Наші в світі. Франківчанка Вікторія Квасняк про Нову Зеландію, в якій нікуди не поспішають
Франківчанка Вікторія Квасняк вже шість років мешкає в Новій Зеландії й лише нині вперше приїхала додому в омріяну відпустку.
«Репортеру» вона розповіла про острівний час, друзів із племені маорі та неймовірну природу цієї країни.
Треба себе хвалити!
У 2010 році Віка переїхала до Нової Зеландії. Каже, просто шукала свого місця на планеті. І знайшла. Мешкає вона в Окленді – найбільшому місті країни. Каже, тут у всій країні живуть 4,5 мільйона людей, півтора з них – в її місті. Тут Вікторія здобула другу освіту (туризм і менеджмент), знайшла роботу, залишилася жити. Зізнається, що її дім – вже там.
Вікторія Квасняк і трьохметрова травоїдна птаха Моа. Кілька століть тому такі водилися на острові, поки їх не з’їли маорі
«Мені там усе подобається – привітні люди, їхній стиль життя, якесь просте й розслаблене ставлення до всього, – говорить дівчина. – Там дуже спокійно. Дехто з друзів каже, що нудно. А мені добре. Там люблять та цінують природу, там усе якось простіше».
Каже, досі звикає до розміреного життя новозеландців. Мовляв, є таке поняття – острівний час. «Тобто тобі кажуть, що автобус буде о 13:00, а прибуває він о 18.00, – розповідає Вікторія. – І це нормально. Люди нікуди не поспішають, не метушаться. Вони краще підуть на пляж, подивляться на океан».
Пляжі Нової Зеландії – рай для серфінгістів та драйверів
Віка працює менеджером в одному з найбільших ресторанів Окленда. До того пройшла багато співбесід. «Тут інші правила, незвичні. Наприклад, на співбесіді треба дуже себе хвалити! – сміється дівчина. – А я все казала: візьміть на пару годин, попрацюю, побачите. Ні, там таке не діє – треба хвалитися. Їм подобаються такі ігри».
У Новій Зеландії нині дуже суворо з алкоголем. Безперечно заборонено продавати спиртне неповнолітнім, а також клієнтам напідпитку. За це штраф – кілька десятків тисяч доларів! У вихідні всі клуби перевіряє поліція.
«Аби мати право продавати алкоголь, мені треба було пройти цілий курс і співбесіду у міській раді, – говорить Вікторія Квасняк. – Й лиш тоді мені дали сертифікат, що я можу працювати в ресторані, де продають алкоголь. Як тільки приїхала, то не було аж так суворо, але закони щороку стають жорсткішими. Вони на державному рівні намагаються мінімізувати вплив алкоголю на людей, бо у місцевих із цим проблеми – раніше на вихідні люди просто упивалися».
А це гора мого тата
Вікторія багато розповідає про корінних мешканців Нової Зеландії – маорі. Каже, є місця, де вони досі живуть за тим побутом, що й їхні предки. Була в одному такому поселенні – в місті Роторуа.
Має кількох друзів із маорі. За її словами, зазвичай маорі великі, кремезні, з темним відтінком шкіри, запальні, але добродушні, і полюбляють добре поїсти.
Окленд – найбільше місто Нової Зеландії.
«Усі маорі мають традиційні татуювання – та-моко, – говорить Віка. – Кожне тату – ціла історія, розповідь про рід. Тату роблять і чоловіки, і жінки. Поважні маорі татуюють собі обличчя красивими лініями. Бачила кількох таких, спершу було трохи дивно, а зараз уже звикла».
Дуже цікавий і національний танець маорі – хака. Раніше чоловіки виконували його перед боєм, аби налякати ворога. Нині хаку часто танцюють на весіллях, днях народження чи інших урочистостях.
«У Новій Зеландії дуже популярне регбі. Їхня команда «All Blacks» – чемпіони світу, – розказує Вікторія. – Вони виконують хаку перед кожним матчем. Вони б’ють себе руками по тілу, корчать страшні гримаси, висовують язики, вирячують очі та кричать. У світі цей ритуал вже доволі відомий. А пісня приблизно перекладається так: я народжуюсь і помираю, знову відроджуюсь і стаю сильнішим».
За словами Віки, мова маорі дуже проста, має мало звуків і букв. Вчить вітатися. Привіт буде – «кіа ора». Цікаво, що яхти чи кораблі часто називають «теа роха», тобто – любов.
«Крім того, маорі на все кажуть «ківі», і себе так називають, – сміється Вікторія. – То означає щось особливе. Птаха ківі – символ Нової Зеландії. Маленька пташка з довгим дзьобом, схожа на пухнастий м’ячик. Там її дуже оберігають, бо вимирає».
Кожне плем’я маорі має свою територію. Винаймати будинок чи квартиру на їхній землі – значно дешевше. Гроші за оренду платять вождю.
«Якось я своїй подружці маорійці розказувала, що каталася на сноуборді на такій-то горі, а вона: «О, це гора мого тата!», – сміється Віка.
На великі свята маорі готують хангі – м’ясо, запечене в землі на вулканічному камінні. Тушать десь п’ять годин, а подають з солодкою картоплею. Смачно. Ще Вікторія їла консервований бамбук – не дуже.
Володарі туризму
Нова Зеландія, за словами Вікторії, живе переважно з туризму. «Вони це сильно рекламують, – каже вона. – Дуже розвинута інфраструктура, інформаційні центри на кожному кроці, всюди можна доїхати та все одразу забронювати. От, нічого в місті нема, то взяли й побудували якийсь розважальний центр, аби лиш затримати туриста».
Місто Куінстаун, що на Південному острові на зиму заселене сноубордистами-екстремалами
Розказує про місто Куінстаун, називає його столицею гірськолижного туризму. Любить там кататися на сноуборді. «Містечко маленьке – 20-30 тисяч мешканців – але взимку туди з’їжджаються сотні тисяч туристів, – каже Віка. – Там багато атракцій для екстремалів. Можливо, цієї зими я туди переїду».
Надзвичайно красивий і національний парк Тонгаріро – найвідоміше місце в Новій Зеландії. Там знімали трилогію «Володар перснів».
«Там так гарно, що словами не передати!», – із захватом говорить Вікторія.
