(Не)Потрібні інтернати

Працівники та вихованці Снятинського дитячого будинку-інтернату приголомшені звісткою про закриття закладу. Натомість в області цю інформацію спростовують, обіцяють не ліквідовувати заклад, а лише змінити його профіль або об’єднати з аналогічним.

Ліквідація чи реорганізація?

Днями в Івано-Франківську відбулося засідання постійної комісії обласної ради з питань соціально-економічного розвитку, управління комунального власністю, розвитку малого і середнього бізнесу. Депутати обговорили можливість припинити діяльність Снятинського дитячого будинку-інтернату. Члени комісії підтримали таке рішення, відтак за нього голосуватиме облрада, пише Галицький коресподент.

Необхідність припинення діяльності дитбудинку-інтернату в Снятині пояснюють тим, що розрахований заклад на 110 осіб, а нині там перебуває 97 вихованців, з яких лише 15 – віком до 18 років. Керівник департаменту соціальної політики Івано-Франківської ОДА Віталій Яворський каже: «У нас є численні приписи від Міністерства соціальної політики. Нам наголошують на необхідності вжити заходів з реорганізації установи, оскільки через малу кількість людей він не відповідає профілю. Відтак було прийнято рішення розглянути можливість припинення Снятинського дитячого інтернату».

Але це не означає, що інтернат повністю ліквідують. У планах чиновників –реорганізація закладу. Наразі в департаменті соцполітики бачать кілька шляхів вирішення цього питання. Один з них полягає у збереженні наявної установи, створення там психоневрологічного закладу для дорослих і відкриття на його базі дитячого відділення. Другий – в об’єднанні закладу з іншим інтернатом у Снятині та переведенні дітей в інші заклади. «Однозначно, цей заклад дитячим бути не може, оскільки на дітей зовсім інші витрати, ніж на дорослого. Це зумовлює перевитрату у понад мільйон гривень на рік», – зазначає Яворський.

Посадовець запевняє, що жодне з рішень не вплине на працівників інтернату. В такій галузі знайти хорошого фахівця – проблема, тож питання про скорочення неактуальне. Тим паче, що черга в дорослий психіатричний заклад – понад 40 осіб, місць не вистачає. Від цього страждають родини, які не можуть дати собі раду з хворими родичами. Над створенням додаткових ліжко-місць нині працює Залучанський будинок-інтернат, у якому кілька місяців тому розширили профіль. Це дасть можливість у разі потреби перемістити сюди вихованців Снятинського інтернату.

Керівник «Української благодійницької мережі» Василь Футерко зауважує, що на базі ліквідованого Снятинського дитячого будинку-інтернату планують створити відділення Снятинського психоневрологічного інтернату для дорослих. Тобто там залишаться хлопці та чоловіки віком від 18 років, а дітей переведуть у Залучанський інтернат.

«Думаю, там дітям буде відносно краще, ніж у Снятинському інтернаті. Та ще є питання, в які саме приміщення Залучанського інтернату переселяти дітей, бо теперішній спальний корпус і так перевантажений. Можливо, дітям зі Снятинського інтернату віддадуть ті приміщення, які зараз займає адміністрація, а вона переселиться у корпус №2. Хоча вони мали їх звільнити ще на початку року для старших дівчат, але не зробили цього. Крім приміщень адміністрації, я не бачу куди можна переселити дітей», – зауважує волонтер.

Небезхмарні перспективи

У Снятині про плани обласних чиновників знають далеко не все. Вихованці ще з-за паркана просять сказати владі, щоб не ліквідовували заклад, бо вони до нього звикли. Залишати місце, у якому живуть багато років поспіль, хлопці не хочуть.

Директор інтернату Василь Курилюк про ситуацію говорить неохоче, зауважує, що остаточне рішення прийме сесія облради, а безпосередньо від нього нічого не залежить. На утримання дитини виділяється 67 грн. на день, на дорослого – 61 гривня. Дітям потрібно більше молочних продуктів, масла, це й зумовлює різницю.

