Ризики суспільного телебачення
2003 року Україна взяла на себе зобов’язання створити суспільне телебачення. У 2014-му Верховна Рада ухвалила Закон «Про суспільне телебачення та радіомовлення України». Щоправда, з’ясувалося, що закон був недосконалий і потребував значного доопрацювання.
Врешті-решт, 19 березня цього року парламент ухвалив Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо суспільного телебачення і радіомовлення України». Частина експертів називають це новою датою народження суспільного телебачення в Україні, хоча немало є й таких, хто не вірить в успішність цього проекту.
Від Радянського Союзу Україна успадкувала доволі архаїчну модель державного телебачення. Незважаючи на 24 роки незалежності, сектор державних ЗМІ фактично не реформували. Після прийняття цього закону державні ЗМІ в Україні мають трансформуватися в суспільні медіа. «Різниця між державними і суспільними медіа полягає в тому, що перші належать владі, а другі — суспільству. Відповідно суспільне працює в інтересах всіх громадян, і саме такому медіа аудиторія може довіряти», — пояснив генеральний директор Національної телекомпанії України Зураб Аласанія.
Державні теле- і радіоканали об’єднають
Суспільне телебачення створюватимуть на базі Національної телекомпанії, Національної радіокомпанії, Державної радіокомпанії «Культура», «Всесвітньої служби УТР», обласних телерадіокомпаній (ОДТРК), студії «Укртелефільм». Після об’єднання цих активів має утворитися публічне акціонерне товариство «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (НСТУ), 100 відсотків акцій якого мають належати державі.
Ключовим є запитання: для чого створюють суспільне телебачення? Щоб відповісти на нього, повернімося до заяви З. Аласанії майже річної давності. «Закон про суспільне мовлення дасть можливість рухатися далі. Сподіваюся, що нам вдасться перетворити телекомпанію на динамічну й ефективну структуру з мінімальною залежністю від Державного бюджету та доброякісним контентом», — цитував керівника сайт «Першого національного». Тоді ж новопризначений керівник НТКУ заявив, що «Перший національний», а по нім — суспільне телебачення мають триматися у першій п’ятірці найбільш рейтингових телеканалів.
Доброякісний контент — не єдина обіцянка лобістів телерадіомедійної реформації. Творчі колективи суспільного телебачення мають отримати належну базу для створення інформаційного продукту, а також бути позбавленими впливу з боку політиків та олігархів, а жодна зміна влади не повинна погіршувати стан свободи слова. Фінансуватимуть суспільне телебачення з Державного бюджету, але при цьому мають унеможливити вплив держави на медіа, які ці кошти
отримуватимуть. Стежити за роботою НСТУ має Наглядова рада, до якої входитимуть представники парламентських фракцій та громадські активісти. Ще одним суттєвим фактором має стати заборона приватизації активів (земля, будівлі, обладнання), які належать структурам, що ввійшли до складу НСТУ.
Людей багато, а якості мало
Що собою являє система державного телебачення? Громадські організації, які вивчали це питання, підрахували, що в цій структурі працює 7,5 тисячі осіб. Найбільше — в системі Національної телекомпанії (1542) та Національної радіокомпанії (1046). Значна кількість журналістів працює в обласних телерадіокомпаніях, причому вона є різною по областях. Найбільші штати — у Львівській (354) та Вінницькій ОДТРК (353). Найменше — в Івано-Франківській (53).
Втім, донедавна у нашій ОДТРК не було телебачення, але після запуску телеканалу кількість працівників на ОДТРК «Карпати» збільшилася до 80. Експерти вважають, що таке число працівників на державних телеканалах є неадекватним ефективності їхньої роботи. Наприклад, на телеканалі з найбільшим рейтингом працює близько 500 осіб, а на «Першому національному» — понад 1,5 тисячі. Звісно, це той випадок, коли кількість не переходить в якість, працівники приватних телеканалів отримують високі зарплати, а на державних — скромні заробітки. Однак майже 90 відсотків фінансування державні канали витрачають саме на зарплату.
