Хто і чому не зацікавлений у побудові заводів із переробки?

Як це не прикро визнавати, але людством править глупота і дурість. Цей висновок зробив ще на початку ХYІ сторіччя голландський філософ Еразм Роттердамський у сатиричній книзі «Похвала глупоті або Похвальне слово дурості», яка побачила світ у далекому 1511 році.

Нині можна констатувати, що, незважаючи на науковий прогрес, ситуація мало в чому змінилася  і набуває просто страхітливо-небезпечних рис, зокрема в нашій неньці Україні. Побачити підтвердження цьому можемо на кожному кроці нашого сьогодення. Ми з цим стикаємося щодня, але чомусь мало цим переймаємось, пише Західний кур'єр.

Тетяна Тимочко, голова Всеукраїнської екологічної ліги, наводить такі шокуючі факти: загальна площа сміттєзвалищ та полігонів складає нині близько 7% території нашої держави. Чи багато це? Площа України становить 503628 кв.км, отже, під сміттям нині перебуває понад 35254 кв. км. Порівняймо з площею таких країн: Естонія – 45336 кв. км, Голландія – 41543 кв. км, Бельгія – 30528 кв. км, Албанія – 28748 кв. км, Кіпр – 9251 кв. км.

Отже, ми вже заповнили сміттям територію, більшу за площею, ніж Бельгія, і майже таку як Албанія та Кіпр разом узяті. І продовжуємо невтомно продукувати непотріб. Причому жодного сміттєпереробного заводу за 26 років незалежності так і не було побудовано. На що ми розраховуємо? Чи присутня тут хоча б дещиця розуму?

Нині, якщо дивитися з Високого Замку, можна побачити на панорамі Львова сіру гору, яку утворює сміттєзвалище в Грибовичах. Така рукотворна споруда утворилася на згадку «вдячним» нащадкам? Проте знову, замість будівництва сміттєпереробного заводу,  першочергово стоїть відкриття нової ділянки під сміттєвий полігон. Суттєво не важливо, чи будуть пресувати сміття, чи висипатимуть,  як дотепер. Суть залишається стара – розростання сміттєвого монстра.

Те саме чуємо і на Прикарпатті. Сміття, мовляв, будемо сортувати і це зменшить обсяги продукування непотребу. А переробляти за європейськими технологіями коли почнемо? У Європейському Союзі від переробки непотребу ще й тепло отримують, яке пускають на обігрів міст. Тож хто і чому не зацікавлений у побудові заводів з переробки? А це ж нові робочі місця, європейська екологія…

Чув таку думку, що нині, використовуючи безхатьків для сортування пластику, певні ділки, оплачуючи мізер цим залученим людям, самі отримують прибуток від виготовлення нових пластикових пляшок в сумі понад 30 тис. грн. на місяць. Хто ж добровільно відмовиться від такого заробітку? Якщо це так, то стає зрозумілим, чому і досі ніхто не прагне збудувати сучасне сміттєпереробне виробництво. Краще заробляти гроші, ніж думати про майбутнє краю. Тобто, наявна дурість і зажерливість!

Нещодавно пролунала нова чутка. Нібито на терені колишнього автопідприємства №2222, що на вулиці Степана Бандери, є ідея побудувати звалище будівельних відходів, замість зведення нових багатоповерхівок, як попередньо планувалося. Якщо це так, то створення на вулиці зі славетним ім’ям майданчика з будівельним непотребом, майже в центрі міста, неаби-як «прикрасить» обласний центр. Напевно, це буде виглядати досить імпозантно та патріотично і можна буде водити екскурсії гостей міста після відвідування пам’ятника і меморіалу провідникові нації.

Свого часу, під час Помаранчевої революції,  у журналістських справах я побував у Верховині. На одній з ділянок дороги побачив схил, завалений сміттям. Як пояснили, то непотріб, який концентрується тут з району. Рік тому, проїжджаючи цією ж дорогою, сміттєзвалища не помітив. Як мені пояснили, його не переробили, а просто загорнули землею. Замислимося: куди потрапляє сміттєвий фільтрат з цього величезного гірського схилу? У гірські джерельні потічки, а ті  – у Черемош. А ми всі купаємося, п’ємо «чисту» гірську воду і дивуємося, чому така шалена кількість онкохвороб на Прикарпатті?

Цього літа як ніколи почастішали випадки отруєння, але вже їстівними грибами! А тепер пригадайте, скільки в лісі зустрічаємо кинутого непотребу, цілі купи сміття. Природа вдається до помсти тим, хто її не шанує і зневажає.

Може, вже час ставати ґаздами і думати не лише про наповнення кишені? Жити серед сміттярки – гидко. Не всі ж виїдуть на постійне місце проживання до Іспанії чи Італії. І якими словами згадуватимуть нас нащадки?

Анатолій Коломийський