Назар Гулик, IT-підприємець переїхав у 2007-му
Мені було некомфортно в університеті в Івано-Франківську, я відчував, що деградую. Переїхав, тому що хотів розвиватися
Моя історія в Києві почалася після вступу в Могилянку. До того жив у Франківську, закінчив школу, один рік навіть встиг повчитися в університеті.
Я був дуже веселим хлопцем, знав багатьох людей з різних тусовок. Франик – це місто, в якому за вечір можна побачити десь 80% своїх друзів, сусідів, однокласників. Ще я пластун – це така скаутська організація, яка дала мені додатковий набір цінностей, якими я тепер керуюся, наприклад, постійне бажання розвиватися, пристрасть до пізнання світу. Щось у мені виховали батьки, а дещо вже сам прокачуєш, наприклад, навик комунікації з людьми.
Мені було некомфортно в університеті в Івано-Франківську, я відчував, що деградую. Переїхав, тому що хотів розвиватися. Франик не міг дати мені Могилянку. Якби Могилянка була у Франику, можливо, я й не переїхав би.
Спочатку думав, що Київ – це дно. Жив посеред Троєщини, на Фестивальному, щоби влістиу маршрутку я мав бути трошки реслером. Пам’ятаю один вечір – було дуже холодно, а я стояв на зупинці, слухав The Cranberries і думав, чи я вже починаю депресувати, чи ще ні?
Франик зараз дуже крутий завдяки людям та їхнім проектам
Перші три місяці було дуже важко через умови життя, а ще я трохи розслабився у Франику, а в Могилянці було дуже багато математики. У цей період я спілкувався переважно з тими, хто був у Франику, але розумів, що треба налагоджувати життя і взаємини тут. Вступив практично в усі могилянські організації – у «РадіоКвіт», студентське братство, команду з яхтингу, грав у футбол. Ходив на різні тусовки, знайомився з максимальною кількістю людей, мене це почало дуже розвивати. Також я зрозумів свої слабкі сторони в навчанні, просто втягнувся в процес – і стало легше.
Київ – це мій дім, мабуть. Я люблю його за людей, які навколо мене. Мені подобається, як він розвивається зараз. Оскільки я причетний до стартап-тусовки, розумію, що ми таки не другий берлін, але вже, може, третій чи четвертий. Тут дуже багато можливостей, усе дуже швидко розвивається.
Франик зараз дуже крутий завдяки людям та їхнім проектам. Думаю, усі вже чули про Urban Space та проекти Юрка Филюка (підприємець, керівник компанії «23 ресторани», співзасновник проекту «Тепле Місто», Promprylad. Renovation – ред.). Якби там була тільки міська рада, думаю, усе було б дуже сумно.
Якщо хтось хоче провести хороші, спокійні вихідні, без потоку туристів, як у Львові, смачно поїсти без значних витрат – їдьте хоча б на три дні у Франик. Просто погуляйте містом, випийте кави, поспілкуйтеся з людьми. Це дуже заряджає.
Юлія Куртяк, кастинг-менеджерка переїхала наприкінці 2011-го
Я до Києва переїхала у 16 років. У Франику займалася музикою, у мене музична сім’я, з 6 років навчалася гри на фортепіано, займалася вокалом, потім мене зацікавила гітара, тато навчив мене кількох перших акордів.
У 13 років зрозуміла, що хочу свій гурт. У музичній школі познайомилася з дівчинкою Соломією, яка також грала на гітарі, писала пісні, з нею поділилася своїм бажанням, вона мене підтримала. З часом ми знайшли хлопців, які грали на гітарі, барабанах, почали репетирувати. Коли в нас було приблизно 5 пісень, ми їх записали. Я не думала, що до нас прийде успіх, наші пісні будуть крутити по радіо і на телебаченні. Ми вели перемовини з продюсером із Києва, проте не були до цього готові, не хотіли віддавати своє життя у чиїсь руки.
Я зрозуміла, що Франківськ тісний для мене, Київ усе-таки місто можливостей. Тут велика творча тусовка, можна знайти багато однодумців, цікавих людей, зв’язки. Усі сюди їдуть заради цього. Дуже дивно насправді, як мене батьки відпустили у 16 років, я приїхала, вступила в коледж на режисуру видовищно-театралізованих заходів. Зрозуміла, що це та спеціалізація, яка охоплює майже все – і танці, і спів, і написання сценаріїв. Думала: я всебічно розвиватимуся, а далі вже зрозумію, чого хочу.
Перший рік я майже не виходила з дому, якщо виходила, то гуляла сама, дізнавалася, що, де і як. Було важко з українською мовою, усі на мене дивилися квадратними очима, коли я починала говорити. Тепер набагато простіше, люди полюбили українську, більше почали розмовляти нею. Далі вступила в університет, закінчила його і так з часом закріпилася.
Франик наче історичний, але з іншого боку – дуже сучасний
У Києві я працюю, живу, насолоджуюся життям. Мені дуже подобається інколи просто вийти з дому і кудись іти. Іноді буває враження, що Київ безмежний. Навіть від звичайної прогулянки заряджаєшся позитивом, надихаєшся, на думку спадають хороші ідеї. Мені дуже подобається, що в Києві мене, по суті, ніхто добре не знає, я навіть із цією ціллю їхала. В Івано-Франківську в певних творчих колах мого батька знали, я відчувала, що будь-які мої проекти, спроби, невеличкі успіхи будуть вважатися як справа його рук, а я хотіла зрозуміти, чого я варта, спробувати себе там, де мене не знають.
