Урядова прокрастинація, або Чому Кабмін зволікає з виголошенням тарифного «вердикту»


Саме цим психологічним терміном, який у нашому суспільстві нині часто згадують, можна якнайкраще охарактеризувати те, що відбувається з вирішенням питання про ціну газу для населення в Україні. Адже «прокрастинація», як свідчать довідники, походить від латинського «procrastinare», що означає схильність людини відкладати виконання неприємних завдань на потім, а натомість тяжіти до справ, які приносять більше задоволення або швидший результат.

Отож наш уряд з його зволіканням із остаточним визначенням тарифів на блакитне паливо цілком підпадає під таке означення, пише газета Галичина

Тарифи як виборчий фактор

Саме таким є нинішній стан справ із вирішенням у той чи інший спосіб ситуації із газовими тарифами. Адже залишаючи ціну на газ для населення на попередньому рівні, урядовці одночасно роблять відразу кілька речей. З одного боку, відкладають у все коротшу шухляду непопулярне рішення, котре однозначно принесе їм відповідне ставлення населення, чого їм страшенно не хочеться напередодні чергових президентських та парламентських виборів. Адже маємо уже приклад із політичними перспективами першого реформатора газової ціни Арсенія Яценюка, котрий попри всі зусилля і чималу суму витрачених коштів та певний термін давності, що минув від часу прийняття згадуваних рішень, має одновідсотковий результат підтримки населення і ніяк не може подолати цей бар’єр. 

Найімовірніше, через те, що більшості українців його період перебування біля керма виконавчої влади запам’ятався саме як час кількакратного підвищення цін на комунальні послуги і в результаті – у стільки ж більшого їхнього зубожіння. Нинішнім урядовцям, очевидно, дуже не хочеться повторити цей сценарій з фактично нульовими електоральними перспективами.

З другого боку, відкладаючи час прийняття рішення про підвищення вартості газу для населення, уряд сам себе заганяє у глухий кут. Бо саме уряд взяв на себе зобов’язання встановлювати ціну на газ для населення на рівні паритету зовнішньої закупівельної ціни в обмін на фінансову допомогу від Міжнародного валютного фонду. Нині ж ситуація виглядає так: без чергового траншу кредиту від МВФ уряд може не впоратись зі значними платежами за минулими запозиченнями, не може отримати достатньо дешевих коштів на зовнішньому та внутрішньому ринках запозичень. Крім того, якщо навесні минулого року, коли Кабмін вперше переніс «на потім» рішення про нові тарифи на газ, йшлося про потребу підвищити його ціну на 18 відсотків, то нині для того, аби зрівняти ціну газу для промислових споживачів та населення, для останніх її потрібно підвищувати вдвоє. Якщо перекласти цю цифру на мову платіжок, що ми їх отримуємо щомісяця за газ та опалення, то це означатиме, що коли торішньої зими громадяни сплачували за опалення двокімнатної квартири в Івано-Франківську по 1,5-2 тис. грн. на місяць, то після підвищення тарифів до рівня промислових споживачів ми мали би платити по 3-4 тисячі лише за опалення. Чи зможуть українці потягнути таке навантаження на їхні гаманці – запитання риторичне. Більшість буде змушена звертатись по субсидії. 

Парадокс полягає ще й у тому, що урядовці, подаючи на розгляд парламенту проект Держбюджету-2019, не передбачили у ньому нових цін на газ, і навіть більше того, значно зменшили суму видатків субсидії. Очевидно, розраховуючи, що минулі підвищення зарплат та пенсій зробили українців більш заможними та такими, що можуть самостійно сплачувати комунальні платежі. Однак ситуація кардинально зміниться, якщо зростуть ціна на газ, мінімальна заробітна плата, а значить, і усі інші ціни, які останнім часом демонструють свою чутливість до згаданих урядових рішень. і підвищеної, скажімо, до 3 тис. грн. пенсії вистачить (або й не вистачить – залежить від того, якою буде наступна зима) лише для того, аби сплатити за тепло. Ні інші комунальні платежі, ні продукти харчування таким «багатим» пенсіонерам уже не по кишені. Не кажучи вже про тих, а їх також чимало, хто отримує мінімальну або близьку до неї пенсію. 

Стара пісня про головне

Буквально днями стало відомо, що Кабінет Міністрів продовжив дію спеціальних зобов’язань з продажу природного газу для потреб населення і теплокомуненерго за попередньою ціною до 18 жовтня (всьоме, починаючи з березня 2017 року). Тобто уже навіть до дати, що після офіційного початку опалювального сезону. Про це інформагенціям повідомив прес-секретар прем’єр-міністра Володимира Гройсмана Василь Рябчук у п‘ятницю, 28 вересня.

