Побороти не можна допомогти? В Івано-Франківську намагаються зменшити кількість безхатьків

Знизити кількість безпритульних на вулицях Івано-Франківська через скарги містян вже не перший рік намагається влада. Франківці ж регулярно скаржаться на присутність безхатьків в центрі через соцмережі, звернення до чиновників та правоохоронців, пишуть електронні петиції.

До слова, на останній оперативній нараді чиновники заявили, що близько 70% франківських безпритульних насправді є мешканцями Закарпаття, мають житло та отримують соціальну допомогу.  Мовляв, у цьому випадку має діяти вже поліція. Втім, вистачає у Франківську і місцевих безпритульних.

Водночас, начальник управління з питань надзвичайних ситуацій, мобілізаційно-оборонної роботи та діяльності правоохоронних органів Ігор Влізло заявив, що аби «здати» або «передати» безхатька в будинок нічного перебування потрібно принести "масу довідок".  Окрім того, поскаржився, що безпритульних там приймають тільки на ніч, а зранку вони собі далі йдуть жебракувати.

Натомість керівник патрульної поліції Дмитро Міхалець зазначив, що копи не будуть возити безхатьків у Будинок нічного перебування на «Пріусах», адже це не входить у їхні обов’язки. І підкреслив, що патрульні мають право затримувати порушників, а безпритульний – не обов’язково злочинець .

Директор Будинок нічного перебування  Іван Боберський у коментарі Бліц-Інфо зауважує, що в принципі до підпорядкованого йому закладу не можна нікого «здати».

«Ми можемо прийняти людину на нічліг тільки, якщо вона цього хоче. Прийде і напише відповідну заяву. В іншому разі це буде розцінюватись як незаконне позбавлення волі та обмеження прав людини. В першу чергу Будинок нічного перебування користується Законом України про надання соціальних послуг. Згідно Закону, соціальні послуги надаються на умовах добровільності. Тобто змусити людину отримувати такі послуги не можна. Ми можемо провести інформаційно-роз’яснювальну роботу, можемо розповісти про заклад, розповісти про те, які послуги надаємо, можемо запросити людину до нас, але змушувати її примусово приходити до закладу не маємо права, оскільки це обмеження прав людини”, – наголошує Боберський.

За словами чиновника, у них траплялись випадки, коли безхатька доправляли до будинку, а той відмовлявся там залишатись. Таке частенько буває, коли бездомні приходять не самостійно, а з допомогою патрульних. 

«Є люди, яким до вподоби бути на вулиці, які не готові відмовитись від алкоголю заради теплого ліжка та душу. Це їхнє право. Водночас, треба говорити про таку категорію населення, як професійні жебраки, які насправді не завжди є безпритульними. Треба сказати, з цим явищем вже необхідно боротись правоохоронним органам. Адже тут може бути такий фактор, що людина фактично потрапила в рабство і жебракує, бо їй дали таку настанову. І можу сказати, що ми зараз спільно працюємо у цьому напрямку – аби виявити тих, хто з цього наживається. Наразі щодо цього більше сказати не можу», - каже керівник соціального закладу.

Втім, Боберський наголошує, що надавати більше допомоги франківським безхатькам на місцевому рівні можна – якщо реорганізувати заклад у Центр реінтеграції. Він працюватиме на повернення до самостійного, повноцінного життя бездомних і колишніх в’язнів, які частенько й стають клієнтами Будинку нічного перебування.

Не закрити, а допомогти і підтримати безхатьків закликає і Міжнародна асоціація «Спільнота Святого Егідія».  Як каже координатор асоціації Іван Харук, в Івано-Франківську «Спільнота Святого Егідія» допомагає більше півсотні людям.

«Це безхатьки та просто бідні люди. Мова йде про роздачу їжі раз в тиждень на двох маршрутах - біля площі Шептицького  та у Привокзальному сквері. Роздаємо бутерброди, перші та другі страви, чай, воду, фрукти.  Але не лише годуємо, а й спілкуємося з ними, дружимо. За допомогою бутерброда народжується дружба. Такий досвід спільноти в багатьох країнах світу», - пояснює Харук.

За словами активіста, потрапити у складну життєву ситуацію та опинитись на вулиці може кожен.

«Одного разу, дивлячись як це роблять люди зі спільноти в Римі, я познайомився на вокзалі Терміні з  нашими земляками-коломиянами. Їхня історія дуже проста:  чоловіки поїхали на заробітки, віддали документи роботодавцеві, а  він їх пізніше вигнав і залишив не тільки без зарплати, але й без паспорта та візи. Тож наші земляки шукали прихисток на вокзалі та харчувалися в благодійних їдальнях,приходили на роздачу їжі від «Спільноти  Святого Егідія». В Франківську ж ми знаємо друзів-бездомних вже багато років. Часто в них подібні історії. Наприклад, один з них - Петро - розлучився з дружиною. Оскільки житло було оформлене на неї, то вона його вигнала і він, відповідно, залишився без даху над головою. Так і опинився на вулиці, без будь яких умов для життя: житла, роботи, їжі, душу та інших благ.  Зрозуміло, що в таких непростих життєвих ситуаціях не кожен зможе вистояти. Люди дають слабинку і нерідко починають вживати алкоголь, втрачають здоров’я і їх ніхто не хоче взяти на роботу. Таке собі замкнуте коло. В нас  є будинок нічного перебування. Там досить непогані умови для нічлігу. Можна навіть отримати медичну допомогу, прийняти душ, відпочити, почитати книгу. Тим не менше, людина не може там жити як вдома – адже приймають тільки на ніч, а зранку ти маєш звідти піти», - зазначає координатор асоціації.

У «Спільноті Святого Егідія» резюмують, що раніше в багатьох європейських країнах бездомних сприймали як загрозу для «нормального» суспільства. Тож різноманітними методами намагалися обмежити їхнє перебування серед так званих нормальних. Втім, у Європі вже зрозуміли, що потрібно думати не про те, щоб забрати бездомних чи бідних людей з вулиць, а як їм допомогти піти самостійно.

«Надати притулок,юридичну допомогу, допомогти виготовити документи, полегшити взагалі цей процес у подібних випадках. А найголовніше - побачити і постаратися зрозуміти цих людей, по можливості, допомогти. Не виганяти їх за межі міста, насміхатися тощо.  Адже, на жаль, присутність безхатьків помітна не лише в наших, українських містах. Є вони і в великих столицях: Парижі, Брюсселі, Берліні, Римі, Амстердамі.  Відтак потрібно разом, використовуючи досвід різних громадських , християнських організацій, владних структур та соціальних служб намагатися допомогти цим людям. Підкреслюю, не виганяти за межі міста, і таким чином робити місто ніби кращим, а допомогти вирішити їхні проблеми з якими справитись самостійно вони не в змозі», - наголошує Іван Харук.