Торгівля й торгові центри радянського Івано-Франківська

Полиці магазинів, забиті однотипним товаром, похмурі обличчя продавчинь, гігантські черги– за таких умов радянські люди скуповувалися протягом довгих десятиріч. Торгівля перетворилася в СРСР на особливий світ зі своїми правилами і поняттями. Товар не продавали, а «викидали», його потрібно було «діставати», а потім створювати «загашники» з куплених продуктів.

Проте навіть у ті часи в Івано-Франківську були заклади торгівлі, які користувалися в містян доброю славою, пише Західний кур'єр

Ринок у вигляді цирку

У центрі Івано-Франківська на вул. Дністровській, 5 в 1977 р. розпочалося проектування критого ринку. На той час місто вже було досить великим, але добре обладнаного ринку так і не мало. Автором початкової концепції ринку став архітектор Броніслав Мартин. За його задумом, це мала бути типова квадратна споруда, але вона не отримала схвалення ні з погляду об’єму, ні стосовно своєї містобудівної цінності. Тому архітектор Зеновій Давидюк спільно з колегами зі Львівської політехніки запропонував проект ринку круглої форми, що нагадувала будівлю цирку чи театру. Вперше було використано 80-метрові у діаметрі опорні конструкції нижнього ярусу і 18-метрові складки для верхньої частини. Загальна площа споруди становить 4500 квадратних метрів, а діаметр купола – 78 метрів.

В інтер’єрі будівлі понад 7 тис. квадратних метрів виклали мармуром і травертином, а загальна вартість будівельно-монтажних робіт склала майже 3 млн. карбованців. Автором кінцевого конструктивного рішення став інженер Орест Івасик. 4 березня 1989 р. ринок урочисто відкрили. Як запевняла реклама в газеті «Прикарпатська правда», новий ринок міг похвалитися добре обладнаними торговими місцями й камерами зберігання. Тут за невелику оплату надавали в оренду спецодяг, торговий інвентар, ваги, холодильні камери. При ринкові діяли й державні торгово-закупівельні підприємства, яким селяни за бажанням могли здати свою продукцію. Власні вироби на ринку представили й кооперативи, колгоспи і перші місцеві підприємці. Працював ринок з 8.00 до 19.00. «Ринок вирує, кипить торгівля, – писала газета «Прикарпатська правда». – На прилавках залу під куполом – овочі, фрукти, птиця, м'ясо, молочні продукти, мед – усього й не перелічити. У літніх залах послуги надають працівники управління громадського харчування, державної торгівлі, плодоовочевого комбінату».

Пізніше збоку головного фасаду з’явилася металева прибудова, яка частково затулила собою будівлю ринку й трохи спотворила її початковий вигляд. Металеві конструкції закрили частину вікон, погіршивши освітлення споруди. Невдало обрали  й розташування ринку – вже тоді проти побудови в центрі міста такого потужного об’єкта торгівлі висловлювалися серйозні заперечення. Зараз ринок створює значні транспортні проблеми для центральної частини міста.

СТУМ і «Дитячий світ»

У жовтні 1959 р. в колишньому пасажі Гартенберґів відкрили Станіславський універсальний магазин (СТУМ), згодом – ЦУМ (Центральний універсальний магазин). Покупцям тут пропонували найрізноманітніші вироби: посуд, господарські товари, одяг, іграшки тощо. Також встановили автомати для газованої води.

З 1972 р. тут запрацював магазин «Дитячий світ», який досі займає помітне місце у спогадах дитинства багатьох іванофранківців. «Там демонструвалася іграшкова залізниця, – згадує мешканка міста пані Світлана. – Це була така величезна мрія, про яку я не наважувалася навіть натякнути батькам. Чоловічки ростом десь у півтора сантиметра, гори, собаки, овечки… Я ще навіть пам’ятаю, що двоє чоловічків на залізничній станції сиділи на лавці. Ще там була річка, місток і тунель, якими рухалися два іграшкових поїзди.Відтягти малечу від цього дива було неможливо». Великий успіх у дівчаток мав алюмінієвий ляльковий посуд за чотири карбованці – з чайничком і чашечками. Добре розходилися конструктори з набором пластикових деталей, з яких можна було скласти все, що душа забажає. «Дитячий світ» розташовувався у будівлі пасажу Гартенберґів до 1990 р., а потім приміщення передали обласному управлінню архітектури та містобудування. В 1995 р. власником споруди стала Торгово-промислова палата, яка здала всю площу в оренду різноманітним крамницям і почала влаштовувати там виставки та ярмарки.

