Чи витримав Івано-Франківськ випробування фестивалем сучасного мистецтва?

Отямившись після важкої праці, творці фестивалю «Порто Франко ГогольФест» розповіли, як вони змінюють одне з головних міст західної України.

Взагалі-то «Порто Франко ГогольФест» – це те, чого не може бути. Провести масштабний фестиваль сучасного мистецтва – п'ятиденний, з купою іменитих українських і зарубіжних гостей, що проходив то одночасно, то по черзі на добрих двох десятках локацій, від муніципальних театрів і музеїв до маршруток і площ; з оргкомітетом, що об'єднав дві амбітні команди – івано-франківську Porto Franko і ​​київську ГогольFest; з неймовірною логістикою, яка драматично залежить від міської влади і не завжди надійних спонсорів; з, що теж важливо, вільним входом на всі події фестивалю! І де? Не в Києві і навіть не в Одесі чи Львові, а в маленькому, провінційному Івано-Франківську, пише cultprostir.

Але «те, чого не може бути», відбулося, і, що найдивніше – з безперечним успіхом. Треба було бачити ці радісні натовпи людей, які бродили містом, намагаючись встигнути з однієї події на іншу – місцевих, які втратили свою провінційну настороженість, і столичних, які розгубили свій снобізм; чергу людей в піжамах і нічних сорочках (такою була залізна умова з боку організаторів) перед входом в міський драматичний театр на нічне бдіння з літературним класиком Тарасом Прохаськом і ансамблем Sed Contra; аншлаг на всіх(!) заходах, від концерту музики бароко в величезному фойє залізничного вокзалу до літературних перформансів в камерних зальчиках. 

Зараз, коли організатори та учасники нарешті «видихнули», Сultprostir запитав у них про те, що зробив Івано-Франківськ для сучасного мистецтва і що воно дало йому взамін, а також про те, що тепер збирається робити команда фестивалю, щоб не розплескати досягнутий успіх.

Тарас Прохасько (письменник)

Чи витримав фестиваль сучасного мистецтва випробування Івано-Франківськом? Чи витримав Івано-Франківськ випробування фестивалем сучмистецтва?

Я вважаю, що так. Я не схильний до того, щоб у мистецьких випадках уявляти наперед, що має бути, і потім судити про них за тим, наскільки це збіглося з реальністю. Цей фестиваль, мені здається, був успішний. І навіть недосконалості, які проявилися під час нього, були не менш важливими, ніж очевидно вдалі речі. Я би сказав, що завдяки «Порто Франко Гоголь Фест» місто відкрило у собі нові можливості.

Ілля Разумейко (куратор програми експериментальної класичної музики, автор опери-реквієму IYOV)

Що фестиваль зробив такого, чого в Україні ще не було?

В одному лайнапі, в рамках одного фестивалю виступили примадонна европейської оперної сцени Лєна Бєлкіна, яка співала Баха та Генделя у залі залізничного вокзалу, та накачані хлопці із Brutto із своїми революційними кричалками. Вперше в Україні відбувся проект «Електроакустична церква», в якому алгоритмічна електронна музика та відео-арт заповнили простір барокового костьолу.

Відбувся шестигодинний(!) нічний перформанс «Відчуття присутності» із медитативною музикою Мортона Фельдмана та голосом Тараса Прохасько, після якого не лунали жодні аплодисменти та не дзвеніли жодні дзвоники: люди спокійно продовжували спати на матрацах, які перед цим на протязі багатьох років проїхали десятки тисяч кілометрів шляхами «Укрзалізниці».

Андрій Кошман (програмний директор фестивалю, соліст опери-реквієму IYOV)

Які події в рамках ПФГФ, за вашими спостереженнями, вдалися найбільше?

Як програмний директор, я намагався рознести в часі максимально цікаві заходи. З-поміж понад ста подій разом із командою ми обрали хедлайнерів, які не перетиналися в часі і глядачі могли послідовно відвідати основні майданчики, а хто не встиг – подивитися онлайн-трансляцію.

