Станиславів 110 років тому: Холера на порозі. Помста хруневі
Станиславів (нині – Івано-Франківськ) на початку листопада 110 років тому очима газети Kurjer Stanisławowski.
Епідемія холери, яка на початку листопада 1907 року наближалася до меж Галичини, сильно налякала владу Станиславова. Ще свіжою в пам’яті була остання пандемія цієї смертельної заразної хвороби, від якої впродовж 1892-1894 років на теренах Галичини та Буковини померло понад 2 000 осіб. Оскільки в місті за час, що минув, так і не спромоглися прокласти водогін і спорудити каналізаційний колектор, загроза життю та здоров’ю мешканців Станиславова від «хвороби нечистих рук» була дуже реальною, пише Збруч
Через цю небезпеку Магістрат видав розпорядження, яким зобов’язував власників обійсть і будинків упродовж 14 днів після його оголошення провести профілактичні заходи: зокрема, ретельно почистити будинки, подвір’я і стічні канави та надалі утримувати їх у чистоті, сміття та відходи викидати у сміттярки в герметично закритих пакунках і вивозити їх принаймні раз на тиждень, після чого обробляти сміттярки свіжим гашеним вапном. Так само для дезинфекції наказувалося два рази на тиждень поливати вапняним молоком закапелки на обійстях, які найчастіше забруднюються.
Беззастережно заборонялося тримати на подвір’ях гній і облаштовувати обори для свиней, рогатої худоби чи коней. Вигрібні ями, сміттєві баки та виходки слід було тримати в чистоті і раз на тиждень обробляти вапняним молоком чи карболовою кислотою. До стічних вуличних ровів заборонялося виливати гноївку, помиї, воду після прання, а криниці, які були розташовані близько від клозетів чи вигрібних ям належало закрити для користування.
«У приміщеннях ресторанів, пекарень, молочарень, кав’ярень, цукерень, фабрик содової води, бакалійних магазинів, шинків тощо належить запровадити взірцеву чистоту, лад і порядок, брудні стіни слід помалювати або побілити і постійно слідкувати за тим, щоби тутешні працівники завжди тримали себе в чистоті», - цитував постанову Магістрату Kurjer Stanisławowski.
Ринок на пл. Тринітарській
У продуктових крамницях також наказано було утримувати чистоту як під час продажу, так і під час пакування товарів. Під час торгівлі на вулиці належало стежити за тим, щоби продукти не забруднювалися порохами чи брудною водою. Гнилі овочі продавати заборонялося.
Власникам готелів і заїжджих дворів належало очистити стайні від гною та тричі на тиждень обробляти їх вапняним молоком чи карболовою кислотою. Також вони були зобов’язані доносити в Магістрат про прибуття приїжджих із місць, де уже була поширена холера, а якби у постояльців виявлялися ознаки хвороби, ізолювати їх і чекати подальших розпоряджень.
Так само мали повідомляти міську санітарну службу про симптоми небезпечної хвороби (гострі розлади шлунка, які супроводжують блювота та діарея) голови сімей, а невиконання цього наказу загрожувало штрафом до 200 корон або ж арештом на 20 діб. «Такий штраф буде накладатися і на власника будинку, якщо з’ясується, що він знав про такі випадки», - попереджала газета.
Не зауважити прояви холери було досить складно: хвороба викликала безперервну бігунку. Як наслідок, наставало обезводнення організму і навіть смерть упродовж короткого часу. Розвиток хвороби міг бути настільки стрімкий, що хворого не встигали доставити до лікарні. До речі, на лікарняному ліжку його чекав спеціальний матрац із отвором посередині, під який підставляли судно.
У Станиславові холеру вперше спізнали у 1831 році – кажуть, на терени Галичини зараза прийшла з «конгресової» Польщі, куди її занесли російські солдати, які саме придушували польське повстання. Тоді померлих від пошесті ховали біля Тисменицької дороги, на околиці міста (у той час вона лежала в околицях теперішнього залізничного мосту на вулиці Незалежності).
Власне під час будови цього моста на початку 1970-х років відкопали велику кількість людських кістяків. Коли знахідку оглянули фахівці, то з’ясували, що екскаватор видобув на світ Божий рештки холерного цвинтарю. На щастя, за майже півтора століття холерні бацили загинули, тож стара напасть до Івано-Франківська тоді не повернулася.
Поки ж у Станиславові 1907 року наводили чистоту, остерігаючись холери, мешканці приміського Княгинина-колонії (тепер мікрорайон міста – Колонія) боролися за право дихати чистим повітрям.
«Рафінерія нафти [нафтопереробний завод – Z] стоїть нам кісткою в горлі. Там спалюють у печах і котлах відходи від нафти. Дим від того є таким задушливим і смердючим, що ми маємо постійно туман від вечора до ранку і не маємо права вікна відчинити. Дим в першу чергу сідає на нас, а далі – і в Станиславові – одним словом, атмосфера є не до витримання», –нарікали дописувачі з приміського села, населеного в той час переважно німецькими колоністами (звідси й додаток «Колонія» до назви передмістя Княгинин).
