15 найцікавіших місць Тисменицького району
Тисменицький район у сучасному територіальному значенні був утворений 6 грудня 1966 року і до 1984 року мав назву Івано-Франківський. Географічно обласний центр так і залишається в центрі Тисменицького району, що є однією із особливостей Тисмениччини.
Тисменицький район славиться своїми святинями та патріотичними місцями, пише Галицький кореспондент
Духовно-паломницький центр Матері Божої (с. Погоня)
Розміщене в мальовничій долині, це святе місце наповнене особливою атмосферою духовного піднесення. Тут зведений греко-католицький монастир Успіння Матері Божої чину святого Василія Великого.
Серед чудотворних ікон України своє чільне місце займає Погонянська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці, історія якої сягає ХVІІ століття. Прославилася ця ікона завдяки численним чудам, що діялися і діються дотепер.
6 жовтня 2013 року у Погоні урочисто освятили Собор Матері Божої, що славиться своїми чудами. Молитовна споруда відзначається оригінальністю, бо під одним куполом розміщені дві церкви: Цариці Вервиці внизу та собор Матері Божої – у верхній частині.
В останні роки там у першу суботу та неділю жовтня проводиться Міжнародна проща Вервиці за мир і єдність церкви. А з 2016 року щорічно у кожну першу неділю жовтня проходитиме проща Вервиці до Чудотворної Ікони Божої Матері у Погоні.
- Духова криниця (урочище Вишновець)
Криниця Святого Духа з каплицею розміщені на межі земель Єзуполя і Сільця. Тут щороку на Івана Купала відбуваються величні нічні відправи з молитвами. Також тут традиційно проводиться районне свято духовної пісні «Духова криниця».
У 2010 році після величної відправи у Духовій криниці урочисто освятили меморіальну дошку Памво Беринді – видатному діячу української культури ХVІІ століття, мовознавцю, лексикографу, письменнику, поету, друкареві, який народився у Єзуполі. Її споруджено за кошти мецената, уродженця селища Володимира Войцюка. 
- Костел Успіння Діви Марії ХVІ століття (смт. Єзупіль)
Існує легенда, що колись Яків Потоцький дивом уцілів у 1594 році при обороні міського замку від турецьких загарбників, які повністю спалили місто. Вдячний за порятунок, він дав обіцянку, що спорудить домініканцям костел і монастир. У 1597 році Потоцький змінив назву поселення на Єзупіль і звів на місці згорілого храму тимчасову невелику дерев’яну святиню, заснував парафію, доручивши її домініканцям, про що існує навіть запис.
Зведення кам’яного храму за проектом Павла Римлянина почав Микола Потоцький в середині ХVІІ століття. Костел Успіння Діви Марії мав п’ять вівтарів, головний з яких прикрашав відомий з кінця ХVІ століття чудотворний образ Матері Божої.
- Палац графа Дідушицького (смт. Єзупіль)
Палац збудований у ХІХ столітті. Він неодноразово змінював свого власника.
Войцех Дідушицький – польський граф, політичний діяч, археолог, письменник, публіцист, мистецтвознавець, драматург, містик-спіритуаліст. Походив із давнього українського (але спольщеного в ХVІІ-ХVІІІ ст.) роду Дідушів, які, за легендою, походили від племінниці короля Данила – дочки його брата Василька. Дідушицькі – типові представники тодішньої галицької аристократії.
Палац розміщений на старому замчищі. Біля палацу розкинувся дуже красивий парк. З 1957 року і до сьогодні у палаці розташований обласний дитячий психоневрологічний санаторій. До цього тут навіть був райком компартії.
- Місце перепоховання жертв НКВС (смт. Єзупіль)
20 вересня 2015 року у Єзуполі відбулося масове перепоховання останків закатованих жертв НКВС, віднайдених на території Єзупільської міської лікарні, де раніше була в’язниця. Загалом 225 осіб відспівали за християнським звичаєм і поховали на місцевому кладовищі поруч із загиблими від рук тоталітаризму.