Цьогоріч на фестивалі можу виділити театральну, а також програму експериментальної та класичної музики. З першої хотілося б відзначити виставу Влада Троїцького «Собача будка». Вона відбулася при переповненій залі, як і всі інші театральні заходи. Франківськ взагалі вразив зацікавленістю у сучасному мистецтві. Також мені сподобалася моновистава Werther! Магдебурзького театру. Актор Раймунд Відра тримав увагу глядачів до останньої секунди. Думаю, що й опера IYOV, яка завершувала театральну програму, не лишила франківців байдужими. Зізнаюся, що набагато більше мене здивували аншлаги у філармонії на симфонічних концертах. Куратор напрямку експериментальної музики, композитор Ілля Разумейко потішив оригінальними концепціями концертів.

Чого тільки вартує акція на залізничному вокзалі, де в той день зібралося людей більше, аніж на Вічевому майдані. І всі вони прийшли слухати барокові арії! Не всі почули, не всі навіть змогли наблизитися, але ж прийшли. Акцію «Децентралізація» із музикантами у маршрутних таксі бачив лише у записі, але вираз обличчя городян багато про що міг розповісти. Не кожен був готовий сприйняти класику в маршрутці. Помітив також, що представники старшого покоління з осудом реагували навіть на денні саундчеки сцени альтернативної музики. Але ж мистецтво не стоїть на місці. Трансформується з часом, змінюємося і ми.

Одним із небагатьох заходів, де заснув, і, між іншим, гарно виспався, був нічний концерт музики Мортона Фельдмана у виконанні ансамблю Sed Contra, а також нічні читання Тараса Прохаська у супроводі віолончелі, рояля, ударних та контрабаса. Цей проект трансформувався у оперу-сон «НепрОсті» і вже існуватиме поза фестивалем. Тепер глядачі і в Києві зможуть побачити його на Atlas Weekend вже в липні.

Богдан Кутєпов (тележурналіст, учасник фестивалю)

Ваш особистий precious moment фестивалю?

Ми сиділи вночі в андеграундному закладі BarDuck, який перетворився в ці дні на неофіційну, але цілком істотну фестивальну локацію. За сусіднім столиком сиділи власник закладу з друзями і два пацанчіка, які ніби щойно зійшли з полотен Івана Семесюка. І я з подивом спостерігав, як випадково заблудших пацанчіків не виганяли, не чмирили, а пригощали коктейлями і розказували, чого «гомосєків не варто валити». Пацанчіки щиро не розуміли, як це так, але було видно, що десь глибоко в них щось муляло: як це нормальні тіпи таке кажуть? Може, ті геї й справді не такі страшні? Всі на терасі сприймали це як ще один перформанс, у якому франківські гопніки, самі того не підозрюючи, грали головні ролі. І перформанс вдався.

Ніде так гостро не відчувається патріотизм, як у тисячах кілометрів від дому. Ніде так сильно не відчувається міць сучасного мистецтва, як у місцях, далеких від мистецтва. Звісно, Станіслав – не провінція, має власні культурні феномени, певне життя. Однак досі ніколи так концентровано і в такий короткий проміжок часу тут не відбувалося чогось подібного. Під час «Порто Франко Гоголь Фест» все місто перетворилось на фестиваль. Мені це нагадувало Стокгольм, де я побував під час «Євробачення». Окрім хіба що спальних районів, усе налюднилося учасниками фесту, вони були скрізь, волонтерів було видно по футболках із символікою, а музикантів, художників, акторів видавали погляди. Їдучи в маршрутці, можна було випадково зустріти організаторів.

