Люди, імені яких… Ще трохи з життя пам’ятників і вулиць Івано-Франківська

Продовжуємо тему вулиць, людей і пам’ятників у Івано-Франківську, яку почали в попередніх двох номерах.

Нині – ті, хто народився у ХХ столітті, пише “Репортер“.

Непримиренні провідники

Якщо бути точним, то пам’ятник Степану Бандері стоїть не на його однойменній вулиці, а на Європейській площі, а вулиця там закінчується.

Це найбільший пам’ятник Франківська – загальна площа меморіального комплексу 560 кв м. Провідник стоїть на монолітній конструкції з бетону, вимощеній тротуарною плиткою. Всередині розташований Центр патріотичного виховання учнівської молоді імені Бандери.

Статую виготовив скульптор Микола Посікіра. Вона дуже нагадує роботи того ж митця у Львові та Самборі – усі в плащах, простоволосі та з рукою, притиснутою до грудей.

Відкрили монумент 1 січня 2009, на 100-річчя Бандери. Міському бюджету він обійшовся у 7 млн грн. Через те відмовилися від вартісного пам’ятника Шевченка у парку і встановили там подаровану роботу скульптора Лео Мола.

Через дев’ять років, 17 грудня 2017, на розі вулиць Мельника і Сахарова, відкрили пам’ятник головному політичному опоненту Бандери – Андрію Мельнику. Через розбіжності у засобах досягнення незалежності України, а також особисті амбіції, вони розкололи Організацію Українських Націоналістів на дві частини – ОУН (б) і ОУН (м). Між крилами точилася жорстока боротьба, навіть з людськими жертвами. Тепер їхніми іменами названі дві паралельні франківські вулиці.

Це перший пам’ятник Мельнику в Україні. Його виконав калуський скульптор Ігор Семак. Статуя невелика, без постаменту, у людський зріст. Усе більш-менш, якби не два моменти. Мармурова анотаційна плита позаду викликає якісь цвинтарні асоціації. А ще перед статуєю стоїть вулична огорожа, на яку причепили дорожній знак напрямку повороту, і тепер Андрія Мельника з вулиці Мельника майже не видно.

Два офіцери

Франківськ просто мусив вшанувати Євгена Коновальця – засновника ОУН. Дов­ший час не могли визначитись з місцем. Спершу хотіли ставити перед Будинком побуту на Січових Стрільців, у 2011 там навіть поклали камінь. Потім схаменулись і вирішили не тулити погруддя на тісному п’ятачку, а відкрити пам’ятник у скверику на вулиці Коновальця.

Полковник прожив гідне життя – воював проти росіян в австрійській армії, керував корпусом Січових Стрільців у війську УНР, боровся з більшовиками, створив ОУН. Навіть у голландській еміграції Коновалець був загрозою для Сталіна, і той наказав його вбити.

Урочисте відкриття погруддя відбулося 21 жовтня 2012. Скульптор Семак працював два місяці і зобразив полковника у військовому мундирі, щоправда, з помилкою. На петлицях бачимо знаки Української Галицької Армії, в якій Коновалець якраз і не служив.

Ще одним бойовим офіцером, який зі зброєю боровся за вільну Україну, був Роман Шухевич. Довший час він очолював УПА, що самотужки билася з цілою радянською імперією.

Вулиця Шухевичів з’явилась у Франківську ще в 1993, коли перейменували Чернишевського. Найславетнішим з родини був генерал-хорунжий УПА на псевдо Тарас Чупринка. Не зрозуміло, чого так довго зволікали з встановленням пам’ятника, але урочисте відкриття відбулося лише 23 травня 2019 року – на День Героїв. Його встановили біля гімназії № 2, яку у серпні того ж року перейменували на ліцей імені Романа Шухевича.

Пам’ятник виготовлений з бронзи, висота – 2,8 м, вартість – близько 1 млн грн. Автори: архітектор Євген Шатирко та вже знайомий нам скульптор Ігор Семак. Цікаво, що посли Ізраїлю та Польщі навіть протестували проти відкриття пам’ятника. Та нам своє робить.

Центр і периферія

Вулиця Ленкавського не належить до центральних, але вона добре відома франківцям, бо там є газконтора. Перед адмінбудинком стоїть пам’ятний знак ідеологу ОУН Степану Ленкавському. Його перу належить знаменитий «Декалог українського націоналіста», де викладені 10 моральних заповідей борців за волю України.

Встановили пам’ятник коштом ВАТ «Івано-Франківськгаз» у 2001 році. Це дві монолітні брили червоного пісковику, покладені одна на одну, на верхній – барельєф Ленкавського. Виконав пам’ятник скульп­тор Василь Вільшук, але, на нашу думку, знак вийшов надто скромний. Через дев’ять років в Угорниках відкрили бронзовий пам’ятник Ленкавському роботи того самого майстра, який більше пасував би місту.

Лідер Народного Руху В’ячеслав Чорновіл неодноразово бував у нашому місті. Після загибелі у автокатастрофі, обставини якої досі до кінця не з’ясовані, вулицю Пушкіна перейменували на Чорновола. А в 2005 поставили бронзове погруддя, яке виготовив Василь Вільшук. Архітектурну прив’язку, за інформацією «Репортера», він робив сам, без архітектора, і тут бачимо прорахунок. Бюст затиснутий на майданчику між двома будинками і губиться на їхньому тлі – можна просто пройти повз, не побачивши погруддя. Натомість далі вулицею, перед парком, є сквер, в якому пам’ятник виглядав би просто ідеально. Певно, хотіли ближче до центра.

12 серпня 1989 року в Івано-Франківську відбулася конференція Народного Руху. Того самого вечора біля автобусної зупинки на Кармелюка вбили активного члена організації, 27-річного інженера Романа Левицького. Злочин досі не розкритий. Є версія, що хлопця забили до смерті працівники КДБ, аби залякати інших.

Наступного року сусідня вулиця Соц­змагання стала Романа Левицького. У другу річницю його загибелі на початку вулиці встановили пам’ятник із бронзовим барельєфом. Наприкінці дев’яностих монумент двічі плюндрували мисливці за кольоровими металами. Через те 2007 року на тому ж місці встановили пам’ятний знак із червоного пісковику роботи скульптора Василя Вільшука. Це триметрова стела з портретом Левицького, який огортають язики полум’я. Вони символізують ідею, за яку він віддав життя.