Що висить у вашій вітальні? Може це фотокопія відомого твору, образ, або картина когось із франківських художників? А чи звертаєте ви увагу на скетч, куплений кимось із колег на фестивалі, повз який ходите на роботі?
Щоб милуватися картинами, не треба бути колекціонером чи знавцем. «Репортер» заглянув у домівки та офіси франківців і побачив, що у них висить на стінах.
За картиною – людина
Дружина колишнього міського голови Івано-Франківська Лідія Анушкевичус має вдома багато картин. Але колекціонерами у звичному значенні цього слова вони себе не називають.
«На посаді міського голови Віктор часто зустрічався з людьми з мистецького кола. Допомагав їм у випуску альбомів, проведенні виставок, реалізації проєктів, – говорить Лідія Анушкевичус. – Також ми були учасниками благодійних аукціонів, на яких купували картини. Кожна робота має свою мистецьку цінність, але, крім цього, за нею стоїть конкретна людина, яку цінуєш, поважаєш, з якою пов’язана ціла історія. Наприклад, робота покійного Олександра Коровая, яку він подарував мені в останній рік свого життя, разом з книжкою зі своїми улюбленими віршами. Це – пам’ять».
Улюбленої картини пані Лідія не має – хіба найближчу до душі роботу молодшого сина. Але є одна з фаворитів – «Яремче» Яреми Стецика.
«Кожна картина особлива по-своєму. Дуже люблю Яремине «Яремче», бо я працюю в цьому місті вже багато років, – каже Анушкевичус. – Коли дивлюся на цю картину, вона мене зачіпає. Я люблю Яремче таке, яке воно є, різнобарвне. Тому ця картина – одна з моїх улюблених».
Ще одну роботу Анушкевичусам подарувала Алла Дудаєва, вдова Джохара Дудаєва. Алла пише книги та малює картини, тож подарувала роботу своїм друзям.
«Коли ти знаєш художника, то сприймаєш особистість людини навіть більше, ніж художню цінність картини, – говорить пані Лідія. – От, у мене є картина Ігоря Роп’яника, її подарували нам ще тоді, коли я його не знала. А тепер часто читаю його у Facebook, ця людина мені дуже імпонує. Я дивлюся на цю картину і мені від того ще більш приємно».
Галерея у книгарні
Василь Іваночко, директор франківського видавництва «Лілея-НВ», мріяв стати художником, навчався за цією спеціальністю, три роки працював учителем малювання. Та потім зайнявся видавничою справою, і часу на творчість тепер бракує. Але картинами цікавитись не перестав.
«Я роблю художникам мистецькі каталоги. Деколи вони мені дарують картини, – каже Василь Іваночко. – Намагаюся вибирати роботи, які мені приносять задоволення, прикрасити своє життя».
Приміщення одразу за книгарнею видавництва, де розташований офіс Іваночка, нагадують картинну галерею. У видавця – десь 150 картин. Місця, щоб розвісити всі, не вистачає, тому експозиція час від часу міняється.
«Це – Василь Красьоха. Він робив виставку в обласній бібліотеці. Ця картина мені сподобалася найбільше, я її купив, – показує видавець. – Є Олексій Сердюк, виріс у Казахстані. Робив прекрасний живопис, потім перейшов на екслібриси, які приносили йому гроші. Тоді він став більше графіком, художником малої форми. Але до того малював – колосально! Тут – Заливаха, його не можна не любити. Це Мирослав Аронець. Я робив йому книжку, він ілюстрував свої вірші. Це – Микола Якимечко, мені подобаються його легкі етюди. Це плакат Іздрика, а це Денис Іванцев, його знаменита робота «Людина-машина». Це Назар Кардаш, теперішній вчитель художньої школи, мій одногрупник».
Також у колекції Іваночка є Микола Варення, Михайло Фіголь, Олександр Коровай, Ігор Панчишин, Ірина Погребна, Мирослав Яремак, Богдан Мисюга, Геннадій Марченко, Володимир Лукань. Усіх не перерахуєш.
Краще без професіоналів
Співзасновник «Підземного Переходу Ваґабундо», підприємець, фотограф і блогер Ростислав Шпук каже, що його стіни вдома досить щільно завішані картинами.
«Моя колекція накопичилась якось непомітно і природно, ніби це сталось само собою, – говорить Шпук. – Ніби спрацював взаємний потяг – предмети мистецтва на мій потяг до них відповіли потягом до мене. Переважно це картини, подаровані сучасними художниками. З багатьма з них у нас від початку склалась приятельська взаємодія. Вона розвивається далі, коло знайомих авторів росте, бо ми з приятелями створили мистецький простір «Підземний Перехід Ваґабундо».
Найбільше у нього робіт авторства Яремака, Бринського, Погрібної, Пліща, Буяка, Гривінського, Яновського. Ще є Джичка, Боринець, Павлик, Селюха, Іздрик, Найденова, Бончук, Шабунін, Котерлін… А в «недомашній» колекції» – сотня робіт нині вже легендарного Парфьона.
«Це був такий непересічний музикант, автор пісень, який з роками зробився вуличним художником, і це «перетікання таланту» прискорювалось по мірі його спивання, – каже Шпук. – Таке непрофесійне мистецтво уражених залежністю чи хворобою прийнято називати «арт-брют», у нашому випадку я б назвав «відсебеньки-арт». Я допомагав Парфьону з «виживкою», а він приносив свої малюнки, інколи залишав у дворі під лавкою чи підкидав через хвіртку. Родичі десь поривались частини того позбутись, розгледівши в ньому деякі ознаки сміття, але стримувались».
За словами Ростислава, для нього розгадувати мистецтва – насолода. Тому він більше любить абстрактні твори, які змушують до думання.
«Створення експозиції я б ні за що не став передоручати професіоналам, хоча такі існують у більших містах – спеціальні «люди на замовлення», технологи експрес-колекціонування, які добирають не лише картини, а й книжки в бібліотеку, що має справляти враження, – говорить Ростислав Шпук. – Таке наколекціоноване вмить і працюватиме так само вдавано, як народилось. Хоча незле, що є люди, які, не розпорошуючись на самостійний пошук, все ж розуміють можливості мистецтва та вагу його впливу».
Головне почати
За словами мистецтвознавця Анатолія Звіжинського, радити, яку картину купити, не має сенсу – людина все одно вибере за своїм смаком. Хоч, за останні роки у місті не з’явилося більше поціновувачів живопису.
«За моїми спостереженнями, за років 30 ця затребуваність залишається приблизно такою самою, незважаючи на те, що зростає населення міста чи добробут його мешканців. Щодо тематики, то зріс інтерес до абстракції, залишився – до урбаністичного пейзажу, але тепер – до більш модерних його форм, коли все виражено більш імпресіоністично, – розповідає мистецтвознавець. – Це, якщо говорити про твори мистецтва, а не картини, що купують на подарунок у сувенірних магазинах. Бо за час пандемії попит на них навпаки зріс, а от на твори мистецтва – впав».
За словами Анатолія Звіжинського, для людини, яка тільки починає цікавитися мистецтвом, нормально купувати кітчеві роботи. Інколи інтерес починається з простого, а потім може зрости до творів, які вже мають мистецьку вагу.
Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!