Незалежний Франківськ: Якими були 25 років незалежності для обласного центру Прикарпаття
Наша держава відзначила 25-річчя Незалежності. Якими вони були для Івано-Франківська?
У пам’яті виринають перші мітинги на хвилі національного відродження, знесення монумента Леніну і встановлення пам’ятника Іванові Франку, заснування нових періодичних видань і міського телебачення, занепад промислових гігантів і поява приватного бізнесу, розбудова міста та реконструкція його історичної частини, пише Західний кур'єр. Це чи не головні віхи життя Івано-Франківська у часи новітньої незалежності, яку і зараз зі зброєю у руках доводиться відстоювати нашим військовим та добровольцям на сході держави.
Станіславський феномен
У 1990 році, після перших більш-менш демократичних виборів, до керівництва містом став Ярослав Тайліх – на той час наймолодший голова міської ради в Україні. Саме з ним багато хто пов’язує такий собі політичний і культурологічний прорив Івано-Франківська
Ще у 1989 році місто стало відомим завдяки проведенню першої міжнародної бієнале «Імпреза». Понад 400 митців з 19 країн світу надіслали на неї понад три тисячі своїх робіт. З них відібрали понад 700 робіт 260 авторів із 25 країн. Понад 20 митців тоді відзначили спеціальними нагородами.
У 1991 році у Івано-Франківську сформувалася «Нова дегенерація» – літературний гурт за участі знаних тепер письменників – шевченківського лауреата 2010 року Івана Андрусяка, Степана Процюка та Івана Ципердюка. До речі, перші їхні публікації з’явилися саме у «Західному кур’єрі», а наприкінці 1992 року у видавництві «Перевал» вийшла перша поетична збірка гурту з одноіменною назвою.
А у 1992 році письменник Володимир Єшкілев вперше вжив добре відомий і за межами Івано-Франківська термін «Станіславський феномен» на означення групи місцевих постмодерністських письменників та художників. Серед них Юрій Андрухович, Володимир Єшкілєв, Юрій Іздрик, Тарас Прохасько, Галина Петросаняк, Марія Микицей, Ярослав Довган, Олег Гуцуляк та інші. А організаторами мистецької дискусії, під час якої і прозвучав цей термін, тоді були художники Анатолій Звіжинський, Ростислав Котерлін, Володимир Мулик, Ярослав Яновський та Мирослав Яремак.
Геть ідола
Хвиля національно-демократичного піднесення 90-х років почала зносити пам’ятники тоталітаризму попередньої епохи, головними символами якої були монументи «вождеві світового пролетаріату» Володимиру Леніну. Загалом у Івано-Франківську їх свого часу було з десяток. Але цього Радянській владі виявилось замало і на початку 1968 року обком компартії постановив збудувати ще один, головний пам’ятник на вулиці Радянській.
Зрозуміло, що національно-демократичні сили, які прийшли до влади у місті, якнайшвидше захотіли позбутися головного символу радянської епохи. І на початку жовтня 1990 року міський голова Я. Тайліх підписав ухвалу міської ради «Про демонтаж пам’ятників В. Ульянову в м. Івано-Франківську». Місцеві патріоти її сприйняли на «ура» та розцінили як одну з перших і важливих перемог на шляху до незалежності України.
Про те, що мають демонтувати пам’ятник Леніну, мешканці міста дізналися від «рухівських» активістів, які з мегафонами ходили вулицями і сповіщали про цю подію. Це була подія не лише тижня, місяця чи року. Це була подія, з якої починалася нова епоха.
За однією інформацією «знімали» Леніна працівники СУ-612. За іншою – домобудівного комбінату. Третя версія свідчить, що на цю роботу збирали людей зі всіх будівельних організацій міста, але ніхто не хотів іти – боялися. Тож послали «штрафників». А керував процесом інженер-будівельник, депутат міськради Омелян Свиринчук.
Кардинальні зміни
Другий за часів незалежності і перший всенародно обраний міський голова (1994-98рр.) Богдан Борович продовжив боротися з радянською системою управління і мислення, яка й надалі залишалася практично у всіх сферах життєдіяльності міста, і наважився на кардинальні зміни, яким продовжувала чинити опір стара номенклатура.
За один термін керівництва містом він зробив чимало у всіх сферах задля того, щоб Івано-Франківськ міг надалі повноцінно розвиватися. Зосередився на гуманітарній і комунальній галузях. У місті збільшилася кількість україномовних шкіл. Нові приміщення отримали центральна міська клінічна лікарня, було відкрито поліклініки у районі «Позитрон» та на вул. Чорновола. Міська влада виділила приміщення для духовної семінарії та консисторії УГКЦ, повернула приміщення монастиря на вул. Василіянок його справжнім власникам, а сільськогосподарському технікуму і обласній бібліотеці, які тут містилися, підшукала інші.
У місті побудували новий центральний каналізаційний колектор діаметром 180 см та довжиною 14 кілометрів, почали ремонт доріг за новою технологією з використанням дорожньої фрези. Нове покриття отримали вулиці Чорновола, Мазепи, Вовчинецька, Січових стрільців, Галицька, Незалежності та інші. Проїзд під залізничним мостом на вул. Вовчинецькій вимостили базальтовою бруківкою.
