Будинки вмирають стоячи

Сучасний темп життя навіть у провінційному Івано-Франківську не часто дозволяє піднімати очі вгору – треба постійно рухатись вперед і часу для того, щоб роздивлятися навкруги, практично немає. Але якщо все ж зупинитися на хвилину й озирнутися довкола себе, можна побачити прекрасну і водночас жахливу картину.

Старовинні будинки із самобутньою архітектурою повільно, але впевнено руйнуються. І це, на жаль, непоодинокий випадок, а загальна тенденція в історичній частині нашого міста.

В Івано-Франківську є низка історичних будівель, які потерпають від безвідповідальної експлуатації та байдужості їх власників. Якщо так піде далі, то наші діти і внуки можуть не побачити деяких із цих споруд.

«Галицький кореспондент» підготував рейтинг історичних будівель обласного центру, які можуть завалитися вже через 10-20 років.

№1

Площа Ринок, 5. Житловий будинок приблизно початку ХХ ст.

Будинок, який от-от завалитися. На першому поверсі розміщені магазин одягу та бар, верхні ж поверхи не просто порожні, а практично відсутні. Ця споруда більше нагадує декорацію до голлівудського вестерну: фасад, а за ним – нічого.

Зауважимо, що це методична, свідома руйнація будинку через амбіції власників знести квартал взагалі. Щороку росте ціна його реставрації. На наступний рік у бюджеті пропонували закласти певні кошти на протиаварійні роботи. Але очевидно, що власники блокуватимуть такі кроки – бо, мовляв, з комерційних міркувань це не вигідно. Адже аргументи щодо реставрації завжди “розбиваються” об аргументи забудівників про економічну “недоцільність” реставрації на противагу новому будівництву.

№2

Вул. Січових Стрільців, 18. Житловий будинок, 1827 р.

Це поки що єдина будівля в місті, у якій проводиться реставрація. Весь процес перебуває під наглядом львівських архітекторів. Через те, що цей будинок створював загрозу для цілого кварталу, спочатку його хотіли знести. Основна його біда – це руйнування мереж водопостачання та каналізації, внаслідок чого відбувалося постійне підмивання ґрунтів і будинок почав «розповзатися».

№3

Вул. Мельничука, 14. Будинок повітового староства, 1842 р.

Ця будівля вже давно занедбана та порожня, але вона має історичну цінність для міста. Навіть з поверхового огляду зовні зрозуміло, що її стан катастрофічний. Зруйнований фасад, пошкоджений фундамент будівлі, всередині все прогнило. Масла у вогонь підливає й будівництво, яке ведеться поряд. Цей будинок вимагає негайного втручання реставраторів, інакше в майбутньому він може нести загрозу для сусідніх споруд, зокрема обласної філармонії. Зауважимо, що спорудження нового будинку поряд починалось за відсутності виконання так званого “Історико-містобудівельного обґрунтування”, що є обов’язковим у разі нового будівництва в охоронній зоні сусідньої пам’ятки.

№4

Вул. Галицька, 14. У минулому – лікарня при колегіаті, тепер – торгівельна точка, 1737 р.

Найстаріша будівля Івано-Франківська теж перебуває у плачевному стані через неналежну експлуатацію та відсутність капітального ремонту, якого потребує цей будинок, враховуючи його поважний вік – 278 років. Зокрема, на фасаді з правого боку добре видно сліди руйнування козирка даху. Оскільки тут постійно ходять люди, не виключено, що жертвою падіння шматка штукатурки чи цегли може стати випадковий перехожий.

№5

Вул. Галицька, 39. Житловий будинок, 1846 р.

Цей будинок теж не оминула доля його сусіда. Його проблема – обвалювання фасаду практично на голови перехожих. Судячи з екрану, який встановили над вивіскою магазину «Шарм», козирок обвалювався неодноразово. Також помітні тріщини збоку на стіні, на рівні 3-го поверху. Та замість того, щоби провести ремонт споруди, тут лише встановили захисний екран, який не завжди може врятувати.

№6

Вул. Левка Бачинського, 9. Житловий будинок

Тут також серйозні проблеми з фасадом будинку, який вже обвалювався. З того часу нічого не змінилося, кожної миті цеглина може впасти перехожому на голову, бо це ж центр міста і тут завжди людно. Також помітні тріщини на стіні будинку.

№7

Вул. Шеремети, 4. «Кам’яниця двірська», ХVIII ст.

На відміну від свого сусіда, ця будівля не зазнала реконструкції. Характерним для будинку є рослинність на фасаді, що свідчить про те, що за ним ніхто не доглядає. Тріщини на стінах «кричать» про потребу негайної реконструкції або хоча б капітального ремонту. Попри те, що ці будинки муровані на віки, в умовах сучасної нещадної експлуатації їм довго не протриматись. Також великим злочином є нова незаконна добудова третього поверху на сусідньому будинку (Шеремети, 2).