На території закладу функціонує школа, навчання ведеться відповідно до шкільної програми, проте не всі здатні її освоїти в повному обсязі. Інтернат другого профілю, відтак вихованців, прикутих до ліжка, тут немає. Дехто з них має певні добровільні обов’язки, які виконує під наглядом інструктора з праці. В інтернаті є живий куток з папугами, а також вісім кіз. Тут проводиться трудова реабілітація для вихованців: виробництво віників, осокових щіток, парафінових свічок.

Вихованці закладу, їхні батьки та колектив інтернату збентежений  звісткою про закриття. «Діти постійно прибігають, питають, що з нами буде. Я їх заспокоюю, переконую, що все буде добре», – розповідає керівник.

Фотографувати територію він не дозволяє, каже, що фотографій достатньо в інтернеті, а пацієнти захищені законом від фото- та відеозйомки. Але показує кімнати вихованців та кухню. У просторих приміщеннях проживає по двоє-п’ятеро хлопців.

У закладі є психоневрологічне відділення, розміщене на третьому поверсі. Там пацієнти віком від 35 років. На першому поверсі в одному крилі розміщені діти, в іншому – молоді люди, яким за 18. На другому поверсі – вихованці від 18 до 35 років.

Нещодавно заклад отримав 100 ліжок з бука як благодійну допомогу, а також матраци до них «зима-літо». У кімнатах почали міняти підлогу на дерев’яну, сподіваються, що скоро вдасться поміняти й двері, щоб все було екологічно чисте.

За благодійні кошти встановили 20 металопластикових вікон, на кожному з них є замки, ключі – у персоналу. А ще на завершальному етапі перебуває створення спортивного майданчика. Хоча чи є сенс нині ще щось робити, керівник не знає.

Глобальне питання

Питання про ліквідацію доволі складне і вирішувати його треба інакше, зауважує Василь Футерко. Інтернати треба закривати не шляхом укрупнення інших інтернатів, як у цьому випадку, а шляхом влаштування дітей і старших вихованців у родини. Тобто потрібно активно займатися усиновленням дітей або ж створювати невеликі будинки підтриманого проживання.

«От ми наприкінці серпня подали в обласну раду та облдержадміністрацію готовий проект обласної програми щодо будинку підтриманого проживання, але відповідь від департаменту здивувала… Пишуть, що розглянули, але чи підтримують повністю, чи мають пропозиції або зауваження, чи не підтримують, взагалі не зазначають», –обурюється активіст.

Нещодавно волонтери «Української благодійницької мережі» власними силами почали облаштовувати перший будинок під спільноту в Обертині Тлумацького району. Планують там розмістити четверо людей, щоб кожен з них мав окрему кімнату, але, можливо, їх буде і більше. Програма дозволила б залучити бюджетні кошти на поточну діяльність спільноти: оплату праці асистентів, продукти харчування, енергоносії та інше.

Важке всиновлення

За роки незалежності із Залучанського дитбудинку не всиновили жодної дитини. Але завдяки створенню відеоанкет та їх поширенню, а також завдяки співпраці з фондом «Maya`s Hope» (США) вже є зацікавленість американців в усиновленні конкретних дітей. Та на це потрібен час. У США мають досвід пошуку нових сімей для десятків таких дітей, як у Залучанському інтернаті, але цей успіх – результат багаторічної праці, зауважує пан Футерко.

Українці майже не всиновлюють дітей з вадами, особливо дітей з важкою інвалідністю. Переважно усиновителі з України шукають здорових і малих дітей віком від двох до чотирьох років. На усиновлення таких є черга, хоча діти і є в будинках дитини…

«Думаю, що усиновлення неодмінно будуть, але якщо реально дивитися на речі, то їх варто чекати не раніше середини наступного року. А щодо інших, то треба робити те, що для старших людей з інвалідністю давно працює у цивілізованому світі – підтримане проживання», – підсумовує активіст.