Слідами старого Станиславова. Кам’яниця Гольдшлага

Народна приказка стверджує, що чим далі в ліс, тим товстіші партизани. Якщо цю муд­рість застосувати до нашої рубрики, то виходить усе навпаки. Чим далі ми заглиблюємось в опис стародавніх кам’яниць, тим менше інформації.

Раніше переважали поштівки із зображеннями визначних об’єктів Станиславова, які більш-менш закарбувались в історії міста. Тепер настала черга кам’яниць, так би мовити, другого ешелону, про які в архівах заледве нашкребеться пара рядків, пише Репортер.

Але ж це не привід припиняти досліди? Тим більше, крім архівів, є цікаві спогади сучасників.

Територію, яку ви бачите на поштівці, ще у XVIII столітті облюбували станиславівські вірмени. На цій ділянці стояв будинок Каетана Богдановича. Минали роки, змінювались господарі, нарешті садибу придбав Аба Гольд­шлаг. Саме він у 1908 році збудував триповерхову сецесійну кам’яницю, що стоїть донині (вулиця Короля Данила, 4).

Через три роки заможний єврейський меценат Гіллель Малер поруч звів будинок у стилі класицистичного модерну (Короля Данила, 8). В основу зв’язку між приміщеннями покладено коридорно-анфіладний принцип – домовласник пересувався кімнатами, як у вагоні.

У 1930-х є згадки про існування у кам’яниці притулку для бездомних, заснованого фондом Малера. Тут же жили отинійські рабини, батько й син Хаїм та Ісраель Хагери, які, очевидно, були опікунами закладу.

Набагато цікавішою була історія будинку Гольдшлага. За Польщі ним володів німець Казимир Швайсер. На першому поверсі він тримав великий магазин колоніальних товарів, де можна було придбати спеції, вина та різні делікатеси. Поруч містився елегантний ресторан «Під пальмою». Мемуарист Тадеуш Ольшанський пише, що там робила закупи та зустрічалась за кавою ледь не вся станиславівська інтелігенція.

Коли прийшли совіти, старий Швайсер згинув у чекістських катівнях. Його син Адам відзначився в період німецької окупації. Як фольксдойч він швидко знайшов спільну мову із нацистами та спромігся відкрити курильню, кондитерську та кав’ярню. Щоправда, кава була не справжня – з ячменю та збіжжя. Для виготовлення ерзацу власник навіть виписав з Відня відомого хіміка – єврея Вайнгартена.

Кав’ярню часто відвідували гестапівці. Вони й гадки не мали, що Адам Швайсер є агентом польського підпілля – Армії Крайової (АК), а в курильні захована таємна скринька для шифрованої кореспонденції.

Втім усе тайне колись стає явним. Наприкінці 1942 року Адам раптом зник. Він об’явився через кілька днів, зі слідами побоїв на обличчі. Близьким розповідав, що мусив терміново виїхати у справах, і в потязі на голову йому впала валіза. А потім почались повальні арешти польських підпільників. Це Швайсер не витримав катувань та здав усю станиславівську мережу АК. Пізніше він залишив місто та загинув під час Варшавського повстання.

Від 1945 року в обох будинках розміщені корпуси обласного дермато-венерологічного диспансеру. Серед тамтешніх лікарів популярна легенда. Ніби колись давно однією з кам’яниць на вулиці Баторія (Короля Данила) володіла така собі пані Роза. Вона була представницею найдавнішої професії, клієнтів приймала на дому та мала шалену популярність. Кажуть, усі були від неї в захваті. А потім оця «гріховна троянда» підчепила якусь погану хворобу. Дуже швидко її особисті проблеми стали проблемами ледь не половини чоловічого населення Станиславова. Жрицю кохання матюкали, проклинали, намагалися натовкти пику. Одним словом і бізнес, і репутація були безнадійно спаскуджені.

Десь у глибині душі Роза розуміла, що чинила не добре. Тому перед смертю відписала будинок шкірвендиспансеру.