Два дні в трикутнику
Фестиваль «Трикутник» з року в рік (цього року це вчетверте) дорослішає, а його амбіції та бажання пожвавлюються. Коло друзів, які зустрічаються на «Трикутнику», стає ширшим, і воно радо приймає до себе нових членів. Аби те коло, а радше трикутник, був справді тим місцем, куди хочеться повернутись ще і ще, наша команда працювала ще від початку зими.
А за два тижні до фесту головні організатори переселились до наметів вже безпосередньо на локації в лісі, щоби облаштовувати все якнайкраще, пише Збруч
Сам фестиваль починався з маршрутки номер сім на вокзалі, звідки всіх гостей відвозили до «кладки». Кладка – то символічний міст між буденністю та магічним світом «Трикутника», а насправді, то це перехід через річку Прут. Дорога до «Трикутника» є складною, тому квест «знайди дорогу» проходять найсильніші духом. Але заблукати цього року було важче, адже вказівники на фестиваль не так часто перекручували невідомі «активісти». Якщо говорити про місцевих, то вони вважають той горб, де розташовується «Трикутник», своєю власністю. В їх розумінні це означає, що можна робити все, що заманеться. Наприклад, пролізати безкоштовно на фестиваль або агресивно поводитись з волонтерами. Але були також мешканці сіл Воскресінці і Грушів, які багато і активно допомагали в облашуванні локації.
Іванка Шкромида: «Ми обрали удалену від міста локацію. Так, діставатися туди важко. Але такі красиві місцини чомусь люблять усамітнюватись. Ми хотіли створити атмосферну єдність мистецтва і природи. Хто не пошкодував своїх фізичних сил, аби дістатися туди, той мусив відчути щось більше, ніж просто факт присутності на фестивалі».
Цьогоріч програма була доволі різноманітною і самодостатньою, сформованою так, що відвідувачі могли потрапити на кожну із запланованих акцій: музичну, літературну, кіно, йогу на острівці східної культури та різноманітні майстер-класи і виставки картин. Різьбяр по дереву з Вінниці сказав мені на вокзалі, поки чекав на свій потяг, що йому дуже сподобалась гостинність фесту, бо за ним доглядали, як за членом сім’ї, навіть їжу приносили безпосередньо до точки продажу прикрас, а не поставили біля ятки і забули про нього.
Олена Бойцан, організатор арт-майданчика: «Арт-майданчик на фестивалі “Трикутник” – це ніби фестиваль у фестивалі. Майстер-класи почались трошки пізніше, але вони були цікавими. Майстри – великі молодчиночки, навчали всіх охочих. Були в нас і початківці, які ще ніколи не проводили майстер-класів, але справилися на відмінно. Великим плюсом було те, що прикраси були виключно ручної роботи, розмаїття тішило, бо кожен міг знайти щось до смаку. Про виставку картин можна говорити окремо. Мене дуже вразив твір, що народжувався на очах, під час майстер-класу з акварелі. Дітки теж не залишились без уваги, бо були зайняті розвагами та конкурсами з клоунами, а ще їх розмальовували аквагримом. Доки мамі малюють мехенді, дітям малюють на обличчі улюбленого персонажа з казки або улюблену тваринку».
Минулого року існувала одна сцена, яка трималася на доброму слові, і всі учасники, хто на неї видряпувався, добре то пам’ятають. Цьогорічний фестиваль виріс аж на дві сцени: на одній виступали музичні гурти, а іншою володіли письменники, театрали та український короткий метр від молодих режисерів. Однією з родзинок фестивалю став острівок східної культури, який жив своїм життям: сахаджа-йога з релаксаційними розвагами, що дозволяли краще ознайомитись зі своїм тілом. На арт-майданчику можна було все встигнути.
З невеликих мінусів, не тільки арт-майданчику, але загалом фестивалю – це графік, який дещо змістився у часі. Тож відвідувачі і майстри не завжди могли зорієнтуватись, що/де в якій почерговості відбувається. Багато обурень було через те, що в перший день не було музики. З цілком поважної причини – згорів генератор, а на місці і поблизу не було запасного, тому його везли аж зі Львова. Проте гості фесту мали нагоду розчинитись в красі краєвидів і лісу, вивчити всі тенденції художнього мистецтва і літератури, навіть познайомитись з усіма гуртами вживу, відчути, що ти єдиний з природою й мистецтвом.
