Твердиня магнатів Куропатвів або Про що мовчать руїни Пнівського замку

Прикарпаття не може похвалитися розвиненим замковим туризмом. І недорозвиненим також. Ми ніяк не переплюнемо Кам’янець-Подільську фортецю, замки Тернопілля чи Львівщини. Втім, наша справа не така вже й безнадійна, щось таки маємо.

Сьогодні познайомимось із найбільшою твердинею Покуття – Пнівським замком. Тобто, тим, що від замку лишилось, пише “Репортер”.

Тут був Буклашко

Відомо, що фортецю заклали магнати Куропатви. Прізвище в них явно не місцеве, і це не дивно, бо мають угорське коріння. У другий половині XIV століття Галичина належала угорським королям. Вони не надто пхались в управління краєм і призначили сюди намісника – князя Владислава Опольського. Той прибув не сам, а з «молодою командою», у складі якої були угорські шляхтичі Куропатви. Вони отримали землі у передгір’ях Карпат, пустили тут коріння, знайшли спільну мову з польськими королями, які змінили угорських, а в ХVI столітті на околиці села Пнів збудували замок.

Історики, як мантру, повторюють, що до появи Станиславівської фортеці Пнівський замок був найпотужнішим укріпленням Покуття. І з цим важко не погодитись. Він нагадував гігантський неправильний п’ятикутник з вежами по кутах і товщиною стін до 1,8 м. Замок прикривав давній торговий шлях із Карпатських гір. До речі, назва сусіднього райцентру виникла саме завдяки Куропатвам. Магнати мешкали в замку, а їхні слуги, тобто двірня, жили неподалік. З часом поселення двірні перетворилось на містечко Надвірну.

Пнівська фортеця була нездоланною для татарських загонів, які періодично наїжджали на Галичину. Втім, одного разу замку довелося пережити ганьбу. При чому не від війська, а від… зграї розбійників. У 1621 році у Карпатах промишляв пнівський опришок Степан Буклашко. Чоловік його сестри Прокіп Ючев, який служив у замку, розповів швагрові про місце, де можна зробити підкоп. Покликавши на допомогу буковинських гультяїв Гриня Кардаша, Буклашко із 48 хлопцями захопив і пограбував замок. Однак шляхтичі швидко оговтались, наздогнали та схопили половину нападників. Їх стратили після жорстоких катувань.

У 1648 році спалахнула виз­вольна війна під проводом Богдана Хмельницького. Восени козацькі загони дійшли до Покуття та оточили Пнівський замок. А далі ми маємо чи не перший в українській історії приклад інформаційної війни. Наші літописці із гордістю повідомляють, що фортецю здобули повстанці Семена Височана, а от поляки стверджують, що замку вдалося відбитись…

У XVIII столітті рід Куропатвів згас, їм наслідували Цетнери, а з 1800 року Пнів купила родина Телефузів. На той час замок втратив оборонне значення, там ніхто не жив, тож його почали розбирати на будматеріали. Наприклад, з фортечного каменю звели броварню й кілька будинків у Над­вірній. На щастя, більша частина замку залишилась.

Від реставрації до реставрації

Якщо на польській поштівці 1932 року фортеця більш-менш тримається купи, то нині їй ніби вибили половину зубів і в кількох місцях зламали щелепу. Повністю розібраний замковий палац, між баштами позникали великі ділянки стін та й самих башт трохи поменшало.

У 2010 році річка Підзамче підмила схил, і східна вежа, яку ще називають Круглою, обвалилась. Натомість, добре збереглася надбрамна. Вона виступає за межі стін, а арковий проїзд розташований не прямо, а збоку. І то направду дуже мудро було влаштовано. Адже це робить неможливим висадити ворота прямою наводкою гармат, а при штурмі брами вороги змушені підставляти свій лівий бік під постріли охоронців фортеці.

Колись вхід до замку прикривав підйомний міст на залізних ланцюгах. Ланцюги місцеві давно здали на металобрухт, проте залишилися два дерев’яні барабани. Вони розташовані у високих нішах, куди важко дістатися. А ще у вежі є залишки каміну із закопченими стінами, біля нього, напевно, грілася замкова сторожа.

