Війна і влада України: синдром сповільненої дії
Сказати, що нова влада робить геть усе неправильно, як це стверджує дехто з політиків та журналістів (ідеться про її дії до інавгурації президента Петра Порошенка чи після неї), як на мене, не можна. Ба більше: не менше, ніж половину, а, можливо, навіть переважну кількість цих дій після втрати Криму (то особливий сюжет) навряд чи можна вважати помилковими. От тільки те, що слід було зробити ще позавчора, українська влада зазвичай планує здійснити навіть не завтра, а післязавтра.
Список таких запізнілих рішень і сповільнених дій чималий, якщо не сказати більше. Наведу лише декілька найостанніших прикладів.
Слимаки не такі повільні, як українські політики?
Першого липня Верховна Рада на час проведення АТО або запровадження воєнного стану звільнила від податку на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України касок та бронежилетів. Також скасоване ввізне мито на ці засоби індивідуального захисту. Крім того, від ПДВ звільняються лікарські засоби та медичні вироби, що призначені, якщо користуватися бюрократичною мовою, для надання меддопомоги особам, які у період проведення АТО або запровадження воєнного стану зазнали поранення, контузії чи іншого ушкодження здоров’я.
Правильний крок? Безумовно. Але згадайте, коли розпочалася АТО, якою (тисячі й тисячі штук!) була на її початку потреба в якісних бронежилетах, кевларових касках та інших засобах індивідуального захисту, і скількох українських хлопців за ці місяці поховали рідні… Звичайно, весь цей час волонтери і патріотичні бізнесмени провозили до України ці засоби, куплені за кордоном за власні кошти, контрабандою, але, по-перше, не все вдавалося провезти (хоча прикордонники, як польські, так і українські, зазвичай дивилися на таке провезення крізь пальці), по-друге, хіба це не знущання з боку влади – дерти податок на «додану вартість» із тих, хто зі своєї ініціативи і за свої гроші оснащує солдатів, які захищають країну і, зокрема, цю владу?
Так само 1 липня було повідомлено, що Міністерство оборони України 20-23 червня уклало низку угод на ремонт бойової техніки на 61,21 мільйона гривень. ДП «Жулянський машинобудівний завод «Візар» отримає 12,15 мільйона гривень за продовження призначених строків служби (зберігання) та ресурсних показників зенітних керованих ракет 5В55К(Р) ЗРС С-300П. Решту 49,06 мільйона гривень отримає ДП «Шепетівський ремонтний завод» за ремонт наступного озброєння: систем залпового вогню БМ-21 «Град» та 9П140 «Ураган»; рухомих розвідувальних пунктів ПРП-4; гармат польової артилерії самохідних 152 мм СГ 2С3 «Акація»; комплексу машин управління вогнем буксируваної артилерії 1В17.
Невже ж усього цього – безумовно, потрібного для війська – не можна було зробити ще у квітні чи травні? Принаймні, хоча б одразу після інавгурації президента, якщо ніхто із генералів-золотопогонників сам не міг наважитися ухвалити рішення. Зразу слід було доповісти й одержати дозвіл, чи не так?
І знов-таки, 1 липня київський міський голова Віталій Кличко написав у Facebook: «Вирішили з Володимиром забезпечити необхідним батальйон «Київ», який сьогодні захищає Україну на Луганщині. До мене звернулися командири 12-го батальйону територіальної оборони «Київ», сформованого пару місяців тому. Кажуть, що закинули їх у зону АТО без необхідного спорядження для виконання бойових завдань. А хлопцям на передовій гостро необхідні бронежилети, берци, тепловізори, біноклі, наколінники і налокітники, індивідуальні аптечки, знеболювальні засоби, окуляри тактичні… У бюджеті столиці, зрозуміло, грошей немає. Ми з Володею разом виділили 3,2 мільйона гривень і сьогодні закуповуємо те, чого просять бійці. Першу частину спорядження передамо на наступному тижні. Хлопці, тримайтеся!».