Одним з найголовніших питань залишається фінансування суспільного телебачення. В європейських країнах діють різні моделі фінансування. Зокрема, в Естонії, іспанії та Фінляндії суспільне телебачення отримує всі необхідні кошти з держбюджету. У Данії, Норвегії та Швеції — повне фінансування за рахунок спеціального збору з глядачів. Проте в більшості країн Європи діють комбіновані системи фінансування, складовими яких є бюджетні кошти, збір з глядачів та реклама.
В Україні вирішили також піти цим шляхом і поєднувати державне фінансування з рекламними надходженнями. Щоправда, під час підготовки законопроекту була ідея заборонити суспільному телебаченню залучати рекламу. На сьогодні система державного телебачення обходиться державі у 650 млн. гривень. Ця сума може ще більше зрости, адже у прийнятому законі передбачено фінансування у розмірі 0,2 відсотка загального фонду видатків Держбюджету, або більше 1 млрд. гривень. Як зазначив Зураб Аласанія, державне фінансування гарантовано надаватимуть протягом чотирьох років. А що далі? Очевидно, життя покажеѕ
Легко не буде
Напередодні голосування цього законопроекту Зураб Аласанія завітав до івано-Франківська в супроводі десанту київських журналістів, серед яких були Діана Дуцик — виконавчий директор «Телекритики», Наталя Соколенко — співзасновниця «Громадського радіо», Андрій Куликов — автор програми «Свобода слова» (ICTV). Метою приїзду київських гостей було обговорення теми трансформації регіональних державних телеканалів у суспільних мовників. Вони переконували, що відхід від держави дасть журналістам більше свободи, але в той
же час не заперечували, що перетворення державних ЗМІ у суспільні буде складним процесом.
Значні ризики пов’язані і з економічними аспектами діяльності суспільного телебачення. Попри те, що нині 100 відсотків його акцій належатиме державі, не факт, що в певний момент у когось із політиків чи олігархів не виникне бажання приватизувати цей ресурс. Тому важливо, як образно висловився викладач Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Мирослав Кошик, щоб реорганізація державного телебачення не закінчилась так само, як реформування колгоспів.
Коментарі
Сергій Лещенко, народний депутат України:
— Я вірю, що суспільне мовлення має бути успішним в Україні, бо такий шлях пройшли всі європейські країни.
Микола Томенко, народний депутат України:
— У сфері медіа боротьба йде не за зміст, а за медіа-власність. Дуже багато людей не розуміє, що під маскою громадського є абсолютно банальна штука — підпорядкувати обласні телерадіокомпанії, три канали радіо і підійти в такій готовності до місцевих виборів.
Володимир Яворський, правозахисник:
— Прийняття всієї законодавчої бази, необхідної для запуску суспільного мовлення,— це ще й частина Угоди про асоціацію з ЄС. В умовах, коли в країні фактично всі великі мас-медіа належать великому бізнесу, що відстоює свої бізнес-інтереси, досить часто суспільне мовлення є єдиним засобом обмежити або якось збалансувати інформаційний простір.
Валентин Щербачов, тележурналіст:
— Той проект суспільного телебачення, який посилено «втирають» громадськості, депутатам, — це корупційна схема. Бо, як би там не було, ми розуміємо, що хтось хоче стати монополістом за рахунок того, що вже є. Що дасть те, що буде суспільне телебачення? Знищиться українське національне радіо, будуть знищені державні телерадіокомпанії. У жодній країні державне під час війни не знищується. Навпаки — треба мати більше і більше каналів, аби вибір був.
В’ячеслав Козак, політичний оглядач Національної радіокомпанії України:
— Сьогодні «суспільне» буде створено нерозумно, бо «грантоїди» це лобіюють. Ви подивіться на «Перший національний» — там українського багато? і послухайте українське радіо. Програмі, в якій я працюю, цього року виповнюється 50 років, уявляєте? Я не хочу, щоби непрофесіонали, люди, які сидять на грантах, робили реформи. Бо вони від когось залежні...
За матеріалами сайта «Телекритика».
