Гуцул зі світу сильних: Прикарпатець завоював срібло на чемпіонаті світу з пауерліфтингу

Прикарпатський спортсмен із Яремче Олексій Мельник зовсім недавно завоював друге місце у своїй категорії на чемпіонаті світу закритого типу з пауерліфтингу US Open.

Сюди потрапляють тільки за запрошенням від організаторів. А запрошують по п’ять осіб у кожну категорію. Цьогоріч змагання відбувалися тільки вдруге, проводилися – в Каліфорнії. Олексій сумарно підняв 857,5 кг, результатом поступився тільки американцю Маліеку Дерстайну, пише Галицький кореспондент.

Хотілося бути сильним

«На наших теренах я бачив, що мені немає рівних, – розповідає Олексій Мельник. – А от там побачив, що за мене є й сильніші».

Саме змагальність мотивує силача упродовж останніх 10 років. Адже цим спортом він почав займатися у 2007-му. Тоді Олексію було 17 років, і він якраз вступив у Національний лісотехнічний університет (м. Львів).

Все почалося з того, що він прийшов в університетський спортзал і почав тренуватися. «Буквально одразу мене помітили старші хлопці, вони побачили мої непогані силові результати і запитали, чи я займаюся пауерліфтингом, – пригадує Олексій Мальник. – Це слово для мене тоді було незнайоме. Мені пояснили суть. Це мене зацікавило».

З того моменту і почалася кар’єра спортсмена. Хоч активний спосіб життя він вів з дитинства. З братом ще змалку їздили до бабусі в село Галицького району, де по сусідству жив тренер з важкої атлетики. У нього були штанги і гантелі, і так хлопці полюбили силові види спорту.

Жага до суперництва

Далі була фізкультура, різноманітні нормативи у школі, військова кафедра тощо. Оскільки в Яремче не було тренажерного залу, то справжнім відкриттям для юного студента стали університетські тренажери.

«Мені завжди хотілося бути сильним, – акцентує спортсмен. – Рік я займався, і у 2007 році почув, що у Тернополі відбуватиметься аматорський чемпіонат з пауерліфтингу. Подивився нормативи і побачив, що за тими показниками, які я виконував у залі, я – між кандидатом у майстри спорту і майстром».

Олексій тоді мав 67-му категорію. Він поїхав, виступив, виконав показники кандидата у майстри спорту, а по жиму лежачи – навіть майстра спорту. Тоді його й захопив змагальний пауерліфтинг та суперництво. З того й почалося, що він кожних два-три місяці почав їздити на змагання, щоб порівнювати себе з іншими.

Каже, що коли займаєшся в залі, проте не маєш конкретної цілі і не знаєш, для чого ти це робиш і куди тобі рухатися, – це одне. А от зовсім інше, коли ти маєш приклад, до чого прагнути. «От із 150 кг присідаєш, це начебто багато, в залі найбільше. Ніби й можна на цьому зупинитися. Але їдеш на змагання і бачиш, що люди в моїй категорії 200 кг піднімають. І ти розумієш, що тобі є куди розвиватися», – розповідає спортсмен.

Дороге хобі

Попри те, що пауерліфтинг – це справа життя Олексія Мельника, він все одно вважає його своїм хобі. Тому що, крім спорту, потрібно займатися тим, що приносить заробіток. Адже в нашій державі спортсменам професійного рівня важко заробляти, на противагу іноземним атлетам, які займаються спортом як роботою.

«За кордоном спортсмени заробляють спортом, – ділиться Олексій. – Натомість наші спортсмени, якщо хочуть цим заробляти, то можуть це робити тільки тренуючи інших». Силач розповідає, що вже скуштував тренерського хліба. Так праця в залі подвоюється. Адже є робота у спортзалі, коли ти тренуєш когось, і є праця над собою, коли ти тренуєшся сам.

«Я пробував у 2012 році працювати тренером у Львові. Не вийшло, – зізнається він. – Я кілька місяців попрацював і зрозумів, що з цього жити важко. Бо ж все одно треба вкладати гроші у свою підготовку. Тож я працюю у Ворохтянському лісгоспі і допомагаю батькам у готельному бізнесі».

А мати спортсмена Оксана Височан додає: «Спершу я думала, що це, як і в кожного хлопця, звичайне захоплення. Що він попрацює трохи, і скоро йому мине. Але виявилося, що любов до штанги та гирі продовжується. Значить, така доля».

Жінка каже, що коли син перейшов на ваги за 200 кг, то вона з чоловіком зрозуміла, що краще його фінансово підтримувати, ніж заперечувати.

Головне – бажання

Попри те, що Олексій не бачить себе тренером, адже для цього слід мати педагогічні здібності, він все ж має підопічного. У юнакові з Делятина Андрієві Бодрову він побачив перспективного спортсмена і погодився з ним працювати. Тренуються разом два-три рази на тиждень.

«Вже за півроку спільних тренувань у нього дуже виросли показники, – розповідає Олексій. – На даний момент він виконав майстра спорту, і зараз готуємо його на чемпіонат Європи, щоб виконати майстра спорту міжнародного класу».

Каже, що за останні роки бачив багато молодих людей, які хотіли займатися. Проте часто бажання минало. А от в Андрієві Олексій побачив молодого себе. Адже у нього очі горять, а дух суперництва тільки стимулює.

До речі, сам Мельник займався без тренера. Вважає, це не головне – аби було бажання. «Звісно, якби мене помістили на закритий острів, де немає спілкування з людьми та інтернету, то, напевне, це закінчилось би плачевно – були б травми і результати б не були такі хороші, – міркує він. – А я їздив на змагання. Там я знайомився з людьми, дивився, хто і як робить, спілкувався щодо допоміжних вправ. Адже, буває, доходиш до якогось рівня, і починається застій. Отут якраз важлива думка і порада професіоналів».

Знають як гуцула

Перші змагання за кордоном в Олексія були у 2009 році. Тоді він виступав у Чехії і серед аматорів став абсолютним чемпіоном світу серед юніорів та чемпіоном серед дорослих у своїй категорії.

Потім за кордон не їздив, змагався в Україні. А от минулого року Мельник виступив у Казахстані на чемпіонаті Азії. Далі вирішив поїхати у США. А зовсім скоро він поїде виступати у Білорусь.

«Цікаво, що в США на весь світ прозвучало Яремче, – з гордістю підкреслює силач. – Американці, мабуть, не розуміють, що таке Яремче, але всі, хто слідкував за подією в Україні, це бачили. Я завжди, коли реєструюся, то пишу місце тренувань. Відповідно, мене всі знають як західноукраїнського спортсмена, як гуцула».