Працюємо за їжу

Уже на початку вересня інформаційні агенції та телеканали поширювали інформацію про подорожчання значної кількості продуктів харчування в Україні. Йшлося навіть про те, що ціни зросли на понад 60 відсотків товарів, які входять до так званого соціального кошика.

Зокрема, про це минулого тижня на своїй сторінці у соцмережах написав Олексій Дорошенко, пише газета Галичина.

Причому йдеться про те, що подорожчання відбулося протягом якихось десяти днів. Щоправда, вже нині його підрахунки трохи хибують, бо за тиждень ціни продовжили свій рух угору. Тож важко погодитись із тим, що в середньому ціна свинини нині становить 101,4 грн. Буквально на початку цього тижня у крамницях за це м’ясо правили від 97 до 150 гривень, так само і яйця, залежно від крамниці, коштували від 1,7 до 1,9 гривні за штуку. Сало, щоправда, в одному із супермаркетів івано-Франківська вдалося відшукати за ціною у 58 гривень. Але ще кілька тижнів тому на ринку за кіло цього стратегічного для країни продукту просили щонайменше 85 гривень.

Подорожчала також курятина: грудинка — під сотню гривень, тушка — до 54, яловичина — до 110 грн. Як не дивно, але восени також не можна назвати лагідними ціни на традиційні осінні овочі — картоплю, капусту, цибулю, огірки, перець, помідори, моркву. 

«В сухому залишку маємо політику уряду, спрямовану на підтримку великого бізнесу за рахунок малого та середнього та за рахунок зростання цін. Перебудувати економічну модель йому не вдалося, тому крокуємо цим шляхом. Категорія ставлення «добре» це чи «погано» в цьому випадку залежить конкретно від місця сидіння», — резюмував згаданий уже О. Дорошенко. 

У Швейцарії м’ясо  дороге

Ця традиційно нейтральна європейська країна, як стверджують експерти, посідає перше місце у світі за вартістю кілограма м’яса. Скажімо, кіло телятини, за тими даними, що їх наводять ЗМІ, посилаючись на агенцію «Bloomberg» та індекс цін на м’ясо від британської компанії «Caterwings», коштує швейцарцеві 49,68 долара. Тож за цими даними вартість м’яса у цій країні приблизно на 150 відсотків вища, ніж у середньому в світі. Разом з тим, як відзначають аналітики, якщо порівняти цю ціну з мінімальною заробітною платою, то вона не видаватиметься захмарною. Некваліфікованому жителеві Швейцарії для того, аби заробити на кілограм телятини, доведеться попрацювати 3,1 години. Тому не дивно, що середньостатистичний житель країни спожив торік майже 75 кілограмів м’яса, птиці та риби.

Цікаво, що подібною до цього є ситуації в інших багатих країнах Європи, бо тому ж данцю, шведові, австрійцеві, норвежцеві, ірландцеві чи британцю, які мають мінімальну для своєї країни заробітну плату, для того, щоб заробити на кілограм м’яса, треба працювати менше двох годин. Ми вже не кажемо про те, що так званий «м’ясний індекс» у країнах Європи має кілька показників — від найдешевшого фаршу до вирізки, котра, зрозуміло, є найдорожчою.

У нас із ціною вирізки може посперечатись лише ціна ошийка, який м’ясоїди люблять використовувати на шашлик. Якщо перевести наші вітчизняні ціни на продукти харчування, зокрема на м’ясо, в американські долари, ми зможемо потішитись, бо ціни у нас значно нижчі, ніж у багатій Європі. Однак все змінюється, якщо їх перерахувати у робочий час, необхідний для того, аби заробити на кілограм свинини у нас і за кордоном.

3 200 грн.,  які насправді лише 2 576...

У нас урядовці нині публічно радіють тому, що мінімальна заробітна плата становить 3 200 гривень на місяць. Втім, ця сума тішить лише їх, бо коли робітник працює на «мінімалці», то реально отримує 2 576 гривень, адже із нарахованого має сплатити ще прибутковий податок та військовий збір. Разом — 19,5 відсотка. Тож у його розпорядженні залишається значно менша сума, ніж нею хизуються чиновники від економіки. Якщо врахувати, що законодавство передбачає в Україні 8-годинний робочий день та 40-годинний робочий тиждень, то в середньому працівник на мінімальній зарплаті за годину зароблятиме (тобто матиме грошей, якими може розпоряджатися самостійно) 16,1 грн.

Відтак неважко порахувати, що хоч кілограм найдорожчої свинини у нас коштує лише 5,8 долара, але працювати для того, аби на мінімальній заробітній платі заробити на нього, українцеві доведеться 9 годин 06 хвилин. Майже шість годин роботи потрібно для того, аби придбати кілограм курячого філе. На кілограм червоної риби такому працівникові доведеться гнути спину майже три з половиною робочі дні. А скажімо, щоб оплатити 2 000 гривень лише за тепло у зимові місяці, працівникові на мінімальній зарплаті потрібно віддати свій заробіток за понад півмісяця — майже 16 робочих днів.

Нескладно порахувати, що десяток яєць нині обходиться тим, хто насправді отримує мінімальну зарплату, в понад годину роботи, пачка масла — 1,8 години, літр олії — 1,7, кілограм гречки — 1,6 години, кілограм цукру — майже годину, 100 кіловат/годин електроенергії коштуватимуть їм понад 6 годин. Та й навіть на буханець хліба нам потрібно працювати щонайменше 36 хвилин, а на одну поїздку міською маршруткою — майже 15 хвилин.