Розкопки, які тривали з 2011 до 2015 року, проводило обласне історико-просвітницьке товариство «Меморіал». Встановлено, що серед загиблих було 54 дитини, 43 жінки та 102 чоловіки
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці (м. Тисмениця)
«Монастирська» церква збудована у 1736 році як складова частина монастиря отців Василіян, що в 1748 році був переміщений в с. Погоня. Давньою є й дзвіниця біля церкви (початок ХІХ ст.).
Збудована з грубих дерев’яних брусів Монастирська церква є шедевром сакральної архітектури нашого краю, оскільки створена в традиційному карпатському стилі. Найдавніша частина інтер’єру – іконостас, унікальність якого полягає не тільки в давнині (традиційно, його вік пов’язують з віком самої церкви – 1736 рік), але й у кількості сюжетних композицій (загалом – 58).
- Народний музей історії м. Тисмениця імені Степана Гаврилюка (м. Тисмениця)
Місто Тисмениця відоме з ХІІ століття. В кінці ХVІІ століття місто стало одним з ремісничих центрів, які виготовляють вироби зі шкіри. Ще через 200 років багато жителів Європи мріяли роздобути тисменицьку продукцію. У радянські часи в Тисмениці побудували фабрику з виробництва хутряних виробів, про місто дізнався весь СРСР. Шуби, виготовлені у Тисмениці, цінуються і сьогодні. У будинку, побудованому ще в 1902 році, розташований краєзнавчий музей. Раніше цей будинок належав школі для хлопчиків. Створив і очолив музей С. В. Гаврилюк, ім’я якого було присвоєно музею в 2002 році разом зі званням народного.
З Тисмениці походять засновник Манявського скиту Йов Княгиницький, голова уряду ЗУНР Кость Левицький та засновник психоаналізу Зигмунд Фрейд. Власне, в Тисмениці народився не Зигмунд, а його батько, Якоб Фрейд, який жив тут від народження, з 1815 року, до 1840 року, тут народилися його два перші сини Емануель та Філіп, брати Зигмунда. Сам психоаналітик народився у 1856 році у місті Фрайберг (сучасний Пршибор в Чехії), куди переїхала його сім’я.
- Успенський костел (смт. Лисець)
Костел Успіння Пресвятої Богородиці в Лисці побудований в 1852 р. на кошти графа Р. Стадіона на місці дерев’яного храму, що існував з XVII ст. Костел у романському стилі має п’ять вівтарів. Особливістю Лисецького костелу було те, що в ньому одночасно проводили богослужіння парафіяни латинської і вірменської релігійних християнських конфесій. Найдавнішим і найціннішим скарбом Успенського храму був чудотворний образ Пресвятої Діви Марії. У 1945 р. депортовані поляки вивезли ікону до Польщі. В радянські часи в костелі був кінотеатр. Зараз храм повернуто парафіянам.
Найдавнішою святинею і найціннішим чином костелу була чудодійна ікона Пресвятої Діви Марії. Образ покинув межі храму в 1945 році разом з депортованими поляками.
- Повстанська криївка (с. Клубівці)
21 жовтня 2012 року у Клубівцях відновили та освятили повстанську криївку. 13 березня 1951 року тут загинуло восьмеро повстанців внаслідок облоги енкаведистів, які виявили місце їх переховування у клубівецькому лісі. Найстаршому повстанцю було 29, наймолодшому – 18 років, вони були з Тисменицького та Богородчанського районів.
Місце історичної пам’яті знаходиться у лісі трохи менше, ніж за кілометр від села Клубівці, в урочищі Провал.
- Чорний ліс (між селами Павлівка та Рибне)
У лісі впорядковано 17 братських могил. У центрі меморіалу встановлено пам’ятник загиблим – великий мармуровий хрест, на якому зображено герб Польщі і польською та українською мовами написано «Пам’яті представників польської інтелігенції зі Станиславова та околиць, закатованих гітлерівцями у серпні 1941 року. Рада охорони пам’яті боротьби і мучеництва, Польське товариство культури «Пшиязнь» Родини 2011».
Про місце розстріляних 6 серпня 1941 року 700 представників польської інтелігенції свідчить вказівник: «1939-1945. Вшануй місце, освячене кров’ю мешканців Станиславова і околиць, замордованих гітлерівцями в 1941 році».
