Неприступні «Скелі Довбуша»

Якщо і надалі Львівщина такими темпами, як досі, втілюватиме у життя свої туристичні проекти — цікаві туристично-пізнавальні маршрути до Кам’янецького водоспаду і озера Мертвого — на Сколівщині чи до пам’ятки природи державного значення «Скелі Довбуша» в селі Бубнищі, за 12 кілометрів від міста Болехова на Івано-Франківщині, і т. д., а прикарпатські чиновники головно вправлятимуться у майстерності красномовства, то можна втратити обласні пріоритети туристичної галузі у цьому регіоні.

Чи, як каже поляницький сільський голова Андрій Стельмах, «Скелі Довбуша», які дослідники ще означають «кам’яним царством»,  «незабаром можуть стати не нашими». Бо хронічне бездоріжжя на шляхах Болехівщини з кожним роком робить унікальну пам’ятку природи щораз неприступнішою навіть для моршинських туристів-відпочивальників, а для трускавецьких — й поготів .пише Галичина.

Дороги розтрясають мрії

Звісно, молодий і закоханий Іван Франко, мандруючи болехівським гостинцем, а відтак і битими шляхами через Тисів — до «бубниських коменів» (так селяни у давнину ще називали Бубниські скелі — теперішні «Скелі Довбуша») думав не про стан доріг. Адже не під ноги дивився, а попід небесами літав. Бо його романтичні твори, присвячені Болехівщині, зокрема поезії «Привіт» чи «Бубнище», були овіяні весняними вітрами лолинських надій. Та й світова примадонна оперного співу священицька донька Соломія Крушельницька за кілька років дитинства у Тисові, який тепер увічнив про неї згадку у погрудді, не на місцеві дороги звертала свою увагуѕ Це лише кілька мізерних штришків — дещиця натяку, щоб і непересічному прикарпатцю, і головно — чиновництву від доріг і туризму, можна було зрозуміти, що автосполучення  Болехів—Бубнище — це не лише 12-кілометровий відтинок закапареної дорожниками і розбитої важковаговим транспортом автодороги обласного значення, а й вагомі сторінки минулого і сучасного Прикарпаття. Маркіян Шашкевич, іван Вагилевич, Яків Головацький, Михайло Грушевський, Володимир Антонович, іван Шараневич, Степан Томашівський, Мирон Кордуба, Тарас Коструба, іван Крип’якевичѕ Вони любили і вивчали Болехівщину. Та й чимало сучасних відомих особистостей побували свого часу і нині навідуються до Бубнища, не оминаючи «Скелі Довбуша». Але зовсім не до романтики і не до яскравої історії жителям сіл,  бо занедбані дороги до їхніх домівок влітку витрясають  з кожного і терпіння, і рречність, а взимку  стають небезпечними «шибами». А місцеве підприємництво через відсутність туристів уже на ладан дихає. «Лише за кілька років потік відвідувачів — і туристів, і просто охочих — до нашого торговельно-відпочинкового закладу, що поруч зі «Скелями Довбуша», зменшився через різні причини приблизно на 60%, з яких на 40% — через погані дороги», — підтвердив ситуацію Петро Кондрат, який одним з перших підприємців започаткував свій бізнес у Бубнищі.

То гепавка, то телепавка...

Що таке тисівський екстремальний відтинок автодороги обласного значення «Болехів—Козаківка», добре знають не лише жителі Тисова і Бубнища, через які безпосередньо пролягає маршрут до пам’ятки природи державного значення «Скелі Довбуша», а й селяни з інших сіл Болехівської міської ради — Поляниці, Буківця, Сукіля та Козаківки.
Сільський голова Тисова Володимир Савчук підтвердив поширену в ЗМі інформацію про те, що громада села не жартує, як означив ситуацію міський голова Болехова Богдан Мельник, а  має серйозні наміри вдатися до радикальних дій — перекриття траси. Але попри все сільський керівник не прихильник радикальних дій у розв’язанні дорожньої проблеми і вважає, що мова діалогу — ефективніша. Тож планує провести в Тисові схід села, на який запросити і керівництво Болехівської міськради, і представників обласних та районних дорожніх служб.

