Колекціонер з Косівщини, якому люди довіряють свої скарби

"Коли людина піде з життя, ця річ буде втрачена, і краще віддати її в музей, щоб зберегти. Люди прислухаються і довіряють нам свої скарби".

Так розповідає про справу свого життя хранитель фондів Новоайдарського краєзнавчого музею Валентина Черкашина, яка самотужки збирає автентичні народні костюми, подорожуючи на попутках селами району.

Валентина одна із тих, хто долучився до проекту "Щирі. Спадщина".

За два місяці його організатори проїхали понад три тисячі кілометрів від Косова до Новоайдару у пошуках українських колекціонерів, що їх зберігають.

В рамках проекту було створено благодійний календар, у якому автентичні українські строї представили 16 українських зірок.

Усі кошти від продажу календарів будуть направлені на підтримку двох регіональних етнографічних музеїв України – Музею народної творчості Михайла Струтинського у місті Косів і Новоайдарського краєзнавчого музею.

"Українська Правда. Життя" зацікавилася проектом та публікує історії колекціонерів старовинного одягу.

БОГДАН ПЕТРИЧУК

"Колись я знайшов у друга на горищі намітку (жіночий головний убір) в ідеальному стані, зашиту у шматок сірого полотна, який валявся біля скрині. Друг подарував мені її – так почалося моє захоплення українським костюмом", – згадує Богдан Петричук, відомий колекціонер із села Бабин Косівського району.

Хлопець збирає старожитності та досліджує гуцульський народний стрій ще з дитинства. Автентичний одяг колекціонує з 9-го класу, а до того – монети і польський посуд.

Зараз Богдану 27 років й він зібрав чималу колекцію одягу, кераміки, прикрас, фотографій, дерев’яних виробів, монет, датованих кінцем ХІХ ст. – 40-ми роками ХХ ст.

"Я не можу точно сказати, скільки маю сорочок у своїй колекції, бо ніколи не можу їх зібрати докупи. Постійно то якась виставка, то фотосесія. Були моменти, що нараховував від 150 до 170 штук. Маю також близько 100 ґерданів – прикрас із бісеру", – розповідає він.

Богдан Петричук, відомий колекціонер із села Бабин Косівського району

Колекціонер вважає, що гуцульський одяг є одним із найбагатших і найколоритніших у Східній Європі. Уточнює, що виготовлявся він переважно з місцевих матеріалів.

"Сьогодні я займаюся головним чином реконструкцією сорочок, а на кошти, отримані від продажу копій, купую речі до колекції. Сорочки з колекції я не продаю. Якщо хтось хоче купити у мене сорочку, то хай купує реконструкцію", – каже Петричук.

У колекції Богдана є сардак ХІХ століття із Косівського району – таких збереглося дуже мало.

Сардак – верхній одяг, який носили восени і навесні, а зимою під нього вдягали кептар. Сардак шили із сукна і фарбували хімічними барвниками.

У колекції Богдана є сардак ХІХ століття із Косівського району – таких збереглося дуже мало

Кожух з села Кобаки, колекціонер купив його на косівському базарі. Для збільшення натисніть на світлину

Одна з окрас колекції – постоли з телячої шкіри, виготовлені вручну у 1920-ті роки. 

"Я викупив їх у місцевого вуйка Юрка. Ці постоли належали його діду Штефану. І ще у мене є сорочка діда Штефана, вона дуже стара", – розповідає Богдан.

Одна з окрас колекції – постоли з телячої шкіри, виготовлені вручну у 1920-ті роки

Також у колекції Богдана є старовинна сорочка – подарунок правнучки жінки, що померла у 1921 році.

Колекціонер припускає, що ця сорочка була виготовлена у 1860-х роках. У ті часи сорочки, як чоловічі, так і жіночі, шили з лляного або конопляного полотна. Під час крою полотно складали навпіл і на згині вирізали отвір для голови. Рукави пришивали, при цьому під пахвами вкладали клини (цвіклі). В подальшому вишивали вузьку полотняну накладку, яку пришивали в тих же місцях. Комір був тільки на сорочках заможних господарів (газд та газдинь).

Вишивкою оздоблювали пазухи та рукави, особливо по краю, щоб злі сили не могли дістатися тіла людини. Жіноча сорочка мала ще вишиті накладки на раменах (плечах) та іноді заповнювала майже весь рукав.

"Одну сорочку мені подарувала колекціонерка з Києва. Це була стара сорочка з мого села. Жінка придбала її в інтернеті на благодійному аукціоні, а коли дізналася, що я збираю такі сорочки, то віддала її мені", – ділиться Богдан.

Зараз Богдану 27 років й він зібрав чималу колекцію одягу, кераміки, прикрас, фотографій, дерев’яних виробів, монет

Найстарішу річ у колекції – сорочку середини ХІХ століття – колекціонер купив у львівському антикварному магазині за 300 гривень. Власниця магазину думала, що то звичайна сорочка, а вона виявилася автентичною.

Уваги також заслуговує колекція поясів та прикрас. Пояси тут називають попрушками.

"Їх у нас виготовляли у майстерні в Косові. Це святкові пояси – їх носили тільки на свята, до церкви і на весілля", – розповідає Богдан.

"Це святкові пояси – їх носили тільки на свята, до церкви і на весілля", – розповідає Богдан

Молодий колекціонер знаходить час і для реставрування головних уборів, а також проводить майстер-класи з бісероплетіння у своєму рідному Косові.

"Я мрію, щоб у кожного українця була вишиванка", – ділиться Богдан.