Я вважаю, що інколи велике місто – це хороша нагода пізнати себе. У мене було багато амбіцій, здавалося, що я всього досягну, хотілося слави. А коли я тут пожила, встигла попрацювати у різних сферах, то збагнула, що хочу насправді іншого. Спокою, впевненості у тому, що буде завтра.
Івано-Франківськ дуже нестандартне місто, його не можна порівнювати зі Львовом, бо це два різні світи. Франик наче історичний, але з іншого боку – дуже сучасний. Коли я їхала, тут усього дуже бракувало, воно було майже порожнім. А тепер там дуже багато крутих проектів, стартапів, молодих людей, які роблять щось класне. А ще це дуже спокійне і відносно повільне місто. Якщо хочеться видихнути – вам сюди.
Я раджу відвідати Вовчинецькі гори. Їхати від міста 10 хвилин. З них відкривається дуже красива панорама. І взагалі – рухайтеся у бік гір, побачте ці неймовірні краєвиди, відчуйте цей спокій. Можна піднятися на Хом’як чи Лису гору і вдихнути на повні груди.
Я вважаю, що інколи велике місто – це хороша нагода пізнати себе
Арсен Малащук, веб-дизайнер переїхав у 2013-му
Франик видавався у ті часи дуже двіжовим. Друзі та знайомі постійно були перед очима, одні й ті ж тусовки, місця, обставини. Наче й весело, але починаєш звикати і нікуди далі не рухаєшся. Мені захотілося, щонайменше, інших людей.
Коли заходить мова про Київ, то це найчастіше про кар’єру, можливості. На той момент не було відчуття, що у Франику є якась перспектива. Але тепер усе сильно змінилося. Івано-Франківськ тоді й тепер – це різні речі.
Івано-Франківськ тоді й тепер – це різні речі
Переїзд трапився випадково. Двоє моїх близьких друзів вирішили рвонути до Києва, на той момент мій молодший брат уже навчався тут. Тож я зібрався і поїхав.
Перше відчуття після переїзду – новизна. Стан від цього піднесений. Ми з товаришем відразу пішли працювати в компанію копірайтерами. Усе навколо змінювалося, було невідомим, багато нових ситуацій. Наприклад, нічна поїздка на таксі через увесь Київ за перші зароблені гроші. У таких моментах ховався кайф перебування в цьому місті.
Зрештою, зараз Київ дає те, що свого часу не встиг дати Франик – гроші, знайомства, можливості, що не закінчуються. Ти можеш попросити в когось про допомогу чи допомогти сам. Усе під рукою. Мабуть, ці слова найкраще характеризують для мене теперішній Київ.
Якщо питають пораду, куди піти у Франику, звісно, крім Urban Space можу порадити ще «Говорить Івано-Франківськ», «Фабрику» чи «Десятку», остання наче й не дуже модна, але там нереально сісти через смачну та недорогу їжу. Колись давно ще був заклад «Химера», в якому проводилися рок-концерти, вечірки, там збиралася уся місцева богема. Легендарний заклад для багатьох людей. Але тепер його вже немає. Якщо хочеться відчути молодий Франківськ – раджу «Гост Бар», але вночі. Там весело. А ще є дуже красивий сквер за драматичним театром – колишній цвинтар. Там дуже красиво і спокійно.
Ти можеш попросити в когось про допомогу чи допомогти сам
Любов Науждюте, консультантка з питань стандартизації та гостинності в ресторанах та кафе переїхала у 2017-му
Моє життя у Франику – це перш за все робота, а вже потім прогулянки до міського озера. Я працювала у компанії «23 ресторани», спілкувалася з гостями. Культурного життя у Франківську було не так багато, як хотілося би. Це були зазвичай квартирники, або вечірки на дворі у теплий сезон, які організовували друзі. Взимку – це кіно і зустрічі з друзями в кафе і в ресторанах. Я позитивно і досі до цього ставлюся, але це набридає, хочеться трохи різноманіття.
Вирішила переїхати, тому що захотілося масштабу, змін у собі. Їх найлегше робити, коли змінюєш місце перебування, оточення. Франик не міг мені цього дати. Хоча тепер там відбуваються дуже круті речі. Спочатку склалося з переїздом в Одесу, працювала там якийсь час, а вже звідтіля поїхала в столицю.
Люблю вечори на березі Дніпра, можна просто гуляти, ходити містом, навіть звичайні прогулянки приносять величезне задоволення
Це була робоча поїздка тривалістю в місяць, але за перший тиждень перебування я зрозуміла, що хочу залишитися. Мені тут комфортно, легше навіть дихається. Різноманіття людей дає відчуття, що можеш реалізуватися, знайти власну справу. У тебе набагато більше можливостей.
Мене захоплює масштаб, темп Києва. Зараз це місто мого життя, немає розмежування, що це тільки робота чи тільки розваги й тусовки. Усе дуже органічно. Люблю вечори на березі Дніпра, можна просто гуляти, ходити містом, навіть звичайні прогулянки приносять величезне задоволення. Бувають проблеми з житлом – змінила вже три квартири, але це дрібниці. Наразі живу на Подолі, гріх жалітися.
Усім, хто буватиме у Франику, раджу ознайомитися з тим, що робить платформа «Тепле місто» та її партнери – громадський ресторан Urban Space і, звісно, Promprylad. Враховуючи темп розвитку, який взяв Франківськ – це буде Силіконова долина в Україні.
