класичного танцю на Прикарпатті, — розказує Василь Васірук. — Нам на початках було дуже важко — перш за все, привити до нього любов дітей і глядачів, але ми комунальний заклад і мусили триматися цієї лінії. Популярними були сучасний, народний, бальний… А класика — так… Але ми змогли це зробити. Нам тепер навіть імените журі на фестивалях каже, що стали приглядатися до нашої школи, що от діти у провінції так танцюють».

Нині у школі займаються 250 діток, плюс набрали цього року і підготовчу групу — 30.

«Ми у них зацікавлені, то наші майбутні першокласники, ми їх називаємо тістом, — сміється директор. — Виліплюємо те, що нам треба. Підготовка — це правильний розвиток, розтяжка, координація, відчуття ритму. Це найголовніше. А не так, що стали, дядя з тьотею показали дві-три присядки і вже танцюємо. Все треба пропустити через голову дитини, от у нас французька термінологія, «demi-plié» і дитина знає, що це напівприсідання, для чого воно, що розвиває».

Васірук каже, що так — це складно, і буває, що діти від них ідуть. Але завжди повторює, що добрими танцюристами стають не ті, хто має талант, а хто працює і наполегливо іде до своєї мети.

«Я дітям кажу, не всі ви станете танцюристами, але у житті вам це знадобиться, це постава, правильний фізичний розвиток, врешті, це краса. Наших дітей зразу видно», — підсумовує він.

А ще дуже важливо дати дітям найкращі умови — аби під час тренування вони не розглядали потріскані стіни чи дірку в підлозі. І комунальним закладам у цьому питанні буває дуже не просто.

«Знаєте, тут раніше був дитячий садочок, і коли 15 років тому задумали робити хореографічну школу, я прийшов і налякався. Тут 10 років до цього ремонту ніхто не робив, — згадує директор. — Я сказав, «для галочки» робити не будем, спершу умови. І так відкривали один зал, потім другий, от цьогоріч вікна всюди поміняли… Стукайте і вам відчинять, цього року не дали з бюджету, то дадуть наступного. Та й спонсори помагають. Головне, що люди бачать, на що ці кошти йдуть».