Володимир САВЧУК, сільський голова Тисова:
— Нещодавно у селі відбулися збори громади, які головно стосувалися низки питань щодо автобусного маршруту «Болехів—Тисів». Тож селяни торкнулися і проблеми стану дороги обласного значення «Болехів—Козаківка», яка пролягає через наше село. Дорога жахлива, і я добре розумію перевізників. А ще збурюють людей чутки про можливе підвищення оплати за проїзд. Я неодноразово письмово звертався й особисто їздив у Службу автомобільних доріг області. Відповідь одна: «Будуть кошти — почнуть ямковий ремонт». А люди і справді обіцяли після Великодня «нагадати» про сільські проблеми — вдатися до перекриття в Болехові державного шосе «Стрий—Чернівці». Наразі ще чекаємо на офіційну письмову відповідь від дорожників.

Не вірить у паперові чи публічні обіцянки обласних дорожників і голова Поляницької сільради Андрій Стельмах і певний, що й громада Поляниці не стоятиме осторонь, якщо доведеться таки вдаватися до радикальних дій.

— Дорога у селі розбита, — розповідає Поляницький сільський голова Андрій СТЕЛЬМАХ. — Селяни скаржаться, що через бездоріжжя вимушені працювати хіба на ремонт авто. Ями трапляються і півметрові. Люди переконані, що найбільше руйнують дорогу лісовози.  Сільрадівський бюджет бідний, а запровадження акцизного податку зробило його ще біднішим. У селі чимало вантажних і легкових автомобілів, тож колись надходження у бюджет сільради були відчутні і відповідно ми мали можливість хоч сільські, комунальні, вулички привести до ладу. Люди нарікають на лісгосп, бо не розуміють, що лісівники сплачують всі податки — жодної заборгованості, і повинні охороняти та примножувати ліси, а не ремонтувати дороги. У нас є чимало підприємців, є чимало туристичних принад. Але через бездоріжжя відпочивальники не хочуть їхати у наші краї, тож навіть акцизний збір від продажу алкоголю до бюджету сільради — мізерний. Якщо б людей із Буківця, Поляниці чи Бубнища запитати, чого вони хочуть щонайперше, то відповідь була б одна: «Дороги!». із Бубнища до Болехова — десять кілометрів, з Поляниці — дванадцять, а з Буківця — п’ятнадцять. Перевізники до італії, іспанії, Чехії, Польщі чи деінде навіть людям частково повертають гроші за проїзд — по 100 гривень, але їхати на села відмовляються. За нормальної дороги п’ятнадцять кілометрів — навіть не відстань, а їхати треба понад півгодини. Якщо й надалі ніхто з керівництва районної і обласної дорожніх служб не звертатиме увагу на стан дороги «Болехів—Козаківка», то громади Тисова, Поляниці, Буківця, Бубнища та інших сіл об’єднаються для вирішення дорожньої проблеми — разом чергуватимуть на трасі. На мій погляд, перекриття дороги — не вихід із ситуації, але люди хочуть, щоб їх почули. Тож терпець може урватися.  

