Ті, хто тримає тил. Чим живуть зараз франківські волонтери

Вони організовували різноманітні акції й продажі, аби зібрати, підзаробити для військових трохи коштів. Купували все – від шкарпеток до касок, далі пішли тепловізори, автомобілі, допомога пораненим. Скільки всього було за ці роки, а вони продовжують працювати. Бо війна триває.

З миру по нитці

З липня 2014 року і до сьогодні ГО «Громадська ініціатива Галичини» опікується практично всіма підрозділами: батальйон спецпризначення «Івано-Франківськ», 128, 95, 93, 53, 14, 24, 10 бригади, «Донбас» тощо. Як і всі волонтери на початках, вони забезпечували військових усім, бо ті нічого не мали, пише Репортер

«Люди, різні організації давали кошти і ми все, що могли, збирали, купували й відправляли, – каже волонтер Леся Качурова. – З тим, що було у 2014 і зараз – небо і земля. Коли бійці реально не мали ні їсти, ні вдягтися, то зараз усе добре».

За три роки волонтери придбали для військових 15 різних автомобілів – швидкі, легкові, буси, джипи. А скільки придбали й передали різної оптики – вже й не рахують. Лише тепловізорів купили для військових з десяток. Але зараз придбати щось із потрібної техніки на передову – дуже непросто.

За словами волонтерки, якщо у 2014 році було таке загальне піднесення, люди реально боялися війни і допомагали, то з кожним роком все менше й менше.

«Інколи розумію, що всім скрутно, та коли бачу велику кількість людей у ресторанах і наплив машин – задумуюся, – говорить Качурова. – У більшості випадків бійці самі скидаються, а ми знаходимо, де можна купити дешевше».

Кошти волонтери намагаються залучати від благодійників, а також різними ярмарками. Вже три роки поспіль щовихідних волонтери «Громадської ініціативи Галичини» продають книжки. Є сторінка у Facebook, де продають вироби ручної роботи. Досі допомагають українці за кордоном.

Вкладати в дітей

За словами волонтерки ГО «Промінь-ІФ» Вероніки Дичковської, державне забезпечення військових поетапно нормалізувалося. І якщо у 2014-2015 роках волонтери допомагали матеріально, то нині скоригували свою роботу в інших напрямках.

«Маємо свій філіал у Волновасі, там працюємо з дітьми, саме в них зараз треба вкладати, – вважає Дичковська. – Організовуємо багато різних заходів, конкурсів, відпочинок дітей за кордоном, видаємо дитячу газету «Промінець». Ще зараз важлива річ – психологічна та фізична реабілітація, чим я й займаюся. У нас кожен волонтер знайшов свій напрямок».

У держави поки що немає чітко розробленої системи реабілітації ветеранів, роботи з військовими частинами, каже волонтерка: «Ми виловлюємо тих бійців, які побули в мирному житті, а їхні рідні чи побратими починають бити на сполох, що є якісь проблеми. За руку водимо до психологів, лікуватися чи на реабілітацію. Системного підходу поки що, на жаль, немає».

Нещодавно не без ініціативи волонтерів «Промінь-ІФ» у Франківську обласна та міська спілки учасників АТО підписали угоду з міською лікарнею на Мазепи. Тепер військові зможуть записатися в чергу і двічі на тиждень, по 10 людей, пройти обстеження в одному місці.

«Наприклад, цього тижня кількох одразу госпіталізували, – розповідає Дичковська. – А таку програму ми запропонували ще у березні. Наразі вона працює для франківських атовців, до кінця року буде і для родин учасників АТО».

Коли продаються пряники

Саме з пряників у волонтерів «Свій до свого» усе й почалося. Печуть, розмальовують і продають досі. За словами Лідії Анушкевичус – це їхні стабільні живі гроші, які вони отримують, продаючи вироби на різних святкових заходах – фестивалях, прощах.

«Минулого тижня продавали в Калуші на святі «Пісні, народжені в АТО», – розказує пані Лідія. – Вторгували 1800 гривень. Ніби небагато, але й їх десь треба взяти».

Скільки продали пряників за ці роки, не рахували, але грошей звідти заробили понад три мільйони гривень. Також велика частка – кошти благодійників. За ці гроші вбирали військових, починаючи від білизни, взуття, одягу і закінчуючи технічними засобами. А влітку 2015-го купили авто на схід – за дві тисячі доларів.

Остання велика купівля з продажу пряників – за вилучені кошти купили два ноутбуки для 10 бригади. За роки добре налагодилась робота з волонтерами із США та Італії.

«Є «Профспілкове товариство іммігрантів в Мілані», яким керує Ігор Паркуць із Коломиї, – говорить Лідія Анушкевичус. – За освітою медик, у Мілані налагодив контакти з лікарнею для бідних, якою опікуються монахині. Ті медикаменти, які лікарня має в залишку, – збирають і відправляють нам. Дуже корисна система – якщо людина пролікувалася, але залишаються якісь медикаменти, термін придатності не збіг – їх віддають на інші лікарні. Там нічого не пропадає».

У Франківську волонтери розсортовують ці ліки і передають на фронт, у госпіталі, лікарні. «От, приходив солдат з «десятки» забрав останнє та дуже просив докупити протизастудні, – говорить Анушкевичус. – Дуже потрібно, особливо зараз».

Вона зазначає ще один великий плюс, що у Франківську є чимало волонтерських організацій, які співпрацюють, ніхто нікому дорогу не переходить і на п’яти не наступає.

Звести благодійників з потребуючими

Просто колосальну роботу за ці роки провела громадська ініціатива «Поранені SOS». За словами Наталії Сербин, з самого початку організація створювалась як інформаційний майданчик між людьми, які хочуть допомогти, з тими, хто допомоги потребує.

«Щиро кажу, що зараз масово допомагати потреби немає, як було на початках, – говорить Сербин. – Багато помагає держава. З важких залишився Олег Івахнюк. Він потребує ґрунтовної професійної реабілітації. Погано відновлюється Руслан Зварич. Слава богу, багато тих, кому допомагали, стали на ноги. Дивлюсь у соцмережах – вже женяться».

Франківські волонтери постійно на зв’язку з госпіталями. Щойно надходить повідомлення, що хтось із наших поранений – одразу реагують.

«Раз на місяць телефонують, що хтось є, але переважно це вже не поранення, – каже Наталя. – Є багато хлопців, які фізично реабілітувалися, але психологічно – ще треба працювати. Зараз саме це має бути головним».

За словами Сербин, часто телефонують друзі із Франції, США, Канади, Англії, хочуть помогти. Коли є велика потреба і хтось потребує фінансів – їх сконтактовують.

Також усіх благодійників Наталя спрямовує в «Бандерівський схрон» до Ігоря Чернецького. Каже, зараз він робить найважливішу справу.

«Будинок ветерана, який він будує, – це колосальна й потрібна робота, – говорить Наталія Сербин. – Це те, що ми колись виношували, а Ігор зараз робить. Найважливіше, аби таких будинків було більше, бо вже є велика потреба. Багато атовців, які вертаються з війни, з госпіталю – їм просто ніде піти».

Звісно, волонтерських організацій, які допомагали й допомагають військовим, є чимало. Вони не забувають про війну і іншим нагадують. Тил мусить бути надійним.