От цікаво: а не можна було все це зробити хоча б під час так званого «припинення вогню», коли бойові дії були не такими активними, якщо не раніше? Адже Кличко знав ще на початку виборчої кампанії, що стане столичним мером, як то кажуть, за будь-якої погоди. І від часу обрання минуло вже понад місяць. Невже ж не можна було самому поцікавитися, як справи у батальйону «Київ», а не чекати, доки до тебе звернуться?
Чи можлива більш ефективна влада?
Я навів тільки три приклади, безпосередньо пов’язані із запізнілими (часом дуже й дуже запізнілими) реакціями влади (як її структур, так і посадовців) на виклики фактично воєнного часу. А список можна продовжувати й продовжувати. Надзвичайно запізнилися уряд і Верховна Рада із виділенням кредиту в розмірі 4,2 мільярда гривень Фонду гарантування вкладів для проведення виплат клієнтам «згорілих» банків. Та й розмір кредиту, як на мене, замалий – для того, щоб мільйони українських громадян, які тримають кошти у банках, почувалися впевнено, не гріх і надрукувати певну суму – і тримати її у резерві, але широко сповістити про її наявність. Так само з величезним запізненням вирішено спорудити на 91-му кілометрі Північнокримського каналу пристрої з обліку води. Це при тому, що дніпровська вода до Криму так-сяк, але надходить – а кримські можновладні «ґобліни» за неї не платять…
А ось кілька прикладів того, що ще не зроблено і навіть не намічено до здійснення, але що конче необхідно було зробити позавчора.
Фільтраційні табори для переселенців з Донбасу (такі табори є обов’язковим елементом успішного проведення АТО на великій території), не створені. А тим часом серед цих переселенців трапляються чолов’яги дуже характерної для соціальної бази терористів зовнішності та поведінки.
Про законодавчо закріплену конфіскацію майна активних сепаратистів і тих, хто їх підтримує грошима та іншими ресурсами, ведуть мову журналісти й коментатори на інтернет-форумах, а не депутати та урядовці.
А положення про запровадження президентського правління у тих регіонах, де місцева влада допустила грубі порушення правових норм і не бажає це визнавати, навіть не потрапило до внесеного Петром Порошенком до Верховної Ради проекту змін до Конституції. А тим часом такі положення є в Основних Законах ряду демократичних держав, й Україні з її досвідом останніх місяців варто було б подумати про це вже сьогодні, чи не так?
І так далі, і таке інше…
Чим же можна пояснити наявність самоочевидного синдрому сповільненої дії у тих, кого історія наразі закинула на вищі щаблі керування державою – депутатського корпусу, уряду, генералітету та самого президента? Чому так невчасно, із запізненням здійснюються важливі управлінські дії, які слід було робити вчасно? За рахунок чого можна було б за достатньо короткий термін зробити діяльність владних структур відчутно більш ефективною?
Не претендуючи на всебічні відповіді на ці запитання (це окрема тема), відзначу лише один чинник, який дозволив би наблизитися до подолання синдрому сповільненої дії української влади. Йдеться про створення нових та перебудову існуючих експертно-аналітичних центрів, які володіють всією потрібною для ухвалення важливих рішень інформацією та вираховують можливі варіанти розвитку подій, пропонуючи ті чи інші варіанти дій. Якби існувала ефективна співпраця політиків та урядовців, з одного боку, й експертних груп, з іншого боку, то запізнень зі владними рішеннями та діями було б незрівнянно менше. Тим більше, що Україна справді має достатні інтелектуальні ресурси, принаймні, поки що. Але…
Але не так давно президент Порошенко зустрівся з авторитетним фахівцем у царині національної безпеки академіком Горбуліним. У розмові з ним Петро Порошенко, зокрема, сказав: «У перспективі на базі Інституту стратегічних досліджень в структурі РНБО ми відновимо Інститут національної безпеки». У перспективі, а не сьогодні…