Дорогу до «Скель Довбуша» — з Болехова через Тисів і до Бубнища, яке належить до Поляницької сільради, ми оглянули самотужки. Найбільші жахіття починаються ще на вулиці Євгена Коновальця у Болехові, де люди рятуються від транспорту підручними засобами, відгороджуючи пішохідні доріжки камінням чи обрізками дерев. Таке ж бездоріжжя — головно на початку села Тисова і аж до Бубнища. Тож і сільські керівники, і підприємці, і селяни не лукавлять: за такої дороги туризм у регіоні ландшафтного природного парку з унікальною пам’яткою природи державного значення «Скелі Довбуша» приречений. Ландшафтний природний парк підпорядкований Болехівському держлісгоспу. Але туристичне підприємництво на його території  щороку занепадає і вже ледь жевріє. А інфраструктура навколо «Скель Довбуша» не приваблює відпочивальників, а радше відштовхує. і ті п’ятеро приватних підприємців, які ще урухомлюють життя у Бубнищі — біля підошви чи на вершині «Скель Довбуша», вже ледь кінці з кінцями зводять. За інформацією представника родинного туристично-відпочинкового комплексу «Скеля» підприємця Петра Кондрата, який уже 16 років провадить бізнес у ландшафтному парку, порівняно з недавніми роками кількість туристів чи місцевих відпочивальників зменшилася на 60%, з яких на 40% — через розбиті дороги до природної пам’ятки «Скелі Довбуша».

Петро КОНДРАТ, підприємець:
— Кількість відвідувачів відбивається на прибутках. Так, одна з найголовніших причин відчутного зменшення туристів — відсутність належної дороги до «Скель Довбуша». і це підтверджують наші клієнти. А іноземці шоковані, що на такий  унікальний об’єкт для туризму, як «Скелі Довбуша», влада не звертає уваги як на можливість поповнення місцевого бюджету. інфраструктура перебуває у безгосподарному і занедбаному стані, а надання туристичних послуг і супровід занехаяні і ніякі. Ще років п’ять-шість тому в будній день приїжджало по п’ять-вісім екскурсійних груп із Трускавця і Моршина, а вже минулого року кількість зменшилася наполовину. Цього року, як можу вже передбачити після Великодня і травневих відпочинкових днів, буде ще гірше. Адже було на свята тільки три групи туристів. і навіть не автобусами, а мікроавтобусами. Хоч у такий час щороку приїжджали до нас до тридцяти великих автобусів з курортів Моршина чи Трускавця. А нині навіть місцеві відпочивальники майже не їдуть. Чужі — вперше і востаннє. Бо нема дороги — нема туристів. Лісові дороги і то кращі. Якщо і надалі буде таке недбайливе ставлення до цього туристичного регіону, то наша  область втратить «Скелі Довбуша» як туристичний об’єкт. Від моста в Бубнищі до скель — чотири кілометри, а з села Труханова на Львівщині, до якого прокладені добрі дороги, — рівно кілометр. То вся туристична інфраструктура перейде до сусідів — у Львівську область, до межі з якою всього вісімдесят метрів і на території якої нема природно-заповідного фонду, який обтяжує кожен порух наших підприємців. Добре, що створили у нас ландшафтний парк, але ніхто не подумав, як відтак провадити і розвивати туристичні послуги у сусідстві зі «Скелями Довбуша». Люди ж потребують і щось перекусити, і десь посидіти та відпочити чи переночувати, або придбати на згадку якісь сувеніри. А після їзди нашими розбитими дорогами, які кожного вителіпають і вигепають до краю, приїжджі відпочивальники вже не мають ні часу, ні бажання оглядати природний витвір — «Скелі Довбуша».
...Неприступними «Скелі Довбуша» робить не лише бездоріжжя, а й непривабливість туристичної інфраструктури навколо. Вартість разового пішого проходу до «Скель Довбуша» становить  2 гривні, легковиком — 20, автобусом — 50, а автобусом-неопланом — 70. За зібрані кошти (ті, які офіційно декларують) при тому, що потік туристів відчутно зменшився, навести лад у ландшафтному парку неможливо. У такому разі, ще з чверть століття перекошені й екстремальні віходки-шпаківні, порозбивані і пообписувані сороміцькими словами лісівничі табло-гасла чи непривабливі сміттєві гірки біля придорожніх альтанок зустрічатимуть туристів за крок до скель і т. д. На нашу думку, не ДП «Болехівське лісове господарство» має опікуватися ландшафтним природним парком, а самостійна державна адміністрація парку з окремим фінансуванням, до якої увійшли б відповідні фахівці — і лісівники, і екологи та ін. — з чітко означеними повноваженнями і обов’язками.