Цілком не санаторна зона: репортаж з прикарпатської тюрми посиленого режиму

Замріяному туристові, який прямує автобусом попри Коломию до курортного Буковелю, спочатку доведеться впертися поглядом у трохи моторошний краєвид – високий паркан з колючим дротом у селі Товмачику.

Усі ми, місцеві, знаємо, що тут розташована тюрма. А правильніше – виправна колонія посиленого режиму середнього рівня безпеки №41, пише Дзеркало Коломиї. Раніше, десь до середини 60-х років минулого століття, тут був фанерний завод. Ідеальнамісцевість для виробництва і для відпочинку – зовсім поруч з одного боку залізниця, з другого боку дихає на всі свої легені тисовий заповідник. Вже коли на місці заводу постала виправна колонія, але ще гуділи рейки під вагонами, завантаженими тоннами дерева, у колонії на повну силу йшло виробництво. Тепер за колючим дротом виробництво ледве жевріє, переконливих розмірів цехи спорожніли. Нема постачання, – з сумом розводять руками працівники установи. Зрештою, призначення виправної колонії полягає дещо в іншому, аніж у вирощуванні передовиків виробництва.

Коли, пройшовши невеличкий коридор з кількома скрипучими залізними дверима, потрапляєш на територію «зони», відчуття часу в момент змінюється: він тут не йде, а сонно волочиться. Велика охайно доглянута територія майже порожня; подекуди трапляються сірі й темні постаті засуджених. Вони пересуваються безгучно й намагаються не потрапляти цивільним на очі. Смиренні, як овечки. «Нехай їхня поведінка не вводить вас в оману, – пояснює наш проводир старший інспектор Іван Федорчук, – на волі вони поводилися зовсім інакше. І коли вийдуть звідси, від їхньої «смиренності» не залишиться й сліду. Хоча у багатьох відбувається переоцінка цінностей. Перевиховають їх тут чи не перевиховають, але більшість навчиться цінувати волю. І перше, аніж на комусь «зірватися», як вони говорять, добре подумають. Багато з наших «клієнтів» повертаються до сімей і ведуть нормальний і цивілізований спосіб життя».

Раніше в колонії відбували покарання тисяча, а то й більше порушників закону з цілої України. Тепер відпав Крим, відпали окуповані території Донбасу. Масова амністія екс-президента й екс-зека Януковича у 2014 році відкрила двері на волю з Товмачицької тюрми для 260 засуджених. А оце нещодавно за «законом Савченко» на волю з цих стін вийшли 70 засуджених, готується ще чимала партія.

На нинішній день у колонії відбувають покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини 330 чоловіків, переважно – за вбивства, грабунки, нанесення тяжких тілесних ушкоджень, за зберігання й розповсюдження психотропних та наркотичних речовин тощо. Сидять у колонії не лише агресивні й соціально небезпечні типи. Є свої «філософи» й «проповідники». Контингент урізноманітнюють декілька голів райдержадміністрацій, – ці сидять за отримання хабара. А від початку війни на Донбасі загриміли у буцегарню в Товмачик п’ять бойовиків з Донецької та Луганської областей. Усі – за статтею 260 КК України (участь у діяльності не передбачених законом воєнізованих формувань).

Заступник начальника колонії з соціально-виховної та психологічної роботи Василь Мочернюк розповідає, що, як тільки бойовики потрапили сюди, панічно злякалися за своє життя. Працівники колонії мають досвід ставлення «зеків» до різної категорії засуджених. А тут – щось зовсім нове. І як їх сприйме специфічне середовище? Про всяк випадок вирішили на якийсь час «сепарів» ізолювати. Аби подалі від гріха. З часом ті адаптувалися. Один з них влаштувався на працю в пекарні. Місить дріжджі разом з гуцулом із Верховини, котрий сидить за наркотики.