На сьогодні подвір’я замку – це велика галявина, де вільно гуляють корови і відчутно тхне навозом. Із численних прогалин у стінах відкриваються чудові краєвиди на близькі гори. Ідеальне місце для пікніка, але характерних вогнищ, порожніх пляшок і брудного пластикового посуду не видно. Напевно, любителів «активного відпочинку на природі», ганяє замковий охоронець, адже за брамою стоїть вагончик, і там є сторож. Він каже, поки що вхід до фортеці безкоштовний, та коли закінчать реставрацію, то сюди продаватимуть квитки.

До речі, про реставрацію. Пнівський замок є яскравим доказом сумного жарту про те, що є у реставрації початок, але нема у реставрації кінця. Протягом 2004-2005 років відновлювальні роботи закінчилися гучним корупційним скандалом.

На своєму сайті «Замки і храми України» відома українська журналістка Ірина Пустиннікова наводить цікаву інформацію. Реставрацією займалась франківська фірма, яка нагріла державу на 255 тис грн. Як? Та дуже просто. У змові з чиновниками ділки декларували закупівлю бутового каменю по 50-70 грн, при його ринковій ціні – 24 грн. До того ж, за паперами вони використали 457 кубометрів каменю, а насправді пішло лише 183 куба. Нагадаємо, що тоді долар коштував 5 грн…

Після скандалу і кримінальної справи настало певне реставраційне затишшя, але від 2017 року роботи поновили. Цього разу вони виконуються в рамках проекту «Великі зміни малими кроками». З районного та обласного бюджетів, а також коштів села Пнів і міста Надвірної, мають виділити 900 тис грн на відновлення частини муру та реставрації південно-західної вежі. В ній планують влаштувати інформаційний центр, «поселити» екскурсоводів і науковців, продавати сувенірну продукцію.

Усе це дозволить зробити замок цікавим туристичним об’єктом, а не простою купою каміння, як є зараз. Сьогодні внутрішня частина південно-західної вежі огорнута будівельним риштуванням, хоча працівників чомусь не видно. Може тому, що ми двічі приїздили в суботу?

Ще 1,5 млн грн спрямують на укріплення берега річки Підзамче, що протікає зі східного боку фортеці. Саме ця ріка знищила Круглу вежу, тому її приборкання є справою життя та смерті Пнівського замку. І там уже тривають інженерні роботи.

Таємниці фортечних підземель

Найміцніша башта замку розташована посередині західної стіни. Вона має погану репутацію – подейкують, що в її підземеллях живуть привиди. З правого боку башти є кам’яні сходи, які ведуть до підвалу. Сьогодні, судячи з запаху, він використовується як громадська безкоштовна вбиральня, а колись там цілком могла бути магнатська скарбниця.

Отже, ще до того, як тут з’явилася будка з охоронцем, кілька франківських туристів заночували на подвір’ї замку. Розклали намет, добре посиділи ввечері та полягали спати. Але незабаром їх розбудив стук, що доносився із підвалу західної вежі. Уявляєте – глибока ніч, навколо нікого, а тут щось стукає. Звук був такий, ніби хтось гупав кувалдою. Озброївшись ліхтариками, ножами та маленькою сокирою, туристи рушили до підвалу. Зрозуміло, що, крім порожніх пляшок і купок лайна, вони нічого не знайшли, та й удари одразу припинились.

Що то було? Відповідь на це питання може дати одна стародавня легенда. Коли у XVI столітті споруджували Пнівський замок, магнат Куропатва вирішив облаштувати таємну скарбницю, сполучену із палацом підземним ходом. Для цього він най­няв чотирьох каменярів. Після завершення робіт магнат влаш­тував майстрам бенкет, під час якого щедро гостив їх отруйним вином. Коли ж вони померли, ніхто, крім Куропатви, не знав, де знаходиться замкова скарбниця. Тіла робітників жорстокий господар наказав замурувати у підвалі однієї з веж. І ніби відтоді душі нещасних каменярів стукають у стіну, намагаючись вирватись на волю.

До речі, підземний хід у замку є! І то саме в підвалі західної вежі! У 2007 році навіть була спроба його розкопати, але щось не вийшло. Подейкують, що Пнівський замок сполучався із кам’яною вежею у Надвірнянському парку. Отже, підземні катакомби ще чекають своїх дослідників.