Уже кілька років Домініканський римо-католицький костел у центрі Богородчан перебуває в епіцентрі конфлікту. Поки з’ясовується законність його передачі Українській православній церкві, вирішується питання щодо власності і подальшого користування ним, споруда руйнується, осипається, а на її стінах чітко помітний руйнівний вплив погодних умов та плісняви.
Центральна споруда
Домініканський костел є пам’яткою архітектури національного значення. Розміщений він у самому центрі селища неподалік від центральної дороги. До споруди костелу примикають митрополичі палати. Тут розмістилася музична школа, з іншого боку – архітектура та помешкання священика, пише Галицький коресподент.
Щоправда, отець Володимир Шувар впродовж останніх років у цих кімнатах не проживає. Місцеві кажуть, що приміщення переважно пустує, користується ним лише отець з дружиною, а зустріти когось із них тут можна рідко, не частіше, ніж раз на тиждень.
Приміщення костелу, ще на початку 90-х років передане у безоплатне користування УПЦ (що неофіційно приналежна до Московського патріархату), обнесене невисоким зеленим парканом, на хвіртці висить замок. У будні тут завжди замкнено, двері відчиняють лише у неділю, на свята чи похорон. На території розміщена «Іконна лавка» та великий дерев’яний хрест.
З різних боків помітно сліди руйнування костелу. На одній стіні штукатурка здерта аж до цегли, усюди тріщини та чорні плями від грибка.
Митрополичі палати духовенства передано Богородчанській музичній школі у 1987 році. Приміщення ці просторі, там розміщений 21 клас і навчається понад 250 учнів. Завуч навчального закладу Ірина Скора пригадує, що колись приміщення костелу було концертним залом музшколи, де виступали її вихованці.
Наприкінці 80-х років проводилася реставрація всіх приміщень як костелу, так і палат. Пізніше у школі проводили ще один ремонт, адже в підвальних приміщеннях стояла вода, на стінах утворилася пліснява. А кілька років тому на території музшколи добудували вбиральню та котельню.
«Русскій мір»
Жителька Богородчан Ольга Корній пам’ятає селище у різні часи. Розквіт його припав на 80-90-ті роки минулого століття. У той час це, за її словами, був центр Європи, маленька Швейцарія. У центрі селища цвіли троянди, працював фонтан, картину доповнював красивий костел, який тут називають по-польськи – кляштором. Костел поєднує в собі різні архітектурні стилі, а ще у нього є близнюк у Кракові. Там кляштор доглянутий, красивий, підсвічений, а в Богородчанах він зараз має зовсім інший вигляд.
Реставрація Домініканського костелу проводилася у 80-х роках минулого століття. Роботи були здійснені належним чином, зробленого вистачило на багато років. Тоді ж встановили і коштовний паркет з узором. На відміну від простої церкви, костел був багатий – всередині мав статуї, красиве оздоблення.
Як може стояти православний хрест на фоні римо-католицького костелу, жінка не розуміє. А ще зауважує, що будь-який охоронний договір дійсний п’ять років, а з часу передачі цього майна минуло значно більше. Тож виникає питання, наскільки законно представники УПЦ перебувають у приміщенні кляштору. Всі наче й хочуть виселити церкву, але активних дій немає. Щодня вона оббиває пороги чиновницьких кабінетів, а змін у ситуації не бачить.
Під час одного з візитів Ольга Корній почула, що для того, щоб це питання зрушити з мертвої точки, необхідно, щоби в місті була зареєстрована польська громада. Вона особисто займалася цим питанням, тож громаду зареєстрували. Збиратися римо-католики не мали де, доводилося відправляти служби на старому цвинтарі біля пам’ятника Орлятам.
Римо-католицька громада у Богородчанах налічує 25 місцевих, до них долучається молодь з інших населених пунктів. Надія повернути костел громаді як з’являється, так і згасає.
Яким чином виникла зелена огорожа, коли встановили хрест і «лавку», жінка точно не пригадує. Зауважує, що на фоні архітектури Домініканського костелу всі ці речі виглядають убого. «Це слово «лавка» страшенно ріже око. Це «русскій мір» у центрі Богородчан», – каже Ольга Корній.
А тим часом костел руйнується не по днях, а по годинах. Якщо така ситуація розтягнеться на роки, то з храму не залишиться нічого.
Конфлікт за конфліктом
Охоронний договір на пам’ятку архітектури республіканського значення «Костел Благовіщення» укладено 11 червня 1990 р. обласним відділом у справах будівництва та архітектури виконкому обласної ради народних депутатів в особі начальника управління В. Ідака з одного боку та В. Шувара з іншого. Терміну в договорі не вказано. Лише у 1996 році в законодавство по охороні культурної спадщини внесені зміни, де означено, що охоронний договір необхідно поновлювати кожних п’ять років.
5 травня 2017 р. видано розпорядження Богородчанської райдержадміністрації про відмову від договору безоплатного користування культовою спорудою костелу. Заступник голови РДА Василь Поштарюк вважає: якщо адміністрація прийняла рішення про розірвання договору користування, то церква повинна звільнити приміщення Домініканського костелу. Оскільки покидати приміщення представники церкви відмовляються, чиновники працюють над тим, щоб зібрати всі необхідні документи (наразі деякі ще відсутні) і звернутися в суд. У той період, коли передавали костел, була порушена низка законів, тож законність передачі викликає сумнів, пояснює посадовець.