Як засуджені відбувають термін? Демократизація всіх суспільних інституцій не пройшла осторонь і тюрми. До 2004 року засуджені мали більше обов’язків, аніж прав, – пояснює старший інспектор. – Тепер навпаки. Режим утримання максимально пом’якшено. Засуджені можуть отримувати продуктові передачі у необмеженій кількості. Бажаючі мають право користуватися комп’ютером, з забороною доступу до соцмереж і деяких сайтів. До 2004 року праця на території була їхнім обов’язком. Тепер вони мають право вибору – працювати чи ні. Відверто кажучи, переважна більшість відразу цим правом скористалася. Працюють одиниці. Інші у різний спосіб убивають час.

Сірі й благі чоловічки вештаються собі туди-сюди, занурені у власний світ. Хтось грає в шахи, хтось читає книжку чи листа з дому, хтось порається в господарській частині або в харчоблоці. До речі, засуджені самі печуть хліб, як-от згаданий уже бойовик з Донецька. Або стали богомільними, як Максим Фоміних з Луцька. У неділі й свята він виконує обов’язки пономаря у тюремній церкві. Інтелігентна манера триматися й розмовляти видає в нім інтелект. Так і є, – має вищу освіту. Запитуємо, за що сидить. Кидає погляд на майора, котрий нас супроводжує: «Казати правду чи…?». Майор мовчки посміхається. Пономар виважено так переконує: убив людину, захищаючись. Отримав дев’ять років за навмисне вбивство. Половину терміну вже відсидів. Розлучений. У колонії його відвідує мама.

Ще знайомимося. Старший днювальний у спальному корпусі Віталій Роїк з Чернівців.“Бився з пацаном”, – прямодушно зізнається. Той скотився в річку й утопився. Впаяли 14 років за навмисне вбивство… Безневинне пояснення хлопця наш штатний проводир слухає з іронічною посмішкою, мовляв, ну-ну, фантазуй собі, хлопче.

Вже на виході з «зони» нашу увагу привернув худорлявий дідок. Він підсапував грядку під саджанці. Олександр Кутузов з Чернівців. Має 60 років, четверо дітей і троє онуків. Біс попутав діда убити шваґра. Каже: «Здали нерви». Заштрикнув шваґрові ніж трохи вище серця. Засуджений на 9 років виправних робіт. Так жорстока доля на старості свиню підсунула…

«Перш ніж потрапити в своєрідне середовище, новий засуджений певний час перебуває у карантині, де ретельно вивчають його характер і схильності, – пояснює тюремний психолог Андрій Назар. – Опинитися в ізольованих умовах проживання – це величезний стрес для чоловіка, який потрапляє у «зону» вперше. Хтось переносить випробування стоїчно, хтось відсторонено, а хтось надто трагічно. Ведемо довірливі бесіди також з тими, кого жорсткі нестатутні правила «зони» відторгнули від колективу. Фізично над ними інші засуджені не знущаються, однак створюють для них психологічний дискомфорт. Останні перебувають під нашою пильною увагою, як і ті, котрі схильні до суїциду. Для них, як і для будь-якого іншого засудженого, який переживає тимчасову депресію, на території колонії діє реабілітаційний центр, своєрідна оаза серед гнітючої й одноманітної буденності. Цікаво спостерігати, як у багатьох раптом прокидаються приспані на свободі обдарування, найчастіше – до живопису, віршування, співу».

Зрештою, не така вже тут гнітюча атмосфера, як може здатися відвідувачу на перший погляд. Засуджені беруть участь у футбольних турнірах навіть з цивільними командами, ставлять у клубі концерти на різні свята, виготовляють сувеніри. В колонії успішно функціонує вечірня школа й ПТУ, які видають атестати й дипломи загального взірця. Наприклад, згаданий нами «інтелектуал» Максим Фоміних, реабілітолог за цивільним фахом, здобув у колонії спеціальність електрогазозварювальника. А що? На волі ще й як може знадобитися!