Пошта вже на колесах. Один день з мобільною бригадою у селах Прикарпаття

Цієї осені у селах Прикарпаття, де населення менше 1200, почали закривати відділення Укрпошти. Відтепер 306 населених пунктів області обслуговують так звані мобільні бригади.

Поштовики переконують, що реформа потрібна, аби покращити якість послуг і забезпечити працівників гідною зарплатою. Аби подивитися на це зблизька, «Репортер» поїхав з ними.

Треба доїжджати

Пересувне відділення поштового зв’язку № 4 виїжджає від головпоштамту о 8:50. За кермом водій із 40-річним стажем Федір Бугра, поруч – начальниця відділення Наталія Фуштей, а за листоношу журналістка «Репортера».

«Сьогодні їдемо в села, де більше 1400 мешканців і збереглися стаціонарні відділення. Там, як правило, начальників відділень перевели на посаду листоноші, – розповідає Наталія Фуштей. – Вони працюють чотири дні по вісім годин, а ми приїжджаємо один-два рази на тиждень. Привозимо кореспонденцію, посилки, товари та пенсії. А листоноші, які там на місці, проводять виплати, приймають перекази й платежі. А там, де є менша кількість населення, листоноша їде з нами. Тоді я, наприклад, залишаюся приймати платежі, а вона тим часом розвозить по селу пенсії та газети».

Пані Наталія працює на пошті 12 років. Каже, коли дійшла реформа, то листоношам сільських відділень пропонували перейти працювати на пересувні. Та далеко не всі на це погодились. Бо одна справа, коли ти ходиш на роботу в своєму селі, а інша річ – добиратися до Франківська, Калуша, Долини, Косова, Коломиї, Галича, Рогатина, де базуються пересувні відділення.

«Я доїжджаю з Нижнева, – говорить жінка. – Щоранку о 7:30 маю бути на роботі. А о шостій вечора вертаюся додому. Трохи важко, бо треба їхати до Франківська майже годину, і додому ввечері так само. Але який вихід? В селі роботи нема. Поки вчила дітей, то працювала за кордоном, бо потрібні були гроші. Але то теж тяжко, бо додому відпускали лиш на Різдво й на Великдень».

А от водіїв з реформою в Укрпошті побільшало, бо стало більше автівок. Загалом на Прикарпатті має бути 47 екіпажів пересувних відділень.

«Є багато новеньких. А я просто перейшов з великої машини на меншу. Через місяць буде 41 рік, як я працюю водієм, – розповідає Федір Бугра. – То раніше зв’язок один був. Пошта і телеком разом були до 1994 року. А потім розділились, і я попав на пошту. Звісно, на великій машині важче працювати. Та й графік зараз простіший. Бувало, виїжджав о п’ятій ранку, а зараз о 7:30-7:50. Правда, ще не знаю, як це відіб’ється на гаманці. Обіцяють оклад 7500 грн, та, оскільки я вже на пенсії, то мені нормально. І начальник в нас зараз нормальний. Завжди підходить, питає, чим допомогти і не просто питає, а й допомагає».

А як я маю заплатити?

Перша зупинка – село Озеряни. Поштову бригаду зустрічає місцева листоноша з п’ятирічним стажем Марія Терлецька. Перше, що робить, перераховує примірники газет. Вона вже напам’ять знає, хто що передплачує. Найпопулярніша преса – районна газета «Злагода».

«Газети виписують переважно пенсіонери, і то не всі. А молодь взагалі не читає. Кажуть, мають інтернет», – говорить пані Марія.

Її відділення на першому поверсі сільради. Ну, як відділення… Цьогоріч їй виділили кімнатку розміром три на три метри, де поставили стіл і стільці для відвідувачів. Опалення там нема, але, каже листоноша, це не проблема. Бо електричний обігрівач швидко нагріє таку площу. Головне, що вікна поміняні і зроблений ремонт. Хоч не пишно, та затишно.

«Трошки мале приміщення, але більше можуть дати лише на другому поверсі. А на другий поверх люди йти не згідні, – каже Марія Терлецька. – А до холоду я вже звик­ла. Як будуть морози, то включатиму електро­обігрівач. Раніше ми були в приміщенні з іншого боку будівлі, то там ані ремонту, ані тепла. А бувало, що й на підвіконні доводилось працювати. Всяке було».