За його словами, відповідне рішення було ухвалено того ж дня на засіданні уряду. Цікаво, що жодних повідомлень про проведення відповідного засідання ані на сайті Кабміну, ані на сторінках уряду в соцмережах не було.

Нагадаємо також, що раніше український уряд в рамках співробітництва з МВФ зобов’язався відмовитися від спеціальних зобов’язань щодо постачання газу населенню та перейти до ринкових цін. Проте незважаючи на свої обіцянки, він фактично відмовився від їх виконання. Наразі питання ціни на газ для населення є ключовим для відновлення фінансування з боку МВФ.

МВФ поїхав,  а «клоуни» залишились

Про що ж домовлялися з головним зовнішнім кредитором країни під час відвідування місії фонду України на початку вересня? Як розповідають поінформовані видання, місія МВФ завершилась 19 вересня тихо, без офіційних заяв та обіцянок. Говорили ж про те, що уже й так зрозуміло: Україна не виконає підписану 2015 року програму розширеної співпраці EFF з кредитором. Тому було зроблено спробу домовитись про інше – нову, коротшу програму співпраці. Йшлося начебто про програму stand-by на 12-15 місяців і вартістю у 5-6 млрд. дол. США. Сама по собі програма stand-by заснована у 1952 році. Її мета – подолання кризових явищ, задоволення потреб країни у швидкому фінансуванні, вирішення проблеми з проведенням платежів. Максимальна тривалість такої програми — 36 місяців.

Однак, судячи з того, як завершився візит фахівців МВФ до України, про нову програму, як і про продовження старої, домовитись так і не вдалось. і головною залишається саме проблема визначення ціни на газ для населення. В. Гройсман, котрий раніше запевняв, що на підвищення тарифу він не піде, бо, мовляв, таким чином захищає громадян країни, змінив риторику. Уже напередодні приїзду місії МВФ і під час її роботи він розповідав про те, що це борги не його уряду, а «попередників», тому він змушений піти на непопулярні кроки. Однак, як бачимо не зі слів, а з дій прем’єр-міністра, політичні перспективи переважили усі інші аргументи. 

Разом з тим нагадаємо, що глава правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв підтвердив, що уряд України домовився з МВФ про поступове підвищення ціни на газ до 2020 року. Начебто вдалося домовитися про те, що до 15 жовтня уряд повинен ухвалити рішення про підвищення ціни на газ на 23% поточної ціни.

І ще одне. Уже після від’їзду місії МВФ джерела, близькі до перемовин, не раз наголошували на тому, що ще однією умовою продовження співпраці міжнародні донори назвали ухвалення збалансованого бюджету. Очевидно, маючи на увазі в тому числі і те, що поданий проект не передбачає підвищення ціни на газ для населення та має на меті зменшити суму субсидій. До речі, нинішній рівень субсидій у сумі близько 71 млрд. грн., як зазначають експерти, недостатній. Але ж наступного року на ці потреби уряд має намір використати трохи більше як 55 мільярдів. І це не смішно, а страшно, бо за цими цифрами не видно звичайного українця, котрий має зіткнутись із проблемою: платити за комунальні послуги чи купувати собі їжу. 

Між іншим, люди, причетні до згаданих перемовин, вважають, що коли б В. Гройсман вирішив газове питання раніше, то зараз ніхто не чекав би фінальної редакції Держбюджету-2019. А так, зволікаючи майже півтора року з підвищенням тарифів, уряд дотягнув час до старту бюджетного процесу 2019 року, і МВФ цілком логічно звернув увагу на проект фінплану та його фіскальні ризики. Особливо якщо це проект бюджету на передвиборчий рік.

Вимоги кредитора

Насправді підвищення ціни на газ для населення і збалансований бюджет – це не всі вимоги МВФ до України. Наразі йдеться і про те, що не так давно Президент Петро Порошенко подав до Верховної Ради як невідкладний проект закону про податок на виведений капітал. Міжнародні експерти закидають українським високопосадовцям той факт, що за умови введення такого податку замість податку на прибуток у бюджеті буде чимала дірка, яку немає чим компенсувати. Також вони нагадують про зобов’язання українського уряду реформувати Державну фіскальну службу. Однак в останні кілька років далі розмов у цій сфері ніякого поступу немає. 