А на День незалежності у 1995 році у місті урочисто відкрили пам’ятник Іванові Франку. На цій події були присутні радник посольства України у Великобританії Роланд Франко, онук великого Каменяра, та онука Івана Франка – Віра. Того ж року міська влада для Івано-Франківська придбала 10 нових та стільки ж вживаних тролейбусів. Наразі це найбільше оновлення парку рухомого складу комунального транспорту за часів незалежності.
Реконструкція і розбудова
З 1998 року у Івано-Франківську розпочинається ініційована третім міським головою Зіновієм Шкутяком велика реконструкція міста. Починають з центральної його частини, але працюють над поетапним планом робіт з благоустрою обласного центру Прикарпаття до 2020 року. Левова частина коштів на реконструкцію центру міста виділяється з міського бюджету. Впродовж кількох наступних років нового вигляду набувають міська ратуша і площа Ринок, Привокзальна площа і вулиця Незалежності, сквер «Вали». Паралельно проводиться заміна усіх мереж водо- , теплопостачання, каналізації та електрифікації, ремонтуються фасади будинків. Бачачи потуги міської влади, активну участь у перетворенні міста беруть на себе представники малого і середнього бізнесу.
Рік за роком Івано-Франківськ перевтілюється на затишне й ошатне європейське місто, у якому хочуть комфортно жити все більше і більше людей. Міська влада робить все від неї залежне, щоб розвивався бізнес, створювалися нові робочі місця і до міста поверталися люди із-за кордону.
З початку 2000-х у місті починається так званий «будівельний бум». Спростивши всі дозвільні процедури до рівня необхідних формальностей, мерія сприяє розвиткові будівництва, відродженню місцевих підприємств будіндустрії та будівельних фірм і сподівається на повернення до міста заробітчан, які мають змогу працювати тут і купувати житло в новобудовах. У Івано-Франківську з’являються не лише окремі нові будинки на місці старої малоповерхової забудови, але й цілі мікрорайони. Новобудови зводять місцеві фірми «Житлобуд», «Івано-Франківськбуд», «Машбуд», з’являються нові так звані «забудовники» і будівельні фірми. Серед них колишня «Гаразд-Україна» і теперішня «Ярковиця». І хоча «будівельний бум» досі сприймається неоднозначно (особливо новобудови у історичній та центральній частинах міста), він дає потужний поштовх до розвитку міста та його інфраструктури.
Нові пріоритети
Однак фінансова криза та подальші події в Україні динамічний розвиток міста дещо пригальмовують. Четвертий міський голова (2006-15рр.) Віктор Анушкевичус зосереджує свою роботу на розвиткові медицини та ремонті доріг, а також підтримці бюджетних установ і закладів культури. Роботи з реконструкції міста практично припиняються. Хоча В. Анушкевичус й ініціює здійснення благоустрою дворів та прибудинкових територій, капітального ремонту вулиць із заміною мереж та мощенням тротуарів.
Опоненти його діяльність на посаді міського голови гостро критикують. Назріває конфлікт між мером та частиною депутатського корпусу міськради, зриваються проведення сесії, на певний період часу робота міськради фактично паралізується. Місто накриває хвиля земельних і будівельних скандалів.
І все ж комунальні підприємства працюють та розвиваються. За кредитні та грантові кошти проводиться модернізація КП «Івано-Франківськводоекотехпром» та ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго». Місто бере активну участь у програмах ПРОООН та НЕФКО, завдяки чому вдається ремонтувати та модернізувати житловий фонд і заклади освіти та культури, замінювати вуличне освітлення тощо.
Завдяки позитивному інвестиційному клімату, який існує у місті впродовж багатьох років, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій (акціонерного капіталу та боргових інструментів) сягає 511,8 млн. доларів США. 71% з них – у промисловість. Найбільші інвестиції вклали ТОВ «Імперовофудз», «ТайкоЕлектронікс», «Електролюкс» та ВО «Карпати». Розвивається малий і середній бізнес. Зараз у місті зареєстровані 24191 суб’єкти підприємницької діяльності. З них 11216 юридичних та 12975 фізичних осіб.
Новий етап розвитку Івано-Франківська починається з 2011 року, коли більшість у міськраді отримує ВО «Свобода» і депутати від цієї політичної сили починають системно працювати над змінами у місті. Змінюється технологія і зростають темпи ремонту доріг. Хоч і не без труднощів, відбувається комунальна реформа. Починається благоустрій прибудинкових територій, парків і скверів. Пріоритетним стає розвиток дошкільної освіти. Вперше з часів незалежності у місті збудований новий дитячий садок.
Попри неоднозначну оцінку діяльності ВО «Свобода» опонентами, на останніх виборах міського голови перемогу здобуває кандидат від цієї політичної сили Руслан Марцінків. Він продовжує комунальні реформи і роботи з благоустрою міста та збільшення кількості зелених зон, дбає про збереження пам’яток архітектури і підтримку галузей охорони здоров’я та освіти, робить перші кроки у напрямку розвитку комунального транспорту.