Не будемо перераховувати усі товари, що їх нині купують українці. Для допитливих тут є достатньо інформації, аби порахувати власні витрати на ту чи іншу продукцію самостійно. 

Просто хочемо порівняти дві цифри: українцеві для того, аби придбати кілограм курячого філе, потрібно витратити 6 годин свого робочого часу, тоді як малокваліфікований данець упорається з цим за 18 хвилин. Коментарі тут, як кажуть у таких випадках, зайві.

«А ваші діти теж по світах копійку заробляють?»

Не так давно після відомого конфузу міністра соцполітики Андрія Реви, який публічно розповів про те, що українці забагато витрачають на продовольство, бо багато їдять, інтернет-сайт «Новини Тернопільщини» поширив лист від місцевої пенсіонерки, яка поділилась із міністром своїми «апетитами».

За її словами, коли почула по телевізору, як міністр соціальної політики Андрій Рева заявив, що українці бідно живуть, бо багато їдять, не те щоб обурилася, швидше образилася. Тернополянці Світлані Бойко — 68 років. Має майже 40 років безперервного трудового стажу. 10 років на пенсії. Отримує 1 347 гривень. Тож вирішила розповісти міністрові, як насправді живеться пересічному українському пенсіонерові.

«Взимку було трішки легше, — пише Світлана Бойко. — Субсидії були. і зараз є. Але зараз то копійки. Ось і вийшло мені цього місяця за комунальні послуги майже 700 гривень. А пенсія скільки? Ото, Андрію Олександровичу, якщо рахувати вмієте, то рахуйте — половина моєї пенсії уже пішла.

А тепер щодо їсти. Ось люблю хліб. Навіть не те що люблю — не наїдаюся без нього. Що б не їла, а скибка хліба повинна бути. Скільки там буханець? 9 гривень. Нехай з’їдаю буханець не щодня, нехай уже буде один на два дні. Це вже 135 гривень.

А ще до хліба масла хочеться. Скільки там воно? Як яке, але в середньому 30 гривень. Так ось, для мене це дорого. Я спред купую, він дешевший майже удвоє. А ще, не знаю, як там німці, а я люблю чай солодкий. Доводиться і цукор купити. Бачите, Андрію Олександровичу, я ще і не їла практично нічого, а вже половина тих грошей, які залишилися після сплати комунальних послуг, витрачена.

А ще потрібно купити олію, гречку, рис, макарони, яйця. і ще багато чого. Тут про якесь м’ясо чи хоча б рибу говорити не доводиться. і це у мене ще є дача. Тобто я не купую ні бараболі, ні цибулі, ні квасолі і ще багато таких «ні»ѕ А у кого дачі чи городу нема? Тоді що? А ще мені трішки пощастило. Попри поважний вік я практично здорова жінка. інколи якийсь валідол куплю і все. А є ж люди з хронічними хворобами. і витрачають вони на них грошей знову ж таки набагато більше, ніж німці. Можливо, аж тепер вас зацікавить, як же ми виживаємо у цій державі? За інших не скажу, а мені діти допомагають. і дочка, і син на заробітках давно. Якби не вони, не знаю, як би виживала. А ваші діти, Андрію Олександровичу, також десь у світі копійчину заробляють? Ось таке воно у нас життя, пане міністре.

Я розумію, що все оце, що я тут наговорила, нічого не змінить. Бо ми з вами живемо не лише у різних країнах, а й навіть на різних планетах. і ви поняття не маєте, як насправді нам живеться. Та вас це і не цікавить». 

Хто подбає про українців?

Чимало експертів вважають, що чи не основною причиною цього постійного, часом повзучого, а часом і стрибкоподібного подорожчання продовольства в Україні стало рішення уряду про відмову від державного регулювання цін на соціально значимі продукти харчування. Цілком можливо, що у цьому є раціональне зерно. Бо ціни «відпускали», мотивуючи тим, що це потенційна загроза для корупції щодо чиновників з боку виробників. Тож їм, тобто виробникам, у такий спосіб полегшували життя. Зауважимо, що коли виробники мають можливість не лише займатись безпосередньою своєю справою, але ще й хабаря заплатити, значить вони загалом живуть непогано. 

Лише у цій ситуації, уже традиційно для України, ніхто не подумав про споживача. Він не лише має сплачувати за всі ці витребеньки цін на гречку, м’ясо, молоко, яйця, а так само повинен платити значно вищу ціну на газ (аби не було зловживань у газових монополістів), електроенергію (з аналогічних міркувань). Платити податок на армію, а потім ще й не скупитися для допомоги військовим, бо держава, попри усі «забиті» у бюджеті мільярди, не може прогодувати, забезпечити, утримати свою армію. 

Без відповіді залишається лише одне запитання: хто ж і коли нарешті подбає про нас, звичайних громадян країни, які і створюють її багатство, утримують державу, армію, купку завжди ненаситних олігархів, вічно неповоротких місцевих чиновників? У звичайних людей насправді є лише один ресурс — їхнє життя. Чи повинні вони віддавати значну його частину для забезпечення чужих інтересів?