Маестро із 128 бригади. Франківець Руслан Бережний про комбата Комара, музику Донбасу та життя після війни


Руслан Бережний – вуличний музикант, який їздив Україною, грав старий добрий рок. Та коли почалася війна, то змінив гітару на зброю і пішов захищати країну.

Руслан хоч він і франківець, але вже багато років живе на хуторі Будилів, що неподалік Снятина. А тут якраз приїхав до Франківська, аби зустрітися з побратимами. Каже, такі зустрічі бувають нечастими, але дуже потрібні, бо додають сили, пише Репортер

На вигляд він досі схожий на рок-музиканта – голені скроні, довгий чуб, одягнений у шкіряну косуху. Сміється, що це з минулого життя, бо раніше «колесив» Україною, вуличною музикою заробляв на життя. То було до війни…

На початку весни минулого року Руслан Бережний записався у 5 батальйон територіальної оборони «Прикарпаття», який тоді формували у Делятині. Про службу там та інцидент із батальйоном він говорить дуже стримано, може, навіть обережно.

«Комар (Віталій Комар, комбат – Ред.) молодець, а з нього нині роблять цапа-відбувайла, – вважає Руслан. – Ми б танки там не стримали. Може, воно виглядає, що ми «засцяли», але він справді зберіг людей».

Коли «Прикарпаття» розформували, Бережний перейшов служити в 15 батальйон 128 гірсько-піхотної бригади, гранатометником. Знову навчання і в листопаді в АТО – Артемівськ, Дебальцево, Нікішине.

Руслану одразу ж дали позивний Маестро, бо з собою на службу взяв гітару. Розповідає, що мав їх дві, які, на жаль, розбомбили – одну, коли ще був із 5 батальйоном, а другу – в Нікішиному. Каже, грав для побратимів старий добрий рок, найчастіше – пісні групи «Чайф».

«Там, на передовій, ситуації якось самі підказували, що виконувати, що хлопцям потрібно, що треба тобі самому, – говорить Маестро. – Наприклад, є старенька пісенька «ДДТ» з такими словами:

Просвистела и упала на столе.

Чуть поела и скатилась по золе

Убитых песен, да – мне нечего терять

Мир так тесен – дай-ка, брат,
тебя обнять.

І коли падають міни, вони – як барабани, додають такт. Особливо хотілося грати під час обстрілів, музика там помагала, бо так би психіка взагалі зламалась – і моя, і хлопців».

Руслан вважає, що там є, за кого воювати. Його більше дратує, що тут, у нас, усе зовсім інше, ніби люди й не знають про війну.

«Зі мною служив один джентльмен з-під Донецька, – розповідає Бережний. – Дуже розумний, хороший. Запитував його – чому пішов воювати, бо ж донецький? То він розказав, яка там у них страшна корупція на шахті. У нас ніби також вона є, але там – страхіття! Він хотів, нарешті, щось змінити».

Дуже тепло розповідає про знайомство з «однією леді» – пані Тетяною. Вона вчителька молодших класів в Артемівську. Досі з нею спілкується, вона і в гості сюди приїздила. Руслан називає її другою мамою, бо доглядала його, коли лежав у госпіталі після поранення.

«Я з нею говорив російською, а вона все одно переходила на українську, хоч говорила з акцентом, але старалася, – каже Руслан. – Раз приходить до мене в палату і злісно розказує, що йшла в госпіталь і там їй сказали: «Ще ваших привезли». Обурювалася: «Як це – ваших? Наших, то всі наші!». Вона така, бойова, дуже добра».

Поранення Маестро отримав у Нікішиному 4 грудня минулого року. Під час обстрілу осколки влучили у плече й лопатку. Витягує з кишені аркуш паперу з віршем, датованим 3 грудня. Жартує – якраз встиг дописати. Вірш відчутно написаний як текст до пісні:

Ноктюрн в стихах
Или Дети подземелийВновь уходят в ночь
Дети подземелья,
Горные стрелки
В Зоне отчужденьяТемные ночи Донбасса
Тучи сплошной пеленой
Голых деревьев анфасы
Профили снежных холмов.

 

Темные ночи Донбасса,
Трубы торчат из земли
Подземная взрослая сказка
О том, как ребята смогли…

Смогли жить, когда нельзя победить,
Смогли верить, когда одни потери,
Смогли встать, когда пули свистели,
Смогли спеть, когда вокруг смерть.

Темные ночи Донбасса,
Парни привычно на взводе,
Одежда четвертого класса
По современной моде.

Темные ночи Донбасса,
Пули метель разорвали,
Подземная взрослая сказка
О том, как ребята узнали…

Узнали вкус кофе под запах гари,
Узнали – есть люди, узнали есть твари,
Узнали, за что получали медали,
Узнали, что нервы отнюдь не из стали.Темные ночи Донбасса
Взрыв – и на миг ночь светлее,
Выстрел, отдача, удача,
Удар – и плечо вдруг немеет

 

Темные ночи Донбасса,
Жизнь, как полет карусели,
Подземная взрослая сказка
О том, как ребята успели…

Успели, когда землю мины согрели,
Успели, когда огонь града лез в щели,
Успели, когда БТРы горели,
Успели ребята, выжить успели

Темные ночи Донбасса,
Вспышки сигнальных ракет,
Посвящается взрослая сказка
Ребятам, которых нет…

Маестро, 15 ОГПБ
Нікішине, 03.12. 2014 р.

Перед його пораненням уночі випав сніг: «Це було таке щастя, ви не уявляєте! Нарешті, можна було відтерти руки, обличчя від того смогу. Тоді нас обстрілювали від самого ранку і майже до вечора, коли мене й зачепило. Не забуду кольору того снігу – він зробився сивим. Радий, що був цей сивий сніг, і я не бачив крові».

З війни Руслан Бережний згадує три найстрашніші для нього моменти.

«Ми завжди стояли у парі з одним джентльменом з кумедним прізвищем Конопльов, – говорить він. – Був цікавим, хорошим. А коли я вже лежав у лікарні, то дізнався, що Конопльова розірвало прямою наводкою з танка і ще два дні знаходили його рештки. Друге – вже на реабілітації по телевізору побачив своїх хлопців. Їх саме тоді, взимку вивели з АТО. У мене просто була істерика».

Розказує про собаку Міну, яка була з ним у 5 батальйоні. Прибилася до нього, то тренував. З посмішкою розповідає, що спершу приносила палицю, потім порожні пачки від цигарок, а потім – і з цигарками. Коли верталися, забрав її з собою, але вона загинула в дорозі.

«Ми зупинилися під Кіровоградом, Міна перебігала дорогу і її переїхав джип, – якось вдумливо розказує Руслан. – Не секрет, що у нас був повний автобус зброї, просто хотілося вихопити і навздогін тій машині…».

Що зараз? Маестро сміється, що психолог порекомендував повернутися до нормального життя, але як це зробити – не сказав. Руслан не може грати на гітарі, каже, хіба для своїх. Вчора для побратимів грав – і все. Намагається знайти роботу. Стоїть на біржі, але там пропонують хіба вантажником, а з пораненою рукою довго носити важке не може. Шукає роботу охоронця.

То як людині вернутися з тої війни?