№8

Вул. Шевченка, 43. Житловий будинок, 1931 р.

Будівництво житлового комплексу поряд зробило цей житловий будинок вкрай нестабільним. Річ у тому, що у ньому перестінки дерев’яні, і через активне будівництво вони можуть зруйнуватися. Мешканці звертались до колишнього міського голови Віктора Анушкевичуса з проханням зупинити будівництво, але, наскільки нам відомо, воно продовжується. Тут теж все почалося за відсутності виконання так званого “Історико-містобудівельного обґрунтування”.

№9

№10

Майдан Шептицького, 8. Колись – Колегіальний костел Пресвятої Діви Марії, тепер Музей мистецтв Прикарпаття, 1672-1703 рр.

Майдан Шептицького, 22. Костел Єзуїтів (Собор Святого Воскресіння), 1753-1763 рр.

Після спорудження поруч торгового центру на фасаді та фундаменті музею з’явились помітні неозброєним оком тріщини, які в майбутньому будуть рости, якщо не вжити термінових заходів. Такі ж тріщини є і на стінах Катедри, особливо з лівого боку храму, на рівні вікна вгорі.

Це короткий список будівель у центральній частині Івано-Франківська, які не тільки можуть зруйнуватись самі, але й несуть потенційну загрозу для інших будинків, їхніх мешканців і навіть випадкових перехожих. Всі ці об’єкти, окрім двох останніх, належать приватним особам, на яких і лежить відповідальність за їх збереження. Якщо люди, які живуть у старовинних будинках, не зрозуміють, що ніхто не зробить за них ремонт і не перекриє дах, якщо вони не візьмуть на себе відповідальність за власне житло, а влада не буде сприяти їм у цьому і не фінансуватиме проекти реставрації старовинних будинків, то за кілька десятків років ми можемо втратити більшу частину будівель, що складають історичну спадщину нашого міста.

КОМЕНТАР:

Ігор ПАНЧИШИН, керівник міського відділу охорони культурної спадщини:

«Наша найбільша проблема – це те, що в попередні роки велася нерозумна, стихійна експлуатація архітектури, і тому знищено багато базових речей: мережі водовідведення, зіпсованість ґрунтів. Друге – це те, що свого часу це все було державним, а потім почало швидко приватизовуватись, бо у кожній хаті має бути господар. Проте не було проведено інвентаризації, не було з’ясовано стан всіх приватизованих об’єктів.

Як завжди, основними винуватцями такої ситуації є люди. Саме їхня безвідповідальність і недалекоглядність призводять до руйнування пам’яток архітектури Івано-Франківська. За великим рахунком, більшість будинків, які мають культурну та архітектурну цінність, перебувають у приватних руках. У місті тільки вісім будівель за законом не підлягають приватизації: СБУ, міський суд, вокзал, пошта і ще деякі.

Якщо більш детально говорити про ситуацію з руйнуванням будинків, тут є дві основні проблеми: неінвентаризованість архітектурного фонду та фізичне старіння. Востаннє в Україні якісна паспортизація і тотальна інвентаризація проводилися ще у 1980-х роках. Пізніше в Івано-Франківську була повністю ліквідована реставраційна система, а разом з нею і сама процедура реставраційних робіт.

У місті немає професійних ліцензованих архітекторів-реставраторів, кваліфікованих виробничих реставраційних фірм і виконавців окремих видів реставраційних робіт. Проте є велика надія, що з децентралізацією влади питання охорони архітектурних пам’яток перейде на місця, що дасть змогу створювати комісії та інспекції, які будуть займатися моніторингом і контролем експлуатації та збереження цих об’єктів.

Вирішення більшості архітектурних питань в історичному місті повинно починатися з їхнього розгляду охоронцями спадщини. А в нас це не виконується повною мірою. На жаль, у нашому відділі працюють лише двоє людей і немає відповідних служб – юридичної, інспекційної, контролюючої.

Цікавим прецедентом є «відносини» нового закону «Про містобудування» та закону «Про охорону культурної спадщини». Фактично, вони б мали доповнювати один одного, співіснувати у гармонійному симбіозі. Натомість закон «Про містобудування» живе своїм окремим життям, і виникає така колізія, що люди, які дотримуються цього закону, часто завдають шкоди культурним пам’яткам, не завжди навіть усвідомлюючи це. І найголовніше, що вони «чисті», бо чинили згідно з новим законом, який не надто звертає увагу на питання охорони культурної спадщини».