Чи то яйця з «курника Фаберже», чи вороже коріння у нинішніх цін?

Сьогодні рубрика «Гарячий схід» вимушена зробити крутий віраж. Не на лінії зіткнення, а у продовольчому секторі життя окупованого Донбасу, оскільки він теж має значення для розв’язання конфлікту.

Цієї осені ми вже писали, які страшні ціни на продукти (в 3-4 рази вищі за наші) встановила для своїх громадян влада так званих «ЛДНР». Деякі аналітики вбачали у цьому одну із передумов повернення Донбасу в лоно України. Мовляв, люди не витримають цинізму вітрин і попросяться туди, де все дешевше, пише Галицький кореспондент

На даний час мусимо зауважити, що цей аргумент повернення майже втрачено. І не тому, що сепаратисти змилувалися над своїми підданими та знизили вартість товарів. Навпаки – не на свою користь спрацювала Україна. Чи то побоялася повернення «блудного сина»? Чи то хтось принагідно синхронізував з сепаратистськими цінами тутешні, щоб наскладати собі свіжих мільйонів? Але маємо факт: у мирних містах заходу України ціни на продукти першої необхідності вже майже наздоганяють ті, що закріпилися в окупації. Проілюструємо сказане прикладами Донецька та Івано-Франківська, хоча шахтарська столиця у вогні війни, а наш обласний центр – під мирним небом. Та все ж.

Влада окупованого краю, яку люди доймають (здебільшого інкогніто по телефону) за цінову ситуацію, традиційно вмикає стару пластинку: мовляв, це Київ війною та продуктовою блокадою спровокував таку дорожнечу. А споживачі в атмосфері постійного страху й не заїкаються, що через блокаду з українського боку продукти в Донбас давно постачає Москва. Тож нарікати на Київ щонайменше запізно. Як відомо, у Білокам’яній продукти давно набагато дорожчі за наші, бо там їх собівартість вища. А благодійних цін для прилавків Донбасу «русский брат» не вводить.

Але ж чому з кожним днем дорожчають продукти на мирній території України? Ви помітили, що зараз ніхто нам цього не пояснює? Колись хоча б лунала якась риторика. Але яке вона мала значення? Уряд заявляв, що причин для підвищення цін нема, тож виходить, що вони росли безпричинно. Міністри аграрного сектора казали, що країна вирощує хліба та овочів більше, ніж ми можемо з’їсти, але вони так вперто дорожчали, буцімто все до крихти завозиться сюди з-за морів-океанів. А ще чиновники любили пояснювати нам кошторисну наглість ажіотажним попитом (щоб люди сварилися між собою?) або сезонним стрибком цін (в результаті покупці вже й не зовсім розуміють, коли який сезон починається і закінчується). То що маємо зараз?

Подивилася вчора на ринку, скільки коштує десяток яєць (вже 29 грн.!), і подумала, що вони з курника Фаберже. Насправді ж вони – з української птахофабрики. А в автобусі почула, що пішов якийсь дідусь до аптеки за пігулками для апетиту, та як побачив ціну, потрапив до лікарні з інфарктом. Того ж дня у невеликому магазині продавщиця плачучи скаржилася покупцеві, як їй важко працювати – бо хтось від дорожнечі багатіє, а вона залишається перед народом крайньою. Вже вкотре її криком питають: «Чому у вересні міністри заявляли, що цукор буде дорожчати з нового року, коли закінчиться вироблений із буряка старого урожаю, та насправді він вже два місяці росте в ціні?» Якби лише цукор, а то ж все без винятку.

Звичайно ж, знайдуться розумники, які одразу прив’яжуть сюди долар, хоча цілу осінь він тримався стабільно, на відміну від роздрібних цін у магазинах, у маркетах та на ринках. Потім згадають бензин, який теж практично не дорожчав. А далі вкажуть на якісь дорогі складники товарів… І, звісно ж, торкнуться теми війни.

На жаль, багато так званих патріотів вже вимовляють слово «війна» як мантру. Щоправда, задля своїх інтересів. Те, що військове протистояння потребує величезних ресурсів, відчув кожен із нас і всі ми разом. Всі, крім сфери торгівлі і виробників продукції, які з наших кишень покривають свої ймовірні втрати. Механізм простий: сьогодні в магазині один цінник, а вранці наступного дня вже пишуть інший, бо у накладній на новий товар зазначена інша вартість. Як наслідок, зиск з того мають обидві сторони. І здається, що тим, хто благословить таке партнерство, теж хотілося б, щоб війна тягнулася якомога довше, бо нею можна прикрити все. Про це з болем говорять на Донбасі і звертають увагу ось на що.

Міжнародні та внутрішні кредити, транші, благодійні внески – звідусіль йдуть гроші на війну, тобто на потреби армії. Крім того, 1,5% військового збору з усіх працюючих в Україні (навіть на цивільно-договірних умовах) спрямовані туди ж. Додаткові витрати державного бюджету теж кладуться на кін бажаної перемоги. Народ відмовляє собі в усьому. То чи не гріх морити його ще й захмарними цінами? Тим паче, що серед покупців – тисячі тих, чиї батьки, сини, брати та сестри воюють на сході України. А скільки бійців вже життям заплатили на цій війні?!

Зі сльозами на очах говорять про це усі, в тому числі й ті, хто з Україною в серці змушений залишатися на гарячому сході. Окрім того, що вони перебувають у постійній небезпеці, на них ллються свіжі дози їдкої пропаганди, спровокованої цього разу цінами в Україні. «Ось бачите, як ваша Ненька вкотре потурбувалася про народ! Отож не грайте дурня, а приходьте завтра під нашим прапором до Мотороли на борщ», – насміхаються з українців прибічники «ДНР». Зауважу для тих, хто не знає: Моторола – це рудий ватажок сепаратистського батальйону. А борщ згадано у тому контексті, що за недавніми підрахунками «молодої республіки», трилітрова каструля цієї страви обходиться там у 116 гривень. І це, мовляв, недорого. Але ж в Івано-Франківську (завдяки ціні на м’ясо) борщ значно дешевший. І так повинно бути всюди і з усім, бо інакше жорстко постане питання: чи не вороже налаштовані до свого народу ті, хто формує та впроваджує політику цін на мирній території України?