У власності Торгово-промислової палати пасаж перебував до 2000 р., а тоді його викупило ТОВ «Мальва». Новий господар провів капітальний ремонт, укріпив фундамент, замінив важке армоване скло на даху легким покриттям синього кольору. Саму будівлю всередині розділили металопластиковими конструкціями на окремі торгові бокси.
У 2011 р. пасаж пережив чергову реконструкцію. Споруду перекрили надійними алюмінієвими склопакетами, осучаснили інтер’єр, прибудували елегантні веранди. Зараз тут працює розважальний комплекс, відбуваються модні покази, презентації, офіційні зустрічі, бали.

Універмаг «Прикарпаття»

Івано-Франківський центральний універмаг «Прикарпаття» відкрили навесні 1971 р., коли до нової будівлі на розі вулиць Галицької та Дністровської (тоді вул. Будьонного) перебрався ЦУМ з пасажу Гартенберґів. Він став першим у місті закладом торгівлі з самообслуговуванням і займав солідну площу – понад три тисячі квадратних метрів. Планували, що річний оборот центрального універмагу становитиме 15 мільйонів карбованців. Як зазначалося в телевізійному репортажі про новий універмаг, тут працювали відділи верхнього одягу, білизни й трикотажу, взуття, побутової хімії, посуду й подарунків, де був великий вибір продукції народних майстрів. Проте на обличчях покупців не було помітно особливого ентузіазму, адже товар у своїй більшості був однотипним і шаблонним. Жіночки з кислими мінами розглядали не надто привабливі туфлі й босоніжки, а чоловіки – грубо пошиті пальта і костюми. Але відкриття нового універмагу, очевидно, стало великою подією для міста, бо відвідувачів у його торгових залах не бракувало.

З липня 1991 р. універмаг «Прикарпаття» був у республіканській власності і лише у жовтні 1992 р.його передали на баланс Івано-Франківської області. В 2012 р. універмаг реконструювали, після чого в підвалі запрацював супермаркет «Сільпо».
Посуд – у «1000 дрібниць», ковбаски – у «Кооператорі»

У кінці 70-х років в Івано-Франківську збудували торговий центр «1000 дрібниць», де продавали різноманітні промислові та господарські товари. Часом тут «викидали» хороший посуд і дуже модні в ті часи кришталеві вази та фужери, які були окрасою кожного серванта. За таким дефіцитом негайно вишиковувалися черги. Цей популярний магазин згадав у своїй монографії краєзнавець Володимир Полєк: «Майже на місці колишньої Галицької брами бачимо сучасну будівлю (вул. Галицька, 43). Це популярна крамниця «Тисяча дрібниць». У 50-х роках була знищена скульптура Яна Непомуцена, споруджена в 1742 р. у стилі рококо. Збереглася тільки її основа (ліворуч від сходів, якими ми піднімаємося до крамниці)». Згодом будівлю викупило ЗАТ «Гаразд Україна» і, провівши реконструкцію, перетворило на критий промисловий ринок. Довкола цього приміщення власники фірми пізніше спорудили ще кілька торгових комплексів.

У 80-х роках минулого століття дуже відомим був також магазин «Кооператор» на вул. Галицькій, де продавали м’ясо, ковбаси та інші продукти. Вважалося, що саме тут можна придбати найсмачніші тоненькі копчені ковбаски, які моментально зникали з прилавків. Любителі солодкого прямували  до «Прикарпатського короваю», який відкрили в 1985 р. Найбільший успіх мали булочки з різними начинками, які покупці називали «малютками». Торти «Чорнослив», «Перлина» та «Горянка», рецепти яких розробили спеціально для «Прикарпатського короваю», одразу стали улюбленими для багатьох іванофранківців.
Однак з другої половини 1980-х ситуація з торгівлею у місті, та й у державі загалом, почала стрімко погіршуватися. «Походи до магазинів усе частіше стають марним витрачанням часу, оскільки мало не кожен день обіцяє нам новий дефіцит, – писала газета «Радянська торгівля» в січні 1990 р. – З 1200 основних товарів, за якими спостерігають фахівці Інституту кон'юнктури торгівлі та попиту на товари народного споживання в 140 містах країни, відносно безперебійно продаються лише 200». В умовах попиту, який усе менше задовольнявся, люди періодично починали скуповувати навіть звичайні, недефіцитні продукти. Так у 1988 р. сталося з цукром, який буквально змітали з полиць. Але ні талони, ні інші заходи не вирішили проблему наростання дефіциту. Лише відмова від соціалістичної системи планування і перехід до ринку дуже швидко наповнив полиці магазинів розмаїттям товарів. Але до радянської торгівлі це вже не має стосунку.