Поки листоноша розбирається з кореспонденцію та готується виплачувати пенсію, на вулиці вишиковується черга. Заходять у кімнату по одному. Всі в масках.

– Є за світло платіжка? – з’являється на порозі чоловік років за 50.

– Все, що було, я віддала, – відповідає пані Марія.

– Так мені вже два місяці нічого не було, – обурюється чоловік. – А як я маю заплатити? Що буду робити, якщо мені завтра прийдуть і відключать світло?

– Ніхто нічого не відключить, – спокійно відрізає листоноша, навіть не відриваючи голови від паперів.

Чоловік йде, але за ним з’являться інший – старший, худорлявий, невисокий. Прийшов по пенсію. Із кількома купюрами Марія Терлецька видає йому шоколадний батончик. Мовляв, немає дрібних грошей, та пропонує ще щось купити.

«Не знаю, баба нічого не казала. Я зараз як щось куплю, баба мені голову відкусить, – каже чоловік та, вже виходячи, додає. – Файно дякую!».

– Михайлівна, карточки є за доставку? Нема? Ади! Ну, а як платити? – питає літня жінка, яка теж прийшла по пенсію.

– Можете на книжці від газу заплатити, – пояснює листоноша й відраховує гроші. – Вуйко має 2500, додали 553 грн.

– А мені додадуть? – питає жінка. – Мені 75 було на Спаса, але я записана в листопаді.

– То додадуть у листопаді, – каже пані Марія.

– Ей, то добре. Якби знав, шо будеш жити, то, може б, вакцинувався!

Людям треба звикнути

Далі по маршруту – Хотимир. Там пош­тою заправляє листоноша Світлана Вінтоняк. Скаржиться, що роботи після реформи додалося.

«В нас раніше гарне відділення було і троє працівників – начальник і дві листоноші. А зараз я одна, – говорить пані Світлана. – Тяжко, бо роботи більше, а робочі години скоротили. Ще й пенсію так видають, що одна хата в одному кінці села, а інша в іншому. І людей ніби не багато, але відстань велика. Зараз то біди нема, машина підвезе, як треба. Проблеми взимку, бо машина не проїде, а сніг подекуди по груди».

Листоноші розповідають, що ті люди, які отримували пенсію на банківські картки, зараз переводяться на пошту. Мовляв, коли був карантин, то на пошті пенсію видавали, а ті, що в банку, по 2-3 місяці не могли зняти гроші. Бо ж у селах банкоматів нема, а щоб доїхати до Тлумача, треба було спеціально машину наймати.

«Коли почалася пандемія, було дуже страшно, – каже Наталія Фуштей. – Боялися заразитися. Але нас забезпечували масками, рукавицями. Листоноша то все вдягала і йшла до хати. Звідти виходила, рукавиці й маску викидала. Але не було такого, щоб комусь не доставили пенсію. Якщо навіть хтось із листонош хворів, то була заміна. Хоч тоді автобуси не їздили, ми все одно на роботу ходили. Мене з Нижнева забирала поштова машина, по дорозі ще підбирали жіночок з Антонівки, Братишева. А вечором везла назад».

Поки розмовляємо, до хотимирівської пошти під’їжджає листоноша із Жабокрук Світлана Винник. Федір Бугра пояснює, що в Жабокруки тепер пошта їде раз на тиждень, а кореспонденції люди вимагають швидше. Тому листоноша сідає на ровер та їде 5 км до Хотимира по свіжу пресу.

«Людям треба звикнути, – говорить водій. – Коли ми почали працювати, то в селі нас вже чекала купа людей, які питали, чого так пізно приїхали. А ми що, винні? Такий графік».

За словами керівника івано-франківської дирекції Укрпошти Михайла Рудого, наразі графік роботи пересувних відділень – «плаваючий». Адже ще потрібно вивчити, скільки часу треба, аби всі послуги за один виїзд. А коли бригада вивчить маршрути та побажання людей, то графік складуть остаточний. Тоді кожен селянин знатиме, коли чекати листоношу.

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram.
Завжди цікаві новини!