У Франківську незрячі відзначили День білої тростини
Минулого тижня, 15 жовтня, незрячі люди усього світу відзначили Міжнародний день білої тростини. Ця паличка стала не тільки помічником для пересування, а й символом сліпих і сліпоти.
Цьогоріч франківські незрячі вперше відзначали цей день пікніком і шашликами, а не семінарами чи лекціями, пише Репортер.
Історія білої тростини починається у 1921 році. Англієць Джеймс Бігс, осліпнувши в молодості, намагався вести активне самостійне життя та, щоб відрізнятися від звичайних перехожих з паличками, пофарбував свою тростину в білий колір. Те саме він радив робити іншим незрячим.
У 1969 році 15 жовтня визнали Міжнародним днем білої тростини. Традиційно до цього дня громадські організації влаштовують семінари, зустрічі, лекції, на яких розповідають про життя незрячих, їхні проблеми та як їм допомогти.
Марія Гогільчин у житті не лише дає собі раду, а й допомагає іншим незрячим
В Івано-Франківську громадська організація жінок інвалідів по зору «Біла тростина» діє вже 14 років. Керує нею Марія Гогільчин. Жінка втратила зір у 17 років після автокатастрофи, але намагається не опускати рук, бути активною, виборювати свої права та допомагати іншим незрячим. Каже, чоловіки поділяють погляди їхньої організації й також приєднуються. Нині франківська «Біла тростина» налічує понад 70 людей з усього Прикарпаття.
За словами пані Марії, цього року вони з колегами вирішили відзначити цей день геть нетипово – без лекцій та повчань, а відпочинком на природі – з вогнищем і шашликами.
«Дозвілля – одна зі складових життя людини й ми також маємо право на відпочинок, – говорить Марія Гогільчин. – Але в нас його нема, бо нема доступу до річки чи до парку. Влітку мені доводиться сидіти в чотирьох стінах, бо нема з ким вийти. І так – усі мої колеги».
…Поки козак Микола – власник колиби – розпалює вогонь на шашлики, пані Марія розповідає про наболіле. Каже, девізом сьогоднішнього дня є толерантність, рівноправність та інтеграція. Зітхає, на жаль, ці слова в Україні, зокрема в Івано-Франківську щодо незрячих досі не діють.
«Нема ніякого рівноправ’я, – говорить Марія Гогільчин. – Незрячі люди завжди відчувають приниження, зверхність від оточуючих, упереджене ставлення. Знаю це по собі. Не можу сказати, що є й толерантність. Дуже маленька інтеграція. Сучасне суспільство нас не розуміє, не знає, як з нами поводитись. Люди ніби й хочуть допомогти, але не знають як. Треба, аби нас бачили на вулицях, а для цього потрібні умови. Ще важливо людей з різними нозологіями працевлаштовувати у нормальні колективи. Але той закон про 4 % з інвалідністю нині не виконується».
Трошки розрядив атмосферу Василь Гошовський з Вигоди Долинського району. Каже, не все так погано – мовляв, рухаються вперед і вони. Гошовський працює вчителем-дефектологом та тифлопедагогом* у Вигодському навчально-реабілітаційному центрі для дітей сліпих і слабозорих. Цей заклад – єдиний такий на Прикарпатті. Нині там навчаються 113 дітей дошкільного та шкільного віку.
Василь Гошовський поділився новим проектом «Крок до життя», який допомагає дітям підготуватися до соціально-побутових труднощів.
«Ми зробили такий макет однокімнатної квартири, яка знаходиться окремо від загальних кімнат, – розповідає чоловік. – Вона обладнана побутовою технікою, усім найнеобхіднішим. І випускник живе там місяць. Їй платять мінімальну зарплату – 1360 гривень. За ці кошти дитина платить комунальні послуги, купує продукти. Вчиться бути самостійною. Звісно, все під контролем тифлопедагогів».
Далі отой невгамовний Василь Гошовський влаштував для всіх присутніх майстер-клас зі скандинавської ходьби. Розповідав, який це корисний і дуже потрібний вид спорту, особливо для малорухливих, незрячих людей. Для них він підходить ще й тому, що тут також використовуються палиці для підтримки. Ще цей вид спорту рівноцінний плаванню, бо задіюється дуже багато м’язів. Дехто після короткого майстер-класу обіцяв продовжити тренування вдома.
А козак Микола провів своє навчання – вчив розпалювати вогнище, як складати, з чого починати й таке інше. Дивний майстер-клас для здорової людини, ніби нічого особливого, але потім згадала, як під час журналістського експерименту «Один день у темряві» спробувала сама запалити газову плитку. То було справжнє випробовування. А тут в рази небезпечніше, але, звісно, під пильним оком фахівця все пройшло добре. Дехто зі сміливців сам розпалив вогонь. Гордості не було меж!
А жінки на диктофони, бо чи не у кожного незрячого є цей пристрій, записували від того ж козака Миколи рецепти – як краще маринувати м’ясо та готувати шашлик.
Нарешті, після його приготування та смакування були співи й танці. Потім усіх щасливих та задоволених власників білих тростин порозвозили додому. Одностайно вирішили, що саме так треба святкувати цей день – відпочинком, новим позитивним досвідом.
