Три сценарії Гантінгтона

«Лінія розлому між цивілізаціями проходить прямо по її (України) центру вже декілька століть», — писав Самуель Гантінртон. Самуель Філліпс Гантінртон (Samuel Phillips Huntington, 1927—2008) був, беззаперечно, одним із найвпливовіших політичних теоретиків кінця XX століття. Особливий вклад у політичну думку зробила його фундаментальна праця «Зіткнення цивілізацій» (Clash of Civilizations). Після появи книжка, яка виросла з окремої статті, наробила чимало галасу: нею захоплювалися і її нещадно кр

Критики закидали їй, мовляв, вона мислить категоріями XIX століття, а «кінець історії», який настав по завершенні «холодної війни» та боротьби ідеологій, не може піднести нам «сюрприз» у вигляді протистояння між, приміром, ісламським світом та Заходом. 

Прибічники, навпаки, акцентували увагу на процесах, про які говорить автор: цивілізації у своєму прагненні боротися з глобалізмом, а точніше, саме із західним глобалізмом, усе більше замикатимуться в собі і протиставлятимуть себе іншим, що неминуче призведе до поляризації та до майбутніх конфліктів між ними. 

Згідно з Гантінртоном, у світі існує дев’ять цивілізацій: західна, латиноамериканська, африканська, ісламська, сінська, індуська, православна, буддистська та японська. Між цими цивілізаціями так звані «лінії розломів» — кордони та межі цивілізацій, які у зв’язку з особливостями свого географічного розташування, а також історичного, економічного та соціально-політичного розвитку лежать у сферах інтересів конкуруючих цивілізацій або переходять під сфери впливу то однієї, то іншої. Саме на таких «лініях розлому» можливий новий глобальний конфлікт, вважає автор. і якраз на такій «лінії розлому» розташована Україна. 

У розділі «Росія та її ближнє зарубіжжя» Гантінртон аналізує ситуацію, яка склалася в православній цивілізації, стрижневою державою якої вважає Росію, та в пострадянських країнах. Є країни, з якими Росія має тісні відносини з погляду на релігійну близькість — Сербія, Греція, Болгарія, меншою мірою Румунія, та держави, які перебувають безпосередньо у сфері її інтересів. Скажімо, країни Балтії змогли вирватися з-під орбіти Росії, в той час як Вірменія, Білорусь, Казахстан, інші країни Середньої Азії перебувають у сильній залежності від Росії в усіх сферах — від економіки до політики. 

Дещо іншу ситуацію автор бачить у Молдові та Грузії. Окремо дослідник пише про Україну як про другу після Росії за населенням та важливістю республіку СРСР, зокрема, зачіпає питання про електоральний поділ України, яким він виглядав на той час. Автор говорить про чіткий поділ України, одна частина якої під впливом Заходу, друга — під впливом Росії. Гантінртон прямо каже: Україна має три шляхи розвитку. 

Перший шлях Гантінртону бачиться крізь призму вирішальних у наш час факторів: енергетична безпека, Чорноморський флот, російська меншина, Крим та інші. Автор вважає збройний конфлікт малоймовірним, посилаючись на цивілізаційну спільність, і наводить приклад кримської кризи початку 90-х років. Але мусимо розуміти те, що тоді в Кремлі сиділа набагато «адекватніша» верхівка на чолі з Єльциним.

Другий варіант автор вважає більш вірогідним, і саме його втілення в життя ззовні ми мали змогу чітко спостерігати останнє десятиліття: розкол України. Розкол, як його бачив Гантінртон, мав би проходити по «лінії розлому» і передбачав би входження східної частини до складу Росії, а початком цього процесу мав стати Крим. Напевне, політтехнологи однієї зацікавленої країни читали «Зіткнення цивілізацій» і пішли прописаним цим автором шляхом. Проте не врахували того факту, що так звана «лінія розлому» рухається дедалі стрімкішими темпами на схід, впритул наблизившись до кордону. Критерієм «лінії розлому» в автора є електоральна карта президентських виборів. Якщо судити за цим критерієм, то за винятком районів, які не голосували, «лінії розлому» немає в принципі. іншим джерелом розколу, згідно з автором, є реакція західної частини України на проросійську політику Києва, яка може спонукати процес відокремлення заходу. Не кривлячи душею, слід визнати, що в певних «інтелектуальних» колах питання про відокремлення Західної України загалом чи окремих її частин, зокрема Галичини, було досить популярним ще якийсь десяток років тому. Нині воно навіть не варте коментарів. 

Третій варіант Гантінртон назвав найбільш імовірним: Україна залишається «єдиною, розколотою та незалежною», вирішивши всі гострі питання «перехідного» періоду, тісно співпрацюватиме з Росією. Але нині це вже найменш реальний варіант. Зі скрипом, але все ж ми долаємо нашу «розколотість». і нехай ми не подолаємо її на побутовому, конфесійному, політичному та й навіть на світоглядному рівнях, проте на рівні глобальному ми повстаємо як моноліт. Показовим є приклад Німеччини: «розколота» всередині, на міжнародній арені вона є єдиною політичною нацією. Непогано б і нам було навчитися розв’язувати свої проблеми в себе вдома самим. А тим, хто зазіхає на нас ззовні, протиставляти нашу єдність та міць. 

Гантінртон попереджав, що через Крим може початися розкол України. Проте, можливо, через Крим почнеться становлення нової України? Чи крах однієї імперії, про що тепер говорять дедалі частіше...

Галичина