Літературна сцена першого дня взяла на себе місію розпочатися швидше і розбавити загальний обурений настрій відвідувачів. Але їхній настрій поступово умиротворювався, бо мистецтво таки творить дива. Зате письменникам та театру «Склад 2.0», які виступали в суботу, дісталась вся вдячна глядацька увага і хороша погода. Люди сиділи на солом’яних тюках, знеможені сонцем, яке палило голову і були захмелені молодим вином поезії, прози та театру.
Музика стартувала щойно вночі, але до цього моменту дожили лише ті, хто мав найбільше терпіння і найбільше натхнення танцювати до упаду. Хоч їх було мало, але від них віяло таким драйвом, що навіть будь-який фестиваль а-ля Захід може погризти лікті. У музичній програмі взяв участь гурт «Dizexband», «Трикутник» став їхнім першим фестивалем. А перший фестиваль, як перша дівчина, незабутній. Виступав також гурт «ForgottenLizard», частина учасників якого прийшли пішки з Дніпра аж до Коломиї та Воскресинців. До того ж по дорозі їх встигли пограбувати.
Якщо проблему з генератором організатори вирішили максимально оперативно і конструктивно, то з погодою собі раду не дали, бо, на жаль, мольфарами не вродились, з гір сонця не закликали. Тож тим, хто виступав в дощ, окрема величезна велика подяка. І зрештою, у спокою дощу є своя атмосфера: бачиш, хто справжній і відданий мистецтву. Тих відданих якраз найбільше вразив розмірений спокій Тараса Прохаська і Олекси Коби, резидента «Станіславського феномену». Бо по хештегу фестивалю про них найбільше згадували. А імпротеатр «Пан Коцик» перемістився до лісу, де їхня імпровізована гра набула ще більшої казковості.
Особистим відкриттям для мене стала присутність на фестивалі двох неповносправних учасників: Христинки Сирової, письменниці з Івано-Франківська, і учасника гурту «FlyingSwan». Ці люди були світлом фестивалю. В їх присутності розумієш, що для справжнього мистецтва немає меж, що воно притягує навіть тих, хто, на твою думку, взагалі міг не з’явитись. Але ці люди є, і вони прекрасні.
Однією з помітних ознак росту якості цьогорічного «Трикутника» стали волонтери. Якщо минулого року їх можна було перерахувати на пальцях рук та ніг, то цього року їх було близько ста. Звісно, не всі працювали добре, але були такі «двигунчики», що можна було подумати, ніби вони організатори фестивалю, бо на їхніх плечах трималось, наприклад координування музики або готування їжі на польовій кухні.
Наталія Танасова, волонтерка: «Величезним щастям є знайомство з чудовими, такими теплими та яскравими людьми, за яким вже сумуєш, стоячи на вокзалі, і вже плануєш наступну зустріч. Любі волонтери, організатори, учасники гуртів, ви стали такі рідні! На фестивалі вперше українська мова стала такою легкою, що я почала забувати російську. Це була одна з маленьких мрій, котра здійснилась. Веселі пригоди в поїздках за гуртами та їх цікаві історії, люди під дощем та чудова музика, безсонні ночі та неймовірна кількість сил і натхнення, які невідомо звідки беруться, божественні краєвиди та атмосфера – це ті враження, які залишив “Трикутник” назавжди».
Окремо хочеться відзначити охоронців фестивалю. Здоровані в чорних футболках справляли не тільки враження сек’юриті а-ля Рембо, але справді виконували свою роботу якісно. Вони захищали волонтерів на чек-поїнтах від місцевих фраєрів, допомагали знайти машину, піднімали настрій і жартували, довіряли свої телефони, коли власні не дзвонили, і вислуховували все, що назбиралось в голові за цілий день. На власних очах бачила таку картину: заїжджає легкова машина на фестиваль, звідти виходить мужчина без квитка на фестиваль чи бейджика учасника. Охоронець з ним швидко говорить, машина вертається до входу і чоловік купує білет. Так що безпека фесту була на рівні, за що можна подякувати організатору Соломії Зінець-Мацишин, яка знайшла таких бравих охоронців, а також польову кухню.
Ми старались організувати аполітичний фестиваль, і багато хто називав нас безумцями, бо це не приносить нам дохід. Але ми все одно віримо у щире мистецтво і дякуємо всім, хто долучився до трикутної атмосфери. І дякуємо тим, хто викидав сміття в смітнички, хто посміхався і намагався змусити поїсти. Ми тішимося, що ви були з нами. Ми працюватимемо над помилками, щоби наступного року фестиваль став ще кращим.