Найбільше мене вразило, як перенесення великої мистецької події в якусь умовно непризвичаєну до цього місцевість може змінити весь хід подій. Оперна співачка на вокзалі – вона розірвала шаблони про залізницю в мізках багатьох пасажирів. Люди на вокзалі або кудись їдуть, або звідкись приїхали, або прийшли купити квитки. Натовп, перекриті входи: що це, пожежа? Замінування? Отакої: симфонічний ансамбль і оперна діва! А музичний перформанс у маршрутці – це точне попадання в аудиторію такого експериментального фесту. Франківськ залишиться надовго просотаний знаками, згадками, символами і спогадами. Можна буде через рік або два побачити там стару афішу чи щось таке.

Було б добре проводити «Шешори» щораз в іншому селі біля річки. Фестиваль кіно про права людини DocudaysUA має спробувати хоч разок перенести програму в Житомир, а краще – Коростишів. Уявіть всіх цих шведських ЛГБТ-активістів і французьких режисерів, які приїхали на міжнародний кінофестиваль «Молодість» в Умань, в Пирятин. Найкращим свідченням проникнення культури в локацію і міста в мистецтво став «перформанс» за участю «свободівця», який хамив художнику про невдалий перформанс і намагався пошкодити камеру журналістові, який це знімав. Мистецтво трансформує простір. І найкраще це демонструвати не в PinchukArt Centre, а в просторах, які відтінюють сильніше.

Юрій Филюк (івано-франківський підприємець-ресторатор, керівник компанії «23 ресторани», співзасновник проекту «Тепле місто»)

Як вам здається, чи матиме фестиваль 2016 року тривалий ефект для міста?

У чому перевага масштабного фестивалю для такого міста як Франківськ? Коли ГогольFest відбувається у Києві, він покриває лише якусь його локальну частину, тим часом як саме місто живе у звичному ритмі. А у випадку з Франківськом – це масштаб, який накриває все місто і переключає його на інший ритм життя. Занурює його у мистецтво, проходить його наскрізь, і мистецтво починає взаємодіяти зі звичайними мешканцями. Саме так і відбулося під час «Порто Франко Гоголь Фест». І в цьому є, з одного боку, цікавий соціальний експеримент, а з іншого – дуже крутий тренінг, я б сказав – оскільки все ж таки це нові, незвичні для місцевого традиційного суспільства мистецькі форми. Адже сучасне мистецтво провокує, задає питання. І радує, що ці форми були сприйняті – практично на всіх подіях фестивалю були аншлаги, люди радо сприймали все, що їм пропонувалося.

Але треба розуміти, що під час фестивалю є певний ефект ейфорії, а пізніше приходить переосмислення. Так і тут – після фестивалю з’явилися питання щодо муралів та деяких інших речей – наскільки це треба місту, наскільки це гарно і т.п. Це зрозуміла реакція – йде певний відкат, повернення у звичні, традиційні рамки. Але в цілому – це безперечно крутий експеримент. Столична складова і складова місцева дуже цікаво наклалися на розмір міста і на його особливості. Вийшло досить тепло і в той же час по-сучасному.

Що буде далі? Це залежить від грамотності тих людей, які надалі розвиватимуть у місті ці сучасні мистецькі складові, від того, чи знайдуть вони правильний баланс у просуванні цього мистецтва у традиційному середовищі, щоб воно поступово, порційно і, головне, органічно заходило у місто, не викликаючи супротиву і відторгнення, а розвиваючи суспільство.

Роман Григорів (креативний директор фестивалю, автор опери-реквієму IYOV)

Які є думки щодо майбутнього цього фесту?

Я бачу два різних напрямки розвитку цього проекту: створення у Франківську постійно діючої міжнародної платформи PORTO FRANKO із залученням європейських митців та інституцій, проведення як масштабних фестивалів, так і локальних мистецьких акцій, колабораційних проектів. І по-друге, проведення PORTO FRANKO в інших країнах світу, тобто зробити цей фестиваль мандрівним.

Все це працюватиме на досягнення однієї мети: популяризація Івано-Франківська в якості нового мистецького епіцентру. Тобто у 2024 році статус культурної столиці Європи має бути у Франківська.