Цей пам’ятник – робота архітектора Олександра Криськіва зі Львова. Навколо хреста – сім гранітних плит з написами прізвищ понад 300 розстріляних.
Там збудована церква-каплиця верховних апостолів Петра і Павла. А також обеліск, де поховані розстріляні німцями у 1941 році євреї.
- Село під знаком тризуба (с. Вільшаниця)
Населений пункт з висоти пташиного польоту має вигляд малого герба України. 30 листопада 2014 року у Вільшаниці з нагоди 575-ї річниці від першої писемної згадки про село урочисто відкрито та освячено в’їзний знак – шестиметровий тризуб.
- Пам’ятник «Героям Небесної сотні та борцям за кращу долю України» (гора Циганка)
Освячення пам’ятника відбулося 19 жовтня 2014 року. Ідея встановлення такого пам’ятного знака виникла одразу після завершення Революції гідності, учасниками якої були багато жителів сіл Старі Кривотули і Красилівка. Він складається із великого тризуба шириною 4 м та хреста висотою 9,15 м, який увінчує центральну частину тризуба. Також на передньому плані є гранітна плита, на якій літерами викарбовано напис, на честь кого встановлено цей знак. Уся ця конструкція зроблена на бетонній платформі, яка надійно вкопана в землю на глибину більше двох метрів. Тризуб, за словами громадських активістів, є найбільшим в Україні.
Пам’ятник встановлений на горі Циганка, що є другою за висотою точкою Тисменицького району.
- Пам’ятник Тарасові Шевченку (с. Сілець)
Його спорудили у березні 1914 року. Пам’ятник є найдавнішим у районі. Знищений під час Першої світової війни, він був відбудований 1937 року, а у березні 1989 року – реставрований.
У сучасному вигляді пам’ятник нагадує піраміду, складену з великих брил каміння.
Видатний український художник Іван Труш так писав про подібні пам’ятники: «Улюбленим п’єдесталом стається конгломерат каміння, що має імітувати скали, а сюди вставляють портрети Шевченка. Хрест на такім пам’ятнику не має ніякого змісту, бо не відповідає світській музі поета. Такі пам’ятники мають ще одну хибу: вони загально подобаються».
- Печери на горі Стінка (Вовчинецькі гори)
Приблизний час походження – трипільська доба. В цьому місці розташовано чотири окремих печери завдовжки до трьох метрів. Розміщені вони у лісовому масиві навпроти села Ямниця.
На жаль, серйозних археологічних досліджень у цій місцевості не проводилося, і ми сьогодні можемо тільки здогадуватися про причини, які спонукали давніх жителів наших країв заснувати перше поселення на території сучасної Ямниці.
В недалекому від Ямниці лісовому масиві Стінка, в урочищі Бійне, збереглися залишки скельного житла, яке ямницькі люди називають Монастирем. Саме тут знайдені сліди давніх поселень, які можуть слугувати підтвердженням обжитості теперішньої території Ямниці та її околиць в далекому минулому.
- Церква Воскресіння Христового (с. Липівка)
Осередком духовності в селі є старенька дерев’яна церква Воскресіння Христового (1700 року), розміщена у центрі Липівки, й урочище Монастир в західній частині села. Перекази місцевих жителів бережуть пам’ять про існування в західній околиці села монастиря та монастирське походження дерев’яної церкви Воскресіння Христового. Свідченням цього є щорічні процесійні походи липівчан і жителів сусідніх сіл до джерела, яке розташоване на території монастиря.
У старій дерев’яній церкві Воскресіння Христового, в захрестії над престолом, тривалий час зберігалася найцінніша пам’ятка для жителів села – чудотворна ікона «Богородиця-Одигітрія», яка тісно пов’язана з історією Свято-Троїцького монастиря в Ляцькому.
За переказами старожилів, ікона чудом тричі поверталася на старе монастирське місце й плавала на цілющих водах джерела, а селяни знову й знову урочисто вносили її в село.
Кожного року, 6 липня, парафіяни Липівки та навколишніх сіл урочисто несуть ікону на молитву на місце її об’явлення в лісі біля старого дуба та монастирського джерела, де стояла чернеча обитель.