Приміщення костелу – це державна власність, відповідно до чинного законодавства, нею розпоряджається райдержадміністрація. А от ремонтні роботи мала б здійснювати та громада, яка орендувала майно всі ці роки. «З того часу, можливо, певні зовнішні роботи проводилися, але самі бачите, який нинішній стан цього приміщення», – каже заступник голови РДА.
Попри все, районний бюджет проведення такого масштабного ремонту дозволити собі не зможе. Василь Поштарюк зауважує, що після вирішення цього питання в суді РДА має намір звертатися до облдержадміністрації та Міністерства культури, щоб відреставрувати Домініканський костел.
Нічиє майно
Минулого року в Богородчанах відбулися громадські слухання, на яких громада порушила питання повернення храму, зауважує селищний голова Ростислав Заремба. Зі свого боку, депутати селищної та районної рад прийняли відповідні звернення і рекомендували райдержадміністрації розірвати договір оренди. Депутатське звернення було враховане, рішення прийняте, договір розірвано, проте інша сторона його не виконує. Наступним кроком буде відкриття судового провадження.
«Щоб зрозуміти усю цю ситуацію, ми почали з’ясовувати, чиє ж це приміщення. Для цього дали запити у різні інстанції, зрозуміли, що в переліках комунального майна області, району і тим паче селища його немає», – зауважує пан Заремба.
Чому так сталося, зрозуміти важко. Був початок 90-х років, коли католицька громада увійшла в новозбудовану церкву, а православним віддали костел. Договір тоді уклали безстроковий, до нього нині дуже багато зауважень. Не зрозуміло, чи орган, який передав споруду, був на те уповновноважений, чи мала право місцева влада передавати пам’ятку національного значення тощо. Наразі ж важливо виробити правоустановчі документи, а далі порушувати питання про прийняття цього майна на баланс.
«Оскільки немає підтвердження, що це майно у когось на балансі, можна у судовому порядку визнавати його бездоглядним і ставити його на баланс селища чи району. Але це не нівелює міжконфесійне питання, це лише впорядкує питання самої будівлі», – каже голова.
Реставрацію приміщення костелу може здійснювати лише відповідна організація, яка має дозвіл на проведення реставраційних робіт. У випадку Домініканського костелу лише зовнішнім ремонтом не обійдеться. Необхідно знімати штукатурку, обробляти стіни протигрибковим розчином, накладати новий шар штукатурки, зберігши всі елементи декору, тоді аж фарбувати. Крім того, у підвальних приміщеннях підвищена вологість, це також треба врахувати.
Днями до Богородчан приїжджали представники Львівського реставраційного бюро. Це люди, які мають право готувати технічну документацію на ремонти приміщень, що належать до культурної спадщини національного значення. Вони оглянули костел, відтак вироблятимуть технічні умови, а далі можна буде вести мову про кошторис і суму, необхідну на ремонт.
Пошуки власника
Отець Володимир Шувар ситуацію коментувати не хоче. Зауважує лише, що при конфлікті про жоден ремонт не йдеться. Для проведення ремонту необхідний спокій і гарантія, що громаду не будуть чіпати. Каже, що до цього робили ремонт будівлі два рази.
У перспективі в приміщенні Домініканського костелу ймовірним є створення музею. Крім того, на нього претендує римо-католицька громада, яка активізувалася в Богородчанах впродовж останніх років.
Ростислав Заремба підтримує позицію, що костел слід передати римо-католицькій громаді. Наразі вона нечисленна, але з часом кількість прихожан буде зростати. Крім того, селище підтримує тісні контакти з Польщею, яка могла б допомогти з фінансуванням реставрації будівлі.
Ремонт споруди мав би здійснювати власник, висловлює думку експерт, секретар УНК ІКОМОС Василь Петрик. Якщо на початку 90-х років облвиконком передав споруду в користування, він має бути власником будівлі. Якщо ж наразі власника немає, на рівні районної чи обласної ради приймається рішення про набуття права власності.
Крім того, необхідно виробити паспорт пам’ятки – охоронний договір. Його підписує обласна адміністрація, зокрема відділ культури й охорони культурної спадщини. Кошти на виготовлення паспорта можуть бути передбачені в обласному, районному чи селищному бюджеті, значення це не має. Технічний паспорт – це одне, а паспорт пам’ятки – зовсім інше, наголошує експерт. У будь-якому випадку він повинен бути обов’язково. Це довідка, фіксація, опис пам’ятки. Зрештою, і на баланс хтось повинен об’єкт взяти.
Василь Петрик вважає, що гроші на ремонт такої споруди не знайти ні в районному, ні в обласному бюджетах. Хіба що зміниться ситуація і кошти будуть у територіальної громади. Якщо в Богородчанах є римо-католицька громада, споруду можна передати їй і, таким чином, залучити кошти з-за кордону на реставрацію цього значущого для селища об’єкта.