Наскільки відомо, у МВФ фактично немає запитань до Національного банку України. Принаймні про це говорить заступник голови НБУ Олег Чурій. Є надії на те, що певного прогресу може допомогти досягти візит Президента Петра Порошенка у США, який, нагадаємо, наприкінці вересня взяв участь у роботі 73-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН. 

Разом з тим не можна не зауважити зміну риторики голови уряду В. Гройсмана, котрий не так давно заявив: «Я перший за те, аби зменшувати ціни на ресурси. Але невиконання вимог поставить Україну на межу дефолту». Він навіть чітко окреслив і механізм виникнення такої ситуації: «Раніше меморандум з кредиторами підписували і не виконували обіцяне. А це підірвало довіру до України. Я мушу вирішувати це питання. Місія МВФ приїхала. Ми працюємо, у нас конструктивні відносини. За два тижні повідомимо про результати перемовин», – заявив прем’єр.

Про результати ви знаєте. Так само, як і попередники, чинний прем’єр не виконав умов кредитора, і нині намагається знайти вихід із ситуації, тобто зробити так, щоб і ціну на газ не підвищувати, і кредити отримати. Хоча він як ніхто інший добре знає, що це неможливо. 

Потрібна зміна пріоритетів

Відомим є вислів про те, що державний діяч думає про майбутнє країни, а політик – лише про наступні вибори. Як виглядає, саме у цьому і полягає головна проблема України. Бо наразі при владі не видно посадовців, котрі заглядали би далі, ніж до наступних виборів. 

Свого часу відмову прем’єр-міністра В. Гройсмана від підвищення ціни на газ для населення пов’язували із тим, що зовнішні кредитори мали до нашої країни вимогу щодо створення Антикорупційного суду. Мовляв, у тій ситуації прем’єр вирішив почекати – не буде Антикорсуду, а рішення про це залежало від Президента, то можна і не підвищувати ціну на газ, бо і так МВФ чергового траншу не дасть. Відтак, коли уже було ухвалено рішення про формування останньої ланки антикорупційної системи країни, «м’яч», як кажуть, повернувся на поле уряду. і у цій ситуації В. Гройсман, очевидно, вирішив, що найкраще рішення – не приймати жодного рішення. Байдуже, що від цього залежить економіка великої країни чи добробут її людей, так само, як і курс валюти. Головне – зберегти власні виборчі перспективи. Разом з тим ми добре розуміємо, що ті політики, котрі дбають лише про свої виборчі перспективи, не можуть принести країні змін на краще. Найперше для нас, звичайних українців. 

Свого часу, аргументуючи необхідність переходу від низьких цін на газ для населення до високих, запроваджених одночасно із субсидіями, українські посадовці вслід за іноземними кредиторами повторювали тезу про те, що неправильно через ціну на газ фактично субсидіювати і багатих, і бідних. З одного боку, з ними важко не погодитись. Хоча, з другого боку, нині не раз доводилось бачити опитування журналістів у парламенті на тему, скільки коштує хліб, чи той таки кубометр газу. Не майте сумнівів, ті, хто достатньо багатий і не заробляє на вартості газу, про ціну нічого певного сказати не могли. Бо для них це копійки. Важким тягарем ціна газу лягає лише на найбідніших, котрі фактично нині заробляють надприбутки для «Нафтогазу України» – мова насамперед про близько 250 відсотків рентабельності «Укргазвидобування» (нагадаємо: не раз звучали такі цифри, що собівартість видобутку газу нині в Україні становить близько 60-90 доларів за тисячу кубометрів; не так давно газета «Дзеркало тижня» писала про те, що на старих свердловинах ця собівартість взагалі мізерна – близько 15 доларів за тисячу кубометрів, при тому що населенню нині продають газ за 250, а промисловості – за понад 420 доларів). Звичайно, можна традиційно закликати у свідки «попередників» та на них покладати усю провину за нинішні рішення уряду. А можна і дбати насамперед не про власні виборчі перспективи, а про звичайних громадян. Думаємо, що вони достатньо розумні, щоб відрізнити загравання чи «відмазки» від серйозної розмови. Однак, як виглядає, за усі роки незалежності України з громадянами ще ніхто не пробував говорити серйозно і на рівних, без брехні і дулі в кишені. А ми, тобто громадяни, уже не раз доводили, що заслуговуємо і на серйозне ставлення до себе, і на повагу. На відміну від нинішніх політиків.