Окрім того, мешканці скаржилися, що з початком льодоходу із рафінерії зливають у потік Рудка відходи виробництва. Через це труїться риба не лише в потічку, але й у ставку, розташованому нижче, і навіть у річці Бистриці, а також забруднюються сусідні поля.
Княгинин-Колонія, вул. Цеклера
Скаржники пропонували зібрати віче, на якому обговорити можливість перенесення рафінерії кудись далі від міста. При цьому вони спирались на приклад Кракова, де мешканцям за підтримки Магістрату вдалося відстояти своє право на чисте повітря і домогтися перенесення тамтешньої нафтопереробки.
Мабуть, «щоби два рази не вставати», жителі Княгинина-Колонії поскаржилися на ще одну інфраструктурну незручність, від якої вони найбільше потерпають: переїзд через колію. Мовляв, на цьому мості практично щодня коні лякаються через поїзди і від того трапляються різні нещасні випадки.
«Дружина тутешнього мешканця пана Вертха поверталася з поля на підводі з кількома дівчатами. Над’їхав потяг, коні сполошилися і віз разом з кіньми, кілька разів перекинувшись, упав у рів. До тяжко поранених навіть викликали лікаря – доктора Ляхавця», - описували одну таку дорожньо-транспортну пригоду дописувачі до газети, пропонуючи замість нещасливого моста прокласти тунель під колією за прикладом недавно спорудженого на Княгинині-Гірці (тепер – підземний переїзд на вулиці Вовчинецькій).
Але до цього прохання влада не дослухалася. Старий міст через колію прослужив аж до 1970-х років, коли було збудовано новий – той самий, під час спорудження якого, виявили давній холерний цвинтар…
Чоловіча вчительська семінарія в Станиславові
До речі, декому зі станиславівців довелося в ті дні не тільки прибирати біля хати у рамках профілактичних заходів через загрозу холери, але й робити великий ремонт, вставляючи вибиті шибки у вікнах. У ніч проти неділі, 3 листопада, знову відзначилася група молодиків, яка вирішила провчити одного з викладачів учительської семінарії.
Жертвами нападу стали помешкання податкового урядника пана Туркалевича на вулиці Фердинанда (тепер – Низова), а також будинок на вулиці Словацького (тепер – Тарнавського), де мешкав професор згаданої семінарії пана Салоній, який вже одного разу постраждав через нападників. У першому випадку було вибито 21 шибу, в другому – тільки 6. Усього нападників було шестеро, і каміння кидали вони з такою силою, що разом з віконними шибами вивалювалися рами, а пана Туркалевича, який спав біля вікна разом з дружиною та дітьми, мало не вбило. Причому податковий урядник постраждав безневинно: юні месники помилилися й закидали камінням не той будинок.
«Виконавцями нападу, ймовірно, були учні тутешньої вчительської семінарії, які гадали, що в тому будинку мешкає професор семінарії Стефан Вебер, греко-католицького віросповідання, який під час розгляду справи про виключення зі семінарії учня Катамая, єдиний з викладачів – греко-католиків проголосував «за». Доказом цього є листок паперу, в який був загорнутий один із каменів, використаних для вибиття шиб. На видертій зі шкільного зошита картці було написано чорнилом по-руськи [по-українськи – Z], для невпізнання почерку друкованими літерами: «Хруню! За послугу Катамаю!» [хрунями у той час на Галичині називали запроданців – Z]», – повідомляв Kurjer Stanisławowski, зауваживши, що поліція вживає належних заходів для затримання злочинців.
Поки ж станиславівська поліція ловила юних месників, у місті відбувалися й серйозніші злочини. Як повідомляла газета, учень VI. класу Мар’ян Гольський, йдучи о сьомій вечора в середу, 30 жовтня, вулицею Баторія (тепер – Короля Данила) разом з трьома товаришами, зазнав нападу з боку чотирьох «драбів» віком кільканадцять років. Один із них нібито без жодної причини ударив гімназиста у спину ножем. «Рана є дуже серйозною і загрожує його життю», - повідомляла газета.
Тим часом відбувся новий арешт у справі розкрадання матеріалів із залізничних складів. Під варту взяли такого собі Брілля, який із крадених матеріалів, придбаних у раніше арештованих залізничних майстрів («банмайстрів») Вальдекера і Рутьковського, збудував собі кам’яницю поруч із вокзалом.
Поки ж колійові злодії чекали на результати розслідування, затриманий у Станиславові 37-річний Мечислав Фелікс Кучмаєвський, звинувачений у шпигунстві, вислухав вирок львівського трибуналу. У цього безробітного чоловіка, колишнього вахмістра артилерії й екс-кельнера, виявили важливі документи – плани укріплень Кракова, Перемишля й інших фортець.
«Після проведеного судового слідства Кучмаєвського було засуджено до 6 місяців тяжкої в’язниці. Прокурор подав касацію через недостатню суворість кари. У зв’язку з цим вища інстанція збільшила Кучмаєвському покарання до одного року тяжкої в’язниці», - інформував Kurjer Stanisławowski, зауваживши, що затримання шпигуна відбулося завдяки пильності інспектора місцевої поліції пана Войтасевича, у якого постать волоцюги з багатою біографією викликала обґрунтовану підозру.
