Полум’яний ювілей. 150 років тому сталася Мармулядова пожежа – усі деталі

Рівно 150 років тому Станиславів згорів. Не весь, звісно, але центр міста перетворився на попелище. Усе ніби почалося з того, що 28 вересня 1868 року вдова Хана Двойра Вермут смажила на подвір’ї мармуляду.

Хоча, то не вона сама смажила. Та й пожежа виникла не на її обійсті, а на сусідньому, пише “Репортер”.

Чи винна пані Вермут?

Про Мармулядову пожежу написано багато, але у цій історії багато заплутаного та незрозумілого. Наприклад, як почалась пожежа, і хто винен? Популярна версія робить крайньою Хану Двойру Вермут, але чи то насправді так.

Вдова, світлої пам’яті, Янкеля Вермута мешкала на вулиці Липовій, приблизно за нинішньою адресою Шевченка, 26. Мала невеличку пекарню, в асортименті якої були булочки з мармулядою, тобто повидлом. 28 вересня 1868 року в неї на подвір’ї дійсно смажили мармуляду, але займались тим наймані працівники – Юзеф Ліховник і Петро Погвізд.

Найретельніший опис пожежі залишив сучасник тих подій – секретар магістрату Леон Токарський. Він згадує, що загоряння сталося у невеличкій стаєнці Герша Лотрінгера, який був сусідом пані Вермут (Шевченка, 28). Близько другої години пополудні сарайчик, де квартирант Лотрінгера, швець Фідлер тримав корову, раптом спалахнув. Припускають, що жаринки з-під мармуляди впали на просочений сирою нафтою дах стаєнки, і почалось. Така обробка господарських споруд була досить поширена у старому Станиславові, оскільки захищала їх від зайвої вологи.

Усі свідки в один голос запевняли, що тоді в бік центру дув сильний вітер з півдня. Обійстя Лотрінгера було лівіше від господарства вдови, і якщо подивитись на мапу, іскри мало відносити віт­ром у протилежному напрямку. Отже, Хана Двойра Вермут та її робітники тут узагалі ні до чого.

Станиславівська поліція відпрацьовувала кілька версій. Припускали, що пожежа могла виникнути від необережно запаленої файки. Підозрювали шевця Фідлера, який палив люльку і незадовго перед пожежею заходив у стаєнку. Втім, доказів проти нього забракло, до того ж, чолов’яга і так постраждав – його люба корова живцем згоріла у сарайчику. Розслідування завершилось нічим і лаври станиславівського Герострата не дісталися нікому.

«Мармулядовий дайджест»

Завдяки пожежі наше місто стало справжньою медіа-зіркою. Радіо і телебачення тоді ще не було, тож про вогняний апокаліпсис завзято писала австрійська преса. Краєзнавець Олена Бучик зробила невеличкий огляд тодішньої періодики, де згадується наше бідолашне місто.

«Віденська газета», 30 вересня 1868 року

Окружне місто Станиславів від вчорашнього дня охоплене вогнем. Ратуша, окружний суд з арештами, пошта і телеграф, вір­менська церква, деякі синагоги та сотні інших будівель зруйновані. Збитки величезні, тисячі людей залишилися без даху над головою.

«Народний листок міста Ґраца», 2 жовтня

Велика пожежа. Зі Львова повідомляють, 29 вересня 1868 р. Вчора пополудні в Станиславові внаслідок необережності спалахнула пожежа, через яку більша частина міста перетворилася на попіл. Близько 260 будівель, серед яких окружний суд, ратуша, вірменська церква, три синагоги, були спалені. Шкода дуже значна й оцінюється в суму близько двох мільйонів. 8000 людей опинилися без даху над головою.

Через сильний вітер операція порятунку була дуже ускладнена. Наразі вогонь ще не повністю погашено. Вчора вночі на прохання окружного комітету було вислано військовий підрозділ спеціальним потягом для надання допомоги та охорони врятованого майна. Йде збір хліба й продовольства. З зібраних коштів відправлена допомога в розмірі 500 флоринів. Крайова рада сьогодні висилає двох делегатів до Станиславова з грошовою допомогою в розмірі 3000 флоринів. Під час завтрашнього засідання Крайової ради буде обговорюватися надання допомоги з крайових фондів у розмірі 16000 флоринів.

Віденська газета «Ранкова пошта», 3 жовтня

Зі Львова повідомляють про нещастя, яке спіткало місто Станиславів. 28 числа минулого місяця місто було знищене жахливою пожежею. Вся місцевість перетворилася на горнило, в якому палав вогонь, роздмуханий сильним віт­ром. Сильно вигорів центр міста. Площа Ринок з ратушею перетворилася на задимлену руїну, також вулиця Липова, окружна служба, магістрат, вір­менська церква і синагоги. Велика кількість товарних складів, архівні приміщення разом зі своїм вмістом були знищені у вогні.

На жаль, вогняна стихія забрала й людські життя. Але допомога прийшла швидко, на гасіння пожежі поспішили львівські пожежники, які направду сотворили диво, але вітер був такий сильний, а покрівля на дахах і дерев’яні стіни багатьох будинків були такими сухими, що пожежникам не відразу вдалося зупинити спустошливу стихію. За свідченням очевидців, Станиславів зараз являє собою правдиву картину людської біди й розпачу. Незважаючи на допомогу зі Львова, люди страждають від голоду, є також загиблі. Старанно збираються пожертви, Крайова рада теж робить усе можливе. На місце пожежі надсилаються продукти харчування.

Вона надихала митців

Мармулядова пожежа стала першою історичною подією Станиславова, яка була візуально задокументована. Збереглась старовинна фотографія вигорілого середмістя, зробленого «по гарячих слідах» з даху млина Імердауера, що стояв на вулиці Грушевського, навпроти Будинку офіцерів. Коробки високих будинків із димарями, що на задньому плані, відповідають сучасному Вічевому майдану. Правіше – єврейська дільниця з головною синагогою міста, вона була розташована на місці скверика Руської Трійці.

15 жовтня 1868 року газета «Тигодник Львівський» проілюструвала статтю про станиславівську пожежу чорно-білою гравюрою. Навряд чи художник мав нагоду бачити вогняний апокаліпсіс на власні очі, та й місто знав погано, тому малюнок грішить багатьма неточностями. Втім, площу Ринок, ратушу і вірменський костел позаду впізнати можна.

Навіть через 30 років пожежу пам’ятали далеко за межами Станиславова. У 1899-му чеський видавець Фердинанд Піалек випустив поштівку з видом катастрофічних наслідків необережного поводження з вогнем. Праворуч – постраждалий вірменський костел, лівіше – обгорілий кістяк ратуші та понищені будинки середмістя.

Трагічні події вікопомного вересня знайшли відображення і в живописі. Франківський художник Микола Варення у 1986 році написав картину, де видно огорнуту полум’ям ратушу і відважних пожежних, які намагаються її врятувати.

Також станиславівська пожежа згадується у художній літературі. Наприклад, у бестселері Софії Анд­рухович «Фелікс Австрія» матері головних героїнь загинули у вогняній стихії. У романі Остапа Україн­ця«Малхут» майбутній бургомістр Ігна­цій Камінський мужньо бореться із полум’ям.

Журналіст Богдан Скаврон друкує в мережі роман у жанрі «нового краєзнавства» – «Секрети Мармулядової пожежі». Та й сам прикметник «мармулядова» виник завдяки патріарху укрсучліта Юрію Андруховичу…

А ще про пожежу створюють анімаційний ролик, тож не виключено, що колись з’явиться і